Роман "Заколот проти Петлюри". Частина друга. Продовження.
Продовжую викладати глави свого роману.
Дмитро Калинчук. ЗАКОЛОТ ПРОТИ ПЕТЛЮРИ
Тут - попередня частина
Тут - початок другої частини
А тут - початок твору.
Афішні тумби були щільно обклеєні об’явами. Українською мовою з явними галицизмами від імені командира Осадчого корпусу полковника Коновальця киян повідомляли про те, що забороняється агітувати проти Незалежності України, Соборності українських земель, уряду високої Директорії та головного командування військ Української республіки. Об’ява застерігала, що всіх, хто не виконуватиме даного наказу, буде притягнуто до відповідальності за законами військового часу.
- Ну нарешті, - Сергій Шемет вчитувався у кожне слово. - Від самого початку треба було так робити. Дай Боже, аби вони ще й діяли за власними оголошеннями! Що ви думаєте, пане Дмитре?
- Думаю - діятимуть, - відповів Дмитро Донцов. - Я зустрічався із Коновальцем у його штабі. Він мене запевнив, що і він, і Головний Отаман налаштовані рішуче проти совдепів. Червоного бунту вони не допустять.
- Бог в поміч, - Шемета кидало в дрож. У легкому пальто йому було холодно стояти на морозі. - Сподіваюся - Коновалець людина дії. Як він вам, до речі?
Донцов невесело посміхнувся.
- Як вам сказати? Старшина він відданий та чесний - це помітно у розмові. Але, знаєте, він ну дуже молодий. Хлопець раює на високій посаді. Хлопцеві кортить хизуватися перед панянками. А господарство у нього зараз, немов у пропеченого життям генерала. Чи впорається? Не знаю. Та ліпше вже такий командувач, ніж Зелений з Данченком. Ідейний юнак за наших умов кращій за досвідченого крутія.
Сергій Шемет недовірливо поглянув на свого співрозмовника.
- Сталося щось несподіване?
- Паршива ситуація, - коли Донцов хмурив чоло, його орлиний профіль ставав схожим на демонічний. - На одній з останніх нарад Коновалець доповів, що за Січових стрільців він упевнений, але за інше Республіканське військо - не ручатиметься. Дисципліни - жодної, настрої майже більшовицькі. Повстанські загони зараз за всяку ціну намагатимуться переформувати та вислати на кордони. А Січових стрільців зливають з гетьманськими сердюками та переформовують в дивізію.
- Гарне військо зібрав Головний Отаман, - засміявся Шемет. - Не встигли взяти столицю - як довелося опиратися на гетьманські кадри. Але послухаємо, що нам скаже висока Директорія.
Натовп біля входу до Українського клубу хлібороби оминули не зупинившись. Здали у гардероб свої пальта. Увійшли до фойє.
- Боже, кого я бачу? Хлібороби! - почулося в них за спиною. Із розкритими обіймами до них прямував невисокий та круглолиций Арнольд Марголін - один з керівників партії соціалістів-федералістів. - Невже ви не виїхали з Києва разом з гетьманцями? І чого це вас тільки двоє? Де подівся наш відомий шовініст Микола Міхновський?
- Хіба ви не знаєте, пане Арнольде? Пан Міхновський не потребує ніяких запрошень, - Сергій Шемет розлився у веселій посмішці. - Микола Іванович завжди сам приходить туди, де йому цікаво.
- Краще скажіть нам, що тут робиться? - запитав Донцов. - Я бачу, тут зібралося керівництво ледь не всіх українських партій, крім більшовиків. З якого приводу ця нарада?
Арнольд Марголін хитрувато покрутив вуса і відповів голосом, повним солодкої чемності:
- Нас хочуть повідомити про наміри високої Директорії. Соціалісти Винниченка і Петлюри видали Декларацію - зараз нам її зачитають.
- Повертаються часи Центральною Ради? - поцікавився Донцов.
Марголін у відповідь замахав руками:
- Побійтеся Бога, панове! Центральна Рада - уже історія. Професор Грушевський, кажуть, пропонував поновити догетьманський лад. Але всім настільки очевидно, яку нервову лихоманку таке відновлення викличе серед народу, що висока Директорія вирішила почати усе з чистого аркуша.
- І яким суспільним ладом вона збирається обрадувати нас тепер? - спитав Шемет.
- Панове! Просимо всіх заходити до зали - покликали від входу. - Засідання починається.
Стіл на сцені був вкритий кумачем. Володимир Винниченко у гарному костюмі позирав на зал розслабленим поглядом переможця. Не менш задоволеним виглядав голова Українського Національного союзу Микита Шаповал - кремезний чоловік з густими вусами, вбраний у піджак і вишиту сорочку. Схиливши вухо, він задоволено слухав Миколу Порша - дужого молодика з фігурою гімнаста. Дещо відрізнявся від них Головний Отаман. Задумливий і зосереджений, цей гладко виголений вилицюватий чоловік розмістився наприкінці столу відсторонено, немовби ніяк не міг визначитися, де йому сісти - у президії чи у залі?..
ДАЛІ БУДЕ
Повну версію роману можна закачати тут: Заколот проти Петлюри