Кольори майа: те, що тримає світ
Я їхала у Мексику за кольором. Увесь чужий досвід, зібраний по частиночці з різних вражень, кінофільмів та фотографій, зрештою зійшовся у одному переконанні: тут яскраво. І ця яскравість не лише природна, але і рукотворна, породжена унікальною культурою майа та їх нестримною фантазією, замішана на іспанському колоніалізмі, синтезована у щось нове. Звідки така сміливість у кольорах, житті, музиці, танцях? Якщо люди живуть настільки яскраво, то чи може ця країна бути нецікавою?..
Мексика і справді яскрава, кольорова, з такими поєднаннями кольорів, які можуть прийти у голову хіба що дитині. Ми, дорослі «білі», живемо у анемічному світі і мислимо відповідно. А тут же просто на вулицях міст і містечок б’є у очі кольорове різноманіття. При чому абсолютно сміливим поєднанням кольорів: зелене з червоним, фіолетове з жовтим, оранжеве з синім… Це не виглядає вульгарно, як здавалося б з чорно-білого опису, бо кожен колір тут глибокий і благородний, а поєднання його завжди видається доречним.
Звідки корінні мексиканці набули цієї культури кольору, цього світобачення? Я питала у місцевих, вони казали: «Подивися на нашу природу, вона яскрава! Ми маємо такий розмай квітів, стільки дерев, стільки всього! Як можна не мати кольорового мислення при цьому?»
А я питаю себе: як можна це мислення зберегти? Та доки історія наводить свої порядки у країнах, які тепер носять назви Мексика, Гватемала, Пенінсула, Беліз чи Гондурас, доки відбуваються війни та революції, приходять культурні віяння, настає «сучасність», індіанці майа унікальним чином тримаються за свою ідентичність. Цьому сприяла (і досі прияє), у першу чергу, сама природа. Від чужоземного культурного вторгнення майа оберігають високі гори і непрохідні джунглі. Сила їхніх традицій така, що навіть прийдешнє вони асимілюють та перероджують у новій барвистості. Індіанці майа досі говорять на 33 давніх мовах, вважаючи насаджену іспанську лише другою мовою після своєї рідної. І так само, як і 2000 років до нашої ери, майа наповнюють світ кольором.
Богиня з пензлем у руках
У індіанців майа є чудові легенди для пояснення майже всього: хто навчив людей музики, хто показав, як вижити у джунглях, звідки взялося уміння ткати. Для древніх майа, чиї нащадки населяють тепер Месоамерику, будова світу була кольоровою. Для цього теж була дуже гарна легенда про те, що був собі бог-творець Ітсамна (Бог Ящірка) та його дружина Ікс Шель, або Пані Пензель. Боги взяли вимірювальний шнур та відміряли на небі ідеальний квадрат, а з того квадрату зробився ідеальний світ, який творці поклали у споконвічне море. На тому квадраті боги визначили основні напрямки світу, і кожен кут зафарбували у свою барву. Посередині опинився бірюзовий колір, куди боги посадили дерево. Ось так з’явилася кольорова схема, яка лягла у основу всього сущого, всіх трьох світів: світу мертвих, світу живих і світу божеств. Які ж то були кольори?
В уявленні майа, з давніх часів акту божественного творіння світ поділяється на п’ять кольорів. У центрі бірюзовий, зверху - червоний, знизу чорний, зліва білий і справа жовтий. Решта квадрату заповнила синь моря, адже світ лежить саме посеред моря.
Центр - це місце, де перебувають самі майа. Бірюзовий колір є втіленням життя як такого, тому належить до світу живих. Це колір води і дощів, це колір молоденьких паростків маїсу (кукурудзи), які становлять основу місцевого харчування. Зверху від бірюзи - червоний, колір кривавих богів і сонця, колір народження і початку. Схід був пов’язаний із щоденною появою сонця, а отже із живодайним теплом і народженням. Він тісно переплетений із бірюзовим, або водою. Адже саме боги дають воду, вони проливають небесну кров, але за це потребують крові земної - у вигляді жертвоприношень. Древнім майа це здавалося рівноцінним обміном, вони будували піраміди і приносили криваві жертви, аби побачити дощ і аби побачити новий день, допомагаючи Сонцю подолати темний світ «під» кольоровим квадратом-хрестом.
Логічно, що Сонце після дня йде помирати на Захід, у чорну ніч, у чорний колір. Це колір смерті, страху, небуття. У той час як Північ є кольором білим, кольором, що символізує зміни. Для нас дивні ці асоціації, але у світі майа вони цілком логічні. З півночі приходить «білий» вітер, який приносить дощі у жарку пору. Дощі, зміни, новий урожай. З цього випливає протилежний колір хреста - жовтий. Це колір стиглого урожаю кукурудзи, колір полуденного сонця, колір вогнища.
Світове дерево майа, яке росте у центрі кольорової схеми, сягає корінням чорного небуття і обхоплює середину землі. Верхів’ям воно торкається божественного сонця і пронизує всі сім рівнів небес. Гіллям же дерево занурилося у те, що дає життя: дощі, урожай, тепло, вогнище. Люди знаходяться у центрі і весь світ «крутиться» навколо них. Таким чином, світ майа був тісно пов’язаний із усіма процесами, які керують світом, і був «пупом землі». Недарма кажуть, що для всіх майа їхнє поселення - головне і єдине, а решта лишень розташовані «довкола». Підтвердження тому - традиція садити дерево сейбу (а це різновид високих і величних тропічних дерев) на головній площі практично кожного села півострову Юкатан. Це дерево символізувало центр всесвіту, який знаходився ось прямо тут, у цьому конкретному селі. Якщо дерева у поселенні не було, то замість нього ставили хрест - той, первісний, даний богами. Від злих духів село оберігали інші хрести, зображені на кожному із чотирьох «країв» поселення.
Отже, в основі космогонічних уявлень древніх майа лежали кольори. Не дивно, що вони мислили «кольорово» ще з давніх-давніх часів. Досі багато традицій пов’язано із кольором. Скажімо, майа вірять, що мертві - а вони їх шанують дуже і дуже - здатні бачити лише жовтий колір. Для цього у святкування Дня Мертвих, який припадає на самий кінець жовтня, нащадки від самого кладовища прокладають жовту доріжку до колишнього дому померлих, де в їхню честь споруджують оздоблений жовтим вівтар. Кожне село має свій специфічний одяг і свій колір, і ці кольори та костюми можуть кардинально різнитися, хоч між селами відстань всього кілька кілометрів. У селі Сінокантан штату Чіапас у Мексиці усі жінки досі ходять у традиційному одязі, і цей одяг завжди синьо-фіолетовий. Якщо їх спитати, звідки взявся і що символізує цей колір, то не всі зможуть сказати «науково». Вони дадуть найпростішу і найбільш очевидну відповідь: «Ми просто любимо цей колір, бо він - найкрасивіший!»
Кольори древніх
Древні поселення майа були напрочуд яскравими. Це тепер ми бачимо лиш руїни та, подеколи, залишки червоної фарби на штукатурці. Ми можемо знайти їхню розфарбовану кераміку, з чіткими візерунками, із поєднанням білого, червоного і чорного. Але насправді ж усе розмаїття кольорів Класичного періоду культури майа донесли хіба легенди і традиція декору будівель, вшивка, ткацтво, іграшки.
Але археологи давно зрозуміли, що робота над темою майа обов’язково потягне за собою повне занурення у кольори. Адже древні майа фарбували практично все. Майже всі їхні будівлі були замальовані сакральним червоним. Вони підфарбовували ним навіть їжу: напій какао був не шоколадного, а червоного кольору. Майа використовували свої барвники у кераміці, розфарбовуванні скульптур, будівель і печер. Частіше за все це був червоний, чорний і білий кольори, однак людина зі статусом хотіла і могла собі дозволити використання й інших барв.
Барвники, які майа використовували, були значно витриваліші до часу, ніж їхні сучасні хімічні побратими. Мистецтво видобувати барвники, за свідченням мексиканських археологів, було справді неймовірним: у хід йшло практично усе. Майа брали насіння із невеликого тропічного дерева бікса орельяна і використовували задля видобутку червоного барвника. Вони використовували комаху червець для отримання кармінового кольору. Пурпурний видобували із мушель. Майа використовували цілий перелік барвників органічного та мінерального походження, і якщо не могли добути необхідний барвник поблизу свого поселення, то купували його десь здалека. Скажімо, група французьких дослідників виявила, що блакитно-зелений пігмент, який використовували майа для декорування мозаїчних масок у королівському похованні у Калакмулі (мексиканський штат Кампече), видобули з весцеліту - дуже рідкісного мінералу, який мало де в світі можна знайти. Найближче родовище цього мінералу знаходилося у штаті Пуебла, а між цими штатами відстань навіть за нашими мірками неблизька - сотні кілометрів. Вчені припускають, що мінерал якимось чином передавалися колегам у Калакмул від могутніх правителів древнього міста Теотіуакан. Або благородний червоний пігмент, який використовували для оздоблення королівських поховань, видобували з кіноварі, яку теж, в свою чергу, поставляли протяжними торгівельними шляхами. Таким чином, деякі види барвників були предметами розкоші, високо цінувалися і могли постачатися дуже здалека.
Звичайні люди у своїх графіті, знайдених у печерах гватемали, використовували найдоступніші барвники: глини, які вміщували багато заліза, ставали основою для оранжево-червоного, а вугілля годилося для чорного. Для глибокого червоного ішов желізовець (гематит). Інші кольори, такі, як жовтий чи блакитний, у «звичайних» розписах доволі рідкісні - у печерах вони є хіба у Cueva de las Pinturas (Печера Малюнків) у Гватемалі.
Майа поєднали навички у органічній хімії та знання властивостей мінералів аби виробити дуже важливий для них перманентний барвник. Деяким мальованим витворам майа, яка збереглися у Гватемалі чи Мексиці, уже по 2000 років. Знаменитий синій колір є найбільш стійким кольором у палітрі майа, а технологія його виготовлення була досить складною. Для нього брали органічні та неорганічні складові. Це були листки рослини аніль (індигова рослина) із додаванням натуральної глини (точніше, компоненту цієї глини - водяного алюмосилікату магнію), проварені при температурі 100 градусів, що допомагало побороти тьмяність і додавало барвникові вишуканого ясного кольору. Проаналізувавши хімічний склад барвника, стало зрозуміло, що для приготування використовували інші мінеральні додатки. Майа використовували індиго у розписах, скульптурі, кераміці та кодексах. Цей колір був «життєдайним», кольором води і моря.
Кольори тих, хто живе сьогодні
Слова з мови майа tz'ib чи tz'ib'al , містить у собі поняття «зображання» та «писання», таким чином малювання в уявленні майа поєднувало ці два уміння. Ті, хто були творцями малюнків і розписів, називалися ah tz'ibob (ті, хто малюють) і були майстрами як рисунку, так і каліграфії. Багато зображень, які дійшли від древніх майа, включають у себе портрети та імена тих майстрів, змальовуючи їх за роботою, часто у покровительстві богів. Це були дуже поважні люди.
Повага до кольору і тих, хто малює, лишилася досі і майа продовжують творити. Вони стараються зробити свій будинок особливим, помітним. «Коли я йтиму з поля, з роботи, я хочу бачити свій дім здалеку» - кажуть вони. Якщо якісь майа переїхали зі своїх споконвічних земель, вони згадують свою батьківщину у кольорах: це може бути синя церква чи червоний будинок, які неодмінно виринуть у спогадах і ніколи не потьмяніють.
Одяг сучасних майа яскравий, незалежно від того, молода жінка носить чи літня. Ясносиній майорить з грудей та плечей жінок будь-якого віку, а яскраво червоні квіти поцятковують як спідницю молодих, так і старих. Вони не бояться поєднувати кольори, бо є настільки сміливими у цьому, як колись були їхні боги. Для них яскравість є природною, і вони навряд чи розуміють, що десь може бути інакше. Світ навколо говорить їм: живіть яскраво! І вони живуть.
(друзі, це матеріал для журналу "Жила"№4. Тому попрошу видання не передруковувати його. у ЖЖ передруковувати можна, але з обов'язковим посиланням на "Жилу")
Мексика і справді яскрава, кольорова, з такими поєднаннями кольорів, які можуть прийти у голову хіба що дитині. Ми, дорослі «білі», живемо у анемічному світі і мислимо відповідно. А тут же просто на вулицях міст і містечок б’є у очі кольорове різноманіття. При чому абсолютно сміливим поєднанням кольорів: зелене з червоним, фіолетове з жовтим, оранжеве з синім… Це не виглядає вульгарно, як здавалося б з чорно-білого опису, бо кожен колір тут глибокий і благородний, а поєднання його завжди видається доречним.
Звідки корінні мексиканці набули цієї культури кольору, цього світобачення? Я питала у місцевих, вони казали: «Подивися на нашу природу, вона яскрава! Ми маємо такий розмай квітів, стільки дерев, стільки всього! Як можна не мати кольорового мислення при цьому?»
А я питаю себе: як можна це мислення зберегти? Та доки історія наводить свої порядки у країнах, які тепер носять назви Мексика, Гватемала, Пенінсула, Беліз чи Гондурас, доки відбуваються війни та революції, приходять культурні віяння, настає «сучасність», індіанці майа унікальним чином тримаються за свою ідентичність. Цьому сприяла (і досі прияє), у першу чергу, сама природа. Від чужоземного культурного вторгнення майа оберігають високі гори і непрохідні джунглі. Сила їхніх традицій така, що навіть прийдешнє вони асимілюють та перероджують у новій барвистості. Індіанці майа досі говорять на 33 давніх мовах, вважаючи насаджену іспанську лише другою мовою після своєї рідної. І так само, як і 2000 років до нашої ери, майа наповнюють світ кольором.
Богиня з пензлем у руках
У індіанців майа є чудові легенди для пояснення майже всього: хто навчив людей музики, хто показав, як вижити у джунглях, звідки взялося уміння ткати. Для древніх майа, чиї нащадки населяють тепер Месоамерику, будова світу була кольоровою. Для цього теж була дуже гарна легенда про те, що був собі бог-творець Ітсамна (Бог Ящірка) та його дружина Ікс Шель, або Пані Пензель. Боги взяли вимірювальний шнур та відміряли на небі ідеальний квадрат, а з того квадрату зробився ідеальний світ, який творці поклали у споконвічне море. На тому квадраті боги визначили основні напрямки світу, і кожен кут зафарбували у свою барву. Посередині опинився бірюзовий колір, куди боги посадили дерево. Ось так з’явилася кольорова схема, яка лягла у основу всього сущого, всіх трьох світів: світу мертвих, світу живих і світу божеств. Які ж то були кольори?
В уявленні майа, з давніх часів акту божественного творіння світ поділяється на п’ять кольорів. У центрі бірюзовий, зверху - червоний, знизу чорний, зліва білий і справа жовтий. Решта квадрату заповнила синь моря, адже світ лежить саме посеред моря.
Центр - це місце, де перебувають самі майа. Бірюзовий колір є втіленням життя як такого, тому належить до світу живих. Це колір води і дощів, це колір молоденьких паростків маїсу (кукурудзи), які становлять основу місцевого харчування. Зверху від бірюзи - червоний, колір кривавих богів і сонця, колір народження і початку. Схід був пов’язаний із щоденною появою сонця, а отже із живодайним теплом і народженням. Він тісно переплетений із бірюзовим, або водою. Адже саме боги дають воду, вони проливають небесну кров, але за це потребують крові земної - у вигляді жертвоприношень. Древнім майа це здавалося рівноцінним обміном, вони будували піраміди і приносили криваві жертви, аби побачити дощ і аби побачити новий день, допомагаючи Сонцю подолати темний світ «під» кольоровим квадратом-хрестом.
Логічно, що Сонце після дня йде помирати на Захід, у чорну ніч, у чорний колір. Це колір смерті, страху, небуття. У той час як Північ є кольором білим, кольором, що символізує зміни. Для нас дивні ці асоціації, але у світі майа вони цілком логічні. З півночі приходить «білий» вітер, який приносить дощі у жарку пору. Дощі, зміни, новий урожай. З цього випливає протилежний колір хреста - жовтий. Це колір стиглого урожаю кукурудзи, колір полуденного сонця, колір вогнища.
Світове дерево майа, яке росте у центрі кольорової схеми, сягає корінням чорного небуття і обхоплює середину землі. Верхів’ям воно торкається божественного сонця і пронизує всі сім рівнів небес. Гіллям же дерево занурилося у те, що дає життя: дощі, урожай, тепло, вогнище. Люди знаходяться у центрі і весь світ «крутиться» навколо них. Таким чином, світ майа був тісно пов’язаний із усіма процесами, які керують світом, і був «пупом землі». Недарма кажуть, що для всіх майа їхнє поселення - головне і єдине, а решта лишень розташовані «довкола». Підтвердження тому - традиція садити дерево сейбу (а це різновид високих і величних тропічних дерев) на головній площі практично кожного села півострову Юкатан. Це дерево символізувало центр всесвіту, який знаходився ось прямо тут, у цьому конкретному селі. Якщо дерева у поселенні не було, то замість нього ставили хрест - той, первісний, даний богами. Від злих духів село оберігали інші хрести, зображені на кожному із чотирьох «країв» поселення.
Отже, в основі космогонічних уявлень древніх майа лежали кольори. Не дивно, що вони мислили «кольорово» ще з давніх-давніх часів. Досі багато традицій пов’язано із кольором. Скажімо, майа вірять, що мертві - а вони їх шанують дуже і дуже - здатні бачити лише жовтий колір. Для цього у святкування Дня Мертвих, який припадає на самий кінець жовтня, нащадки від самого кладовища прокладають жовту доріжку до колишнього дому померлих, де в їхню честь споруджують оздоблений жовтим вівтар. Кожне село має свій специфічний одяг і свій колір, і ці кольори та костюми можуть кардинально різнитися, хоч між селами відстань всього кілька кілометрів. У селі Сінокантан штату Чіапас у Мексиці усі жінки досі ходять у традиційному одязі, і цей одяг завжди синьо-фіолетовий. Якщо їх спитати, звідки взявся і що символізує цей колір, то не всі зможуть сказати «науково». Вони дадуть найпростішу і найбільш очевидну відповідь: «Ми просто любимо цей колір, бо він - найкрасивіший!»
Кольори древніх
Древні поселення майа були напрочуд яскравими. Це тепер ми бачимо лиш руїни та, подеколи, залишки червоної фарби на штукатурці. Ми можемо знайти їхню розфарбовану кераміку, з чіткими візерунками, із поєднанням білого, червоного і чорного. Але насправді ж усе розмаїття кольорів Класичного періоду культури майа донесли хіба легенди і традиція декору будівель, вшивка, ткацтво, іграшки.
Але археологи давно зрозуміли, що робота над темою майа обов’язково потягне за собою повне занурення у кольори. Адже древні майа фарбували практично все. Майже всі їхні будівлі були замальовані сакральним червоним. Вони підфарбовували ним навіть їжу: напій какао був не шоколадного, а червоного кольору. Майа використовували свої барвники у кераміці, розфарбовуванні скульптур, будівель і печер. Частіше за все це був червоний, чорний і білий кольори, однак людина зі статусом хотіла і могла собі дозволити використання й інших барв.
Барвники, які майа використовували, були значно витриваліші до часу, ніж їхні сучасні хімічні побратими. Мистецтво видобувати барвники, за свідченням мексиканських археологів, було справді неймовірним: у хід йшло практично усе. Майа брали насіння із невеликого тропічного дерева бікса орельяна і використовували задля видобутку червоного барвника. Вони використовували комаху червець для отримання кармінового кольору. Пурпурний видобували із мушель. Майа використовували цілий перелік барвників органічного та мінерального походження, і якщо не могли добути необхідний барвник поблизу свого поселення, то купували його десь здалека. Скажімо, група французьких дослідників виявила, що блакитно-зелений пігмент, який використовували майа для декорування мозаїчних масок у королівському похованні у Калакмулі (мексиканський штат Кампече), видобули з весцеліту - дуже рідкісного мінералу, який мало де в світі можна знайти. Найближче родовище цього мінералу знаходилося у штаті Пуебла, а між цими штатами відстань навіть за нашими мірками неблизька - сотні кілометрів. Вчені припускають, що мінерал якимось чином передавалися колегам у Калакмул від могутніх правителів древнього міста Теотіуакан. Або благородний червоний пігмент, який використовували для оздоблення королівських поховань, видобували з кіноварі, яку теж, в свою чергу, поставляли протяжними торгівельними шляхами. Таким чином, деякі види барвників були предметами розкоші, високо цінувалися і могли постачатися дуже здалека.
Звичайні люди у своїх графіті, знайдених у печерах гватемали, використовували найдоступніші барвники: глини, які вміщували багато заліза, ставали основою для оранжево-червоного, а вугілля годилося для чорного. Для глибокого червоного ішов желізовець (гематит). Інші кольори, такі, як жовтий чи блакитний, у «звичайних» розписах доволі рідкісні - у печерах вони є хіба у Cueva de las Pinturas (Печера Малюнків) у Гватемалі.
Майа поєднали навички у органічній хімії та знання властивостей мінералів аби виробити дуже важливий для них перманентний барвник. Деяким мальованим витворам майа, яка збереглися у Гватемалі чи Мексиці, уже по 2000 років. Знаменитий синій колір є найбільш стійким кольором у палітрі майа, а технологія його виготовлення була досить складною. Для нього брали органічні та неорганічні складові. Це були листки рослини аніль (індигова рослина) із додаванням натуральної глини (точніше, компоненту цієї глини - водяного алюмосилікату магнію), проварені при температурі 100 градусів, що допомагало побороти тьмяність і додавало барвникові вишуканого ясного кольору. Проаналізувавши хімічний склад барвника, стало зрозуміло, що для приготування використовували інші мінеральні додатки. Майа використовували індиго у розписах, скульптурі, кераміці та кодексах. Цей колір був «життєдайним», кольором води і моря.
Кольори тих, хто живе сьогодні
Слова з мови майа tz'ib чи tz'ib'al , містить у собі поняття «зображання» та «писання», таким чином малювання в уявленні майа поєднувало ці два уміння. Ті, хто були творцями малюнків і розписів, називалися ah tz'ibob (ті, хто малюють) і були майстрами як рисунку, так і каліграфії. Багато зображень, які дійшли від древніх майа, включають у себе портрети та імена тих майстрів, змальовуючи їх за роботою, часто у покровительстві богів. Це були дуже поважні люди.
Повага до кольору і тих, хто малює, лишилася досі і майа продовжують творити. Вони стараються зробити свій будинок особливим, помітним. «Коли я йтиму з поля, з роботи, я хочу бачити свій дім здалеку» - кажуть вони. Якщо якісь майа переїхали зі своїх споконвічних земель, вони згадують свою батьківщину у кольорах: це може бути синя церква чи червоний будинок, які неодмінно виринуть у спогадах і ніколи не потьмяніють.
Одяг сучасних майа яскравий, незалежно від того, молода жінка носить чи літня. Ясносиній майорить з грудей та плечей жінок будь-якого віку, а яскраво червоні квіти поцятковують як спідницю молодих, так і старих. Вони не бояться поєднувати кольори, бо є настільки сміливими у цьому, як колись були їхні боги. Для них яскравість є природною, і вони навряд чи розуміють, що десь може бути інакше. Світ навколо говорить їм: живіть яскраво! І вони живуть.
(друзі, це матеріал для журналу "Жила"№4. Тому попрошу видання не передруковувати його. у ЖЖ передруковувати можна, але з обов'язковим посиланням на "Жилу")