Про Сараєво. Частина перша. Туман
Jeste hori ohen a praska drevo,
ale uz je cas jit spat.
Tamhle za kopcem je Sarajevo
tam budeme se zitra rano brat.
Про Франфуркт-на-Майні. Частина перша. Нічна
Про Вільнюс. Частина перша. Ужупіс
Про Будапешт
Мій літак спізнювався. Спізнювався жорстко. Хвилин на 40...
Не в тому справа, що я міг прилетіти в Боснію і Герцоговину на трошки пізніше, а в тому. що я замовив трансфер з аеропорту. При тому, що вибратися з аеропорту Тузли до Сараєво іншої можливості в той же вечір не було - це напрягало. Смішно, але літак з Франфуркта до Тузли коштував 10 євро, а трансфер з аеропорту до столиці Босніїї 22.
Що вам розказати про аеропорт славного міста Тузла? Бачили автостанцію Бердичева? Так от - вона просто неймовірно ахуєнна. Жахлива злітна смуга, малесенька будівля аеропорту. Черга на паспортний контроль виходила на вулицю.
Прикордонник трошки офігів побачивши український паспорт і на рабостях впиндюрив мені штамп десь три візи назад). Потім хорвати довго його шукали.
Водій мене дочекався, більше того, я був єдиним пасажиром. Показав йому роздруковку, спитавши чи знає він місце, ще я житиму в Сараєво. Він посміхнувся ( я трошки пізніше зрозумів чому) і ствердно відповів. Але сказав що він везтиме мене на Залізничний вокзал. Може і підвести потім... натякав він так , щоб я доплатив йому. Нє. то не наш метод. Вези до вокзалу сказав. Сів в машинку і майже відразу заснув. Все одно розглядати не було чого, бо спочатку ми їхали рівнинними селами, а потім швидко стемніло. Прокидаючись періодично я розумів, що мене везуть десь горами, але я бачив тільки їх силуети. Навіть долину яка світилася всіма вогнями, тобто Сараєво , я прокуняв. Роздуплився вже в самому місті. Водій вигрузивши мене, ще раз перепитав чи точно мене не підвезти? Бо до точки, що мені потрібно кілометри 3-4. а тут ніч, чуже місто, чужа країна. Нє, відповів я, маю мапу, маю час, маю натхнення.
Він на мене подивився трошки як на дибіла сів в машинку і поїхав собі. Я ж увімкнув навігатор на планшеті і пішов собі.
Про місця де йшов не розказуватиму - я потім там вдень бродив. Покажу вам ще. Погодка радувала. Тепленько було. Тож за годинку я дійшов до "Голубиної" площі, поруч з якою знаходився пансіон, де я забронював кімнату.
Жити в Сараєво я мав на найцентральнішій і найтуристичнішій його вулиці, кинув речі , прогулявся трошки між туристами і ятками. повечеряв в одній з купи кафешок. Але тут почався дощик , та й втома накопичилась. І пішов я спатки.
На ранок дощик перестав, я відпочив і тільки стало більш менш світло - вирулив надвір як завжди безцільно бродити вулицями. Це , як на мене найкращий спосіб знайомитися з містом.
На площі Башчаршія ( офіційна назва Голубиної) сфоткав знаменитий фонтан Сибілі Брунен.
І пішов... вгору. Ще з вечора , я помітив на південних схилах міста дві підсвічені фортеці. Жовтий і Білий бастіони. А якщо є можливість дертися вверх - я завжди туди лізу.
І жив і пішов гуляти я мусульманською частиною міста. Мусульмани зовсім не як ми відносяться до кладовищ. Старовинні надгробні камені можна зустріти просто посеред вулиці.
А це вже нове кладовище -меморіал. Тут поховані загиблі солдати Сербсько- Боснійської війни.
Я так розумію це вертольотний майданчик. Ну і мечеть на фоні.
Пройшовши крісь старовинні ворота я опинився в такому от істинно мусульманському кварталі. З вузенькими вулицями, з мечетями на кожному кроці, характерною архітектурою.
Вулички кривенькі, планшет я забув в пансіоні. Але приблизно визначивши напрямок я доволі швидко вийшов таки до Жовтого бастіону... і прифігів...
Звідси відкривалася неймовірна панорама міста. Ще й ранковий туман додав колориту. Сидів хвилин 20 просто дивився і мовчав. І курив... і мовчав...
Почали підходити жалкіє людішкі і дзен було порущено.
Вирішив дертися ще вище. До білого бастіону. І знову кривенькі вулички, сходи, бруківка, боснійці, які косяться ( правда доволі дружелюбно) на мене.
Білий бастіон здалеку не вразив. Зовсім він поруйнований вже.
Але потім я підійшов ближче і побачив це...
І знову мовчав .. і знову курив...
Власне для розуміння. Ота розвалена і підгорівша будівля - Жовтий бастіон.
Каняка взагалі некурящий, але і він пару разів затягнувся.
Налюбувавшись по саме неможу згадав. що непогано було б поснідати. Вирішив піти так, щоб вийти не тудою де заходив. Фіг. Кривизна вулиць привела мене до тих самих воріт.
Місто потрошки прокидатися почало.
От чим мені сподобалися боснійці, так це тим. що вони розуміють людей з камерами. Намагаються не лізти в кадр, зупиняють. обходять. Поки ганявся за цим котом напряг я купу людей.
Знову повернувся в центральну частину міста. Пішов шукати кафешку і пошту.
В місті дуже багато слідів війни. Багато будинків стоять з отворами від куль і снарядів. Не знаю . їх не ремонтують через бідність, чи просто щоб було нагадуванням.
Якщо зовсім трошки відійти від основних туристичних маршрутів Сараєво постає доволі обшарпаним містом. Але все одно - дуже атмосферним.
Оригінал публікації ось туточки