Що ми їмо у Мексиці
І поки я сиджу на даху будинку у центрі Кампече, моя картопелька потріскує, а Уляна нарізає салат і додає лайм у креветки, я хочу розказати про те, що ми тут їмо.
Спершу нам здавалося, що ми помремо з голоду. Мехіко пропонував або дорогі ресторани, або дешеві такелерії, а нам від такосів уже аж вернуло. Такоси - це такі невеличкі кукурудзяні паляниці, у які замотують всіляку начинку. Їдять їх прямо руками, виловлюючи начинку із тарілки. Туди кладуть все, що завгодно, і у Мехіко це «все» зазвичай було таке перчене, що неможливо було їсти. Чим далі від столиці - тим менше перцю. І навіть сальса у штаті Кампече стала абсолютно неперченою на наш, український смак.
У кожному штаті, у кожному місті - свої кулінарні особливості. На жаль, я не здогадалася виписувати назви страв у блокнот, але дещо було дуже і дуже хороше. Скажімо, у Оахаці чудові страви із сиром. Замовляєш собі шматок оахацького сиру під соусом, здобреного пастою із чорної квасолі, і кайфуєш… Інша штука - це моле: шоколад із бозна-скількома видами перцю (чула версію, що 16). Ми його зважилися спробувати лише у Чіапасі, коли потрапили у оахацький ресторанчик і заностольгували. Ну такоє. Нічого так, але на любителя.
Третя штука в Оахаці - це шоколад. Якщо ви думаєте, що десь у супермаркеті найдете плитки божественного шоколаду - це не так. Там його нема. Взагалі, поки у всій Мексиці я знаходила лише снікерси. Вони їдять всяку фігню, а ось справжнього шоколаду нема. Зате на ринку в Оахаці шматочки твердого, темного шоколаду продаються на вагу. Я спробувала лиш грамульку, решту придбала для Няточка і мами, і тепер той шоколад запахтив мені весь наплічник. Але смакота!
Зате випити шоколаду можна майже будь-де. Кав’ярні пропонують гарячи шоколад, і на смак він солодкий, ароматний і молочний. Оскільки я фанат гарячого шоколаду і кави, то старалася спробувати ці штуки скрізь. Дуже сподобалася кав’ярня у Сан Крістобалі, яка пропонувала «палітру» із шоколадів: солодкий, гіркуватий і гіркий. Я взяла гіркуватий, і він був зроблений з додаванням якихось крупинок, наче нерозчинене какао, але це було щось інше. Непогано.
Про каву. Каву треба пити у кав’ярнях, які на ній спеціалізуються. У забігайлівках кава пропонується не скрізь, а якщо є, то це, зазвичай, ріденькі варені помийочки. Те саме у мережах супермаркетів типу 7/11 та oxxy. Зате у кафе на вибір купа всього, я й не знаю досі, які вибирати різновиди кави. Обмежуюся своїм звичайним капучіно або лате. Таку моку, як ми пробували у Мехіко у історичній кав’ярні, ми більше не знайшли ніде. Один раз я замовила «мокко» і працівниці кафе просто мало не попадали від реготу. Виявляється, правильно «мока», а не «мокко», бо мокко - то соплі по-іспанськи і фраза «тьєне мокко?» зробила їхній день.
Друга моя фішка, окрім скрупульозного пробування кави (на що йде багатенько грошей) - це фріхолес, або чорна квасоля. Типу як знаменита чорна квасоля. Ага. Я так і не знайшла смачну чорну квасолю, може я її не там шукала? То якась рідота із нещасними бубками, то паста, але не як основне блюдо, а додаткове. Зрештою, плюнула і приготувала квасолю сама. Смакота!
Ще тут фішка - це курка, пойо. Купити курку можна дешево, зготована вона смачно. Чомусь до курки подають сосиски… Жахливі, паперові сосиски, але це типу як гарнір.
Часто їдять всілякі тортас, типу як булка, напхана всіляким смачним. У морських містах - морепродукти. Наша пристрасть - це ціленька риба, засмажена із часником. Але така радість обходиться дорого, і ми, за можливості, стараємося готувати самі.
Залежно від того, що треба купити, ми ходимо або на базар (меркадо), або у панерію (хлібний магазин), або у супермаркет. Такого варіанту, як у нас, типу, все й одразу, тут нема. Панерії у них божественні, смачний свіжий хліб, повітряні булки, хрусткі скоринки… Меркадо не гірші. Тут просто розсипи фруктів і овочів, все таке смачне і соковите, що аж репається, і у нас, немов у вагітних, починають труситися руки. Останнє наше відкриття - це торонхи, або грейпфрути. За 7 грн ви купуєте два кілограма соковитих торонх, які тут солодкі-солодкі, і у яких навіть шкірки не гіркі. Ми їмо їх, аж прищами морди повкривалися. Ще ми тут купуємо «папу» - картоплю, зелень, помідори і незмінні авокадо для Уляни, яка до них страшенно пристрастилася і життя без них не бачить. Біля моря стараємося їсти морепродукти. Сьогодні купили креветки, а вони тут такі великі, наче кури. М'ясо у них не таке водянисте, як у наших. Реальне таке м’ясило. Продавець показав нам, що туди треба муууууучо лайма і ще помідорів, а солі лиш дрібочку. І ми щось таке наготували, наїлися, і тепер аж рохкаємо.
А ось супермаркети наводять сум і тоску. Зазвичай у них сильно пахне миючим засобом, побутова хімія продається поруч із їжею, а їжа - це такі пакетовані хрені, які мексиканці активно споживають. Ми лише у Мехіко бачили такі супермаркети, як у нас. Зазвичай тут лиш пакети із чимось невідомим, безкінечні ряди пакетів, і ні тобі масла, ні тобі сиру, ні тобі м’яса. Сир і масло інколи трапляються, але в одному з п’яти супермаркетів. Ну і масло чи молоко там часто зроблені явно не з молока, а з чогось хімічного, так само, як і олія - воно наче і олія, але не олія, а хімія. Ось ми на такій щойно картоплю смажили - хоч блюй, така гидотна.
У мексиканців дуже розвинута «вулична» їжа. Такелерії, всілякі переносні візочки з горіхами і чіпсами, купа лотків із фруктовими наборами чи соками. Ми пробували бананові чіпси - смачно. Часто на лотках продаються «палети» - типу як заморожені йогурти. Дуже багато «фруктових вод» - всілякі питні штуки на основі соків. Але місцеве населення вперто жлуктить колу і їсть чіпси, від того ми видаємося проти них худосочними здихлями, навіть один водій-далекобійник поцікавився, чи всі у нашій країні такі тощі… Бо мексиканки здебільшого зовсім не тощі. Але й не дивно. Багато мучного, багато солодкого, чіпси і … всюдисуща кола. Тут продається кола у банках по ЧОТИРИ ЛІТРИ! Тут у забігайлівках часто нема чаю чи кави, але завжди є кола. Тут постійно всі жують і жують всіляку фігню, і це при тому, що країна буквально засипана фруктами і овочами.
А ми жуємо фрукти і овочі. І хліб, звісно.
А ще тут багато морозива. Купа Еладерій - спеціалізованих на морозиві кафешок. Якщо це не промислове морозиво (а промислове дуже смачне), то на смак це морозиво не таке, як те, до якого ми звикли, але, безперечно, мууууй ріко! Я подумала, що країни, які я люблю, завжди відзначаються смачним морозивом: Мексика, Грузія. У той же час ті країни, які мені взагалі були неприємні, мають геть гидке морозиво: Монголія та Індія. Це ті країни, де морозиво я не могла їсти, просто викидала. А у Мексиці, хоч воно і дороге, але я їм і їм заради Нята, відомого морозофіла, якому потім розкажу про всі смаки :)
Звісно, організм вимагає свого. Мені дуже-дуже бракує чорного чаю, навіть кава не може компенсувати цю ломку. А чаю тут нема. Ще бракує молочки. Хоч ми і купуємо регулярно оахацький сир і йогурти, але цього мало, бо вдома я набагато більше вживаю молока. А так, в принципі, все чудово! Ми пішли гуляти)
Спершу нам здавалося, що ми помремо з голоду. Мехіко пропонував або дорогі ресторани, або дешеві такелерії, а нам від такосів уже аж вернуло. Такоси - це такі невеличкі кукурудзяні паляниці, у які замотують всіляку начинку. Їдять їх прямо руками, виловлюючи начинку із тарілки. Туди кладуть все, що завгодно, і у Мехіко це «все» зазвичай було таке перчене, що неможливо було їсти. Чим далі від столиці - тим менше перцю. І навіть сальса у штаті Кампече стала абсолютно неперченою на наш, український смак.
У кожному штаті, у кожному місті - свої кулінарні особливості. На жаль, я не здогадалася виписувати назви страв у блокнот, але дещо було дуже і дуже хороше. Скажімо, у Оахаці чудові страви із сиром. Замовляєш собі шматок оахацького сиру під соусом, здобреного пастою із чорної квасолі, і кайфуєш… Інша штука - це моле: шоколад із бозна-скількома видами перцю (чула версію, що 16). Ми його зважилися спробувати лише у Чіапасі, коли потрапили у оахацький ресторанчик і заностольгували. Ну такоє. Нічого так, але на любителя.
Третя штука в Оахаці - це шоколад. Якщо ви думаєте, що десь у супермаркеті найдете плитки божественного шоколаду - це не так. Там його нема. Взагалі, поки у всій Мексиці я знаходила лише снікерси. Вони їдять всяку фігню, а ось справжнього шоколаду нема. Зате на ринку в Оахаці шматочки твердого, темного шоколаду продаються на вагу. Я спробувала лиш грамульку, решту придбала для Няточка і мами, і тепер той шоколад запахтив мені весь наплічник. Але смакота!
Зате випити шоколаду можна майже будь-де. Кав’ярні пропонують гарячи шоколад, і на смак він солодкий, ароматний і молочний. Оскільки я фанат гарячого шоколаду і кави, то старалася спробувати ці штуки скрізь. Дуже сподобалася кав’ярня у Сан Крістобалі, яка пропонувала «палітру» із шоколадів: солодкий, гіркуватий і гіркий. Я взяла гіркуватий, і він був зроблений з додаванням якихось крупинок, наче нерозчинене какао, але це було щось інше. Непогано.
Про каву. Каву треба пити у кав’ярнях, які на ній спеціалізуються. У забігайлівках кава пропонується не скрізь, а якщо є, то це, зазвичай, ріденькі варені помийочки. Те саме у мережах супермаркетів типу 7/11 та oxxy. Зате у кафе на вибір купа всього, я й не знаю досі, які вибирати різновиди кави. Обмежуюся своїм звичайним капучіно або лате. Таку моку, як ми пробували у Мехіко у історичній кав’ярні, ми більше не знайшли ніде. Один раз я замовила «мокко» і працівниці кафе просто мало не попадали від реготу. Виявляється, правильно «мока», а не «мокко», бо мокко - то соплі по-іспанськи і фраза «тьєне мокко?» зробила їхній день.
Друга моя фішка, окрім скрупульозного пробування кави (на що йде багатенько грошей) - це фріхолес, або чорна квасоля. Типу як знаменита чорна квасоля. Ага. Я так і не знайшла смачну чорну квасолю, може я її не там шукала? То якась рідота із нещасними бубками, то паста, але не як основне блюдо, а додаткове. Зрештою, плюнула і приготувала квасолю сама. Смакота!
Ще тут фішка - це курка, пойо. Купити курку можна дешево, зготована вона смачно. Чомусь до курки подають сосиски… Жахливі, паперові сосиски, але це типу як гарнір.
Часто їдять всілякі тортас, типу як булка, напхана всіляким смачним. У морських містах - морепродукти. Наша пристрасть - це ціленька риба, засмажена із часником. Але така радість обходиться дорого, і ми, за можливості, стараємося готувати самі.
Залежно від того, що треба купити, ми ходимо або на базар (меркадо), або у панерію (хлібний магазин), або у супермаркет. Такого варіанту, як у нас, типу, все й одразу, тут нема. Панерії у них божественні, смачний свіжий хліб, повітряні булки, хрусткі скоринки… Меркадо не гірші. Тут просто розсипи фруктів і овочів, все таке смачне і соковите, що аж репається, і у нас, немов у вагітних, починають труситися руки. Останнє наше відкриття - це торонхи, або грейпфрути. За 7 грн ви купуєте два кілограма соковитих торонх, які тут солодкі-солодкі, і у яких навіть шкірки не гіркі. Ми їмо їх, аж прищами морди повкривалися. Ще ми тут купуємо «папу» - картоплю, зелень, помідори і незмінні авокадо для Уляни, яка до них страшенно пристрастилася і життя без них не бачить. Біля моря стараємося їсти морепродукти. Сьогодні купили креветки, а вони тут такі великі, наче кури. М'ясо у них не таке водянисте, як у наших. Реальне таке м’ясило. Продавець показав нам, що туди треба муууууучо лайма і ще помідорів, а солі лиш дрібочку. І ми щось таке наготували, наїлися, і тепер аж рохкаємо.
А ось супермаркети наводять сум і тоску. Зазвичай у них сильно пахне миючим засобом, побутова хімія продається поруч із їжею, а їжа - це такі пакетовані хрені, які мексиканці активно споживають. Ми лише у Мехіко бачили такі супермаркети, як у нас. Зазвичай тут лиш пакети із чимось невідомим, безкінечні ряди пакетів, і ні тобі масла, ні тобі сиру, ні тобі м’яса. Сир і масло інколи трапляються, але в одному з п’яти супермаркетів. Ну і масло чи молоко там часто зроблені явно не з молока, а з чогось хімічного, так само, як і олія - воно наче і олія, але не олія, а хімія. Ось ми на такій щойно картоплю смажили - хоч блюй, така гидотна.
У мексиканців дуже розвинута «вулична» їжа. Такелерії, всілякі переносні візочки з горіхами і чіпсами, купа лотків із фруктовими наборами чи соками. Ми пробували бананові чіпси - смачно. Часто на лотках продаються «палети» - типу як заморожені йогурти. Дуже багато «фруктових вод» - всілякі питні штуки на основі соків. Але місцеве населення вперто жлуктить колу і їсть чіпси, від того ми видаємося проти них худосочними здихлями, навіть один водій-далекобійник поцікавився, чи всі у нашій країні такі тощі… Бо мексиканки здебільшого зовсім не тощі. Але й не дивно. Багато мучного, багато солодкого, чіпси і … всюдисуща кола. Тут продається кола у банках по ЧОТИРИ ЛІТРИ! Тут у забігайлівках часто нема чаю чи кави, але завжди є кола. Тут постійно всі жують і жують всіляку фігню, і це при тому, що країна буквально засипана фруктами і овочами.
А ми жуємо фрукти і овочі. І хліб, звісно.
А ще тут багато морозива. Купа Еладерій - спеціалізованих на морозиві кафешок. Якщо це не промислове морозиво (а промислове дуже смачне), то на смак це морозиво не таке, як те, до якого ми звикли, але, безперечно, мууууй ріко! Я подумала, що країни, які я люблю, завжди відзначаються смачним морозивом: Мексика, Грузія. У той же час ті країни, які мені взагалі були неприємні, мають геть гидке морозиво: Монголія та Індія. Це ті країни, де морозиво я не могла їсти, просто викидала. А у Мексиці, хоч воно і дороге, але я їм і їм заради Нята, відомого морозофіла, якому потім розкажу про всі смаки :)
Звісно, організм вимагає свого. Мені дуже-дуже бракує чорного чаю, навіть кава не може компенсувати цю ломку. А чаю тут нема. Ще бракує молочки. Хоч ми і купуємо регулярно оахацький сир і йогурти, але цього мало, бо вдома я набагато більше вживаю молока. А так, в принципі, все чудово! Ми пішли гуляти)