Микола Черьошин. ДАНІЕЛА (уривок з роману)
Нехай цей шокуючий епізод з мого роману слугуватиме нагадуванням усім, хто намагатиметься вирішувати всі свої проблеми за допомогою наркотиків.
© Микола Черьошин, 2011. Усі права захищені. Жоден фраґмент цього твору не може бути опублікованим у друкованому чи електронному вигляді без дозволу автора.
Постукавши до дверей професорського кабінету, на котрих висіла табличка «Prof. Dr. Markus Étoile, Wirtschafts- und Gewerberecht», Даніела зайшла всередину.
- Доброго дня, пане професоре Етуаль! - привіталася Даніела. - Ви мені сьогодні призначили зустріч на дев’яту годину стосовно до моєї семестрової роботи.
- Так, проходьте, фрау Каспер, - підтвердив професор, - я вже продивився Ваш рукопис. Ну, що я можу сказати? Всі ті мої зауваження Ви врахували - я радий був це побачити. Проте в мене є ще низка зауважень. Добре, що Ви ретельно дослідили американські бібліотечні фонди. У Вас дуже багато посилок на американських авторів. Проте в цьому огляді, на мій погляд, бракує якоїсь системи. Здається, що всі ті джерела проробляв не фахівець, а дилетант, адже Ви майже не висловлюєте власної оцінки щодо різних думок. У цілому, мені Ваша робота дуже сподобалася, і я вельми радію за Вас. Але, все одно, я б Вам порадив більш творчий підхід…
Консультація тривала хвилин сорок. Узявши великий поштовий конверт світло-брунатного кольору, в котрому лежала папка з рукописом, Даніела подякувала професорові за консультацію та, попрощавшись, вийшла в коридор. Вийшовши з корпусу, Даніела сіла на лавку при вході та відкрила конверт. Коли вона побачила свій рукопис, її ноги буквально підкосило: професор своїми редакторськими правками натякав не просто на виправлення помилок, а на капітальне перероблення роботи - в котрий вже раз.
- Тут роботи буде ще як мінімум на два тижні! - з жахом прошепотіла Даніела. - Скільки я йому ношу все нові й нові рукописи - цей професор пропонує мені все нові й нові варіанти. Попри всі мої старання! Він, напевно, навмисно хоче мене завалити, аби я протягом літнього семестру все ще мала хвости за попередній семестр.
Несподівано Даніелу охопила якась апатія, що перейшла в прострацію. Попри впевненість дівчини в тому, що вона, все одно, успішно впорається з роботою, підготувавши остаточний варіант та захистивши його, нав’язлива тривога, тим не менш, не залишала Даніелу у спокої. Від цього нав’язливого стресу, котрий бідна дівчина не в змозі була подолати, вона впадала у ще більш депресивний стан. Безсонні ночі, проведені над написанням семестрової роботи, вивченням численних параграфів різноманітних законів та підзаконних актів, поєднання старанного навчання на передостанньому курсі університету з працею в кав’ярні «Мартін» усе більше давало себе взнаки. Даніела почувала себе вкрай виснаженою. Їй хотілося розслабитися, відпочити, проте вона не знала, як це зробити: шалений ритм життя та постійна гонитва за успіхом усе більше вибивали крихку дівчину з колії.
У такому пригніченому стані вона пішла до університетської бібліотеки, аби законспектувати там іще пару джерел та розкидати відповідні цитати та посилки по різних розділах своєї семестрової роботи. Вона йшла до бібліотеки, проте якась невідома сила її постійно гальмувала.
У читальній залі бібліотеки Даніела просиділа над книжками та конспектами більше чотирьох годин. Їй дуже хотілося спати, проте вона вперто намагалася за будь-яку ціну пересилити себе. Бажання завжди бути серед перших не давало Даніелі спокою. Дівчина страждала, проте, нехтуючи втомою та виснаженістю, рухалася вперед.
Вийшовши з бібліотеки, Даніела пішла до їдальні. Ще треба було переглянути рукопис, аби обміркувати, яким чином його переробити. Ще треба було встигнути ввечері відвідати один зі студентських клубів, куди її та Аслана запросили іранські та афганські студенти на святкування Наврузу, тобто Нового року за перським календарем. Спеціально для цієї нагоди Даніела приготувала собі ошатну різнокольорову квітчасту шовкову міні-сукню в стилі хіпі та вечірні чорні лакові чоботи, адже Навруз - це, насамперед, свято весни, що за календарем збігається з весняним рівноденням, отже, квіти на сукні якраз і мали символізувати весну, коли все навколо пробуджується. Дівчина прагнула встигнути всюди, проте сил у неї лишалося замало.
Перекусивши в їдальні, Даніела сіла на лавочці посеред університетського містечка, аби ще раз подивитися на професорські правки, зроблені на рукописі. Тут повз лавку випадково проходив Курт.
Побачивши свою подругу, що грілася на лавці під березневим сонцем, сидячи у спокусливій позі в короткому пальті, з голими ніжками та в білих чоботях до колін, Курт зупинився та підсів поруч із Даніелою.
- Салют, Даніело! - привітався Курт, пестячи оголене коліно дівчини. - Що ти робиш? Усе над семестровою працюєш?
- Привіт, Курте! - мляво відповіла Даніела, заховавши рукопис у сумочку. - Як бачиш, працюю.
- А як у тебе справи взагалі? - запитав Курт.
- Справи добре йдуть, - повідомила Даніела, не бажаючи виносити сміття з хатини.
- А ти до клубу сьогодні підеш? - поцікавився Курт. - Сьогодні весело буде з іранцями.
- Ти маєш на увазі їхній Новий рік? - уточнила Даніела. - Звичайно ж, піду - разом з Асланом.
- А я хочу бути весь вечір тільки з тобою! - вигукнув Курт, перейшовши долонею від коліна Даніели до її стегна.
- А як же Аслан? - запитала Даніела, різко відсунувши Куртову руку від своїх ніг. - Ми ж підемо туди разом.
- Аслан переб’ється! - нахабно та цинічно заявив Курт.
- Ну, ми ще подивимося! - пригрозила Даніела.
- Щось мені твій вигляд не подобається! - зізнався Курт. - Синці під очима, бліда шкіра… Ти така біла - немов японська порцелянова лялька! Шкіра біла, обличчя синє… Мені просто шкода, як ти над собою знущаєшся!
- А тобі яка справа? - заявила Даніела. - Я ж не на курорті зараз!
- Ну, як яка? - турботливо виголосив Курт. - Мені ж ти не байдужа. Я ж хвилююся з приводу твого самопочуття. Дивися, Даніело, ти себе згубиш. Добром таке завзяте навчання не скінчиться!
І тут Даніела несподівано здалася.
- Маєш рацію, - погодилася вона. - Я, насправді, відчуваю жахливу втому.
- А в чому це має прояв? - поцікавився Курт.
- Я відчуваю себе загнаною конячкою, - зізналася Даніела. - Я є неначе вичавленим лимоном - ти навіть не можеш собі просто це уявити, як цей бурхливий ритм життя мене виснажує. Я мрію просто розслабитися.
- Чому ж ти так стиснула свій навчальний план - у п’ять років? - здивувався Курт. - Нащо тобі такі гонки? Хіба ти не можеш розтягнути своє навчання на довший термін?
- Я не хочу бути «професійною студенткою»! - різко вигукнула Даніела. - Це ти, Курте, в нас сидиш у студентах вже майже десять років! А я не хочу! Я хочу якомога швидше закінчити навчання, якомога швидше знайти собі роботу й бути матеріально незалежною! Я не хочу залежати ані від батьків, ані від соціальної допомоги!
- На що ж ти розраховувала? - дорікнув Курт. - Ти сама собі такий шлях обрала - ось тепер і тримайся!
- Ось я й тримаюся! - заявила Даніела. - Проте, все одно, я відчуваю шалену напругу. Від цієї напруги в мене вже почали здавати нерви. Кинути навчання - так це поставити хрест на своїй кар’єрі. Злітати на тиждень кудись на Середземне море - так потім важко буде повертатися до навчання якраз напередодні захисту семестрової роботи. Тому я мушу терпіти. Я тримаюся як можу. Але терпіти все важче й важче! Я виснажена, я перебуваю в постійному стресі. Як мені зняти цю напругу - не маю ані найменшого поняття. Я просто не знаю, що мені робити!
- А ти пробувала палити марихуану?
- Пробувала, - відповіла Даніела. - Ти ж сам це бачив, коли одного разу завітав до нашої комуни.
- Ти все ще в комуні?
- Авжеж, - підтвердила Даніела. - Пару разів у студентському клубі я замовляла собі цигарки з марихуаною, а потім іще раз затягувалася вже в комуні, у твоїй, до речі, присутності. Але я не можу згадати нічого огиднішого за марихуану. Від неї мене нудить. Я не виношу її запаху. Від нього в мене алергія.
- А ти не пробувала синтетичні наркотики?
- Ні, - зізналася Даніела.
- Я знаю одного ділка, котрий розповсюджує ЛСД. Якщо бажаєш спробувати, я можу з тобою поділитися.
- А сам хоч ти вживаєш наркотики? - здивувалася Даніела.
- Вживаю й можу з тобою поділитися, - ще раз запропонував Курт. - ЛСД - то є легка синтетика, вона - на відміну від марихуани - не має ніякого запаху. Ти ковтаєш ці таблетки неначе звичайні ліки, а потім ловиш від цього кайф упродовж кількох годин. І всіх проблем, усіх турбот, що тебе переслідують - як не бувало! Будь-який нав’язливий стрес неначе рукою знімає!
- А ломка після відходу від того кайфу?
- Ніякої ломки! - запевнив Курт. - Недарма ж лікарі рекомендують наркоманам вживати саме ЛСД замість марихуани чи героїну. Це дуже легкий та безпечний наркотик, але ти від нього так розслабишся, як не розслаблялася ще ніколи!
- А, може, й справді мені спробувати так знімати стрес? - скептично запитала Даніела. - Але я не хочу сідати на наркотики, не хочу бути наркоманкою.
- Якщо триматимеш себе під контролем, - заспокоїв Курт, - то не будеш. Можеш мені повірити - це дуже слабкий та безпечний препарат. Жодних важких наслідків від нього не буде… В тебе є десять марок?
Даніела відкрила свою сумочку, порилася в портмоне та віддала своєму приятелеві десятимаркову банкноту з портретом довговолосого юнака - репродукцією однієї з робіт Лукаса Кранаха.
- Ось тобі, - сказала Даніела, простягнувши гроші.
Узявши десять марок, Курт порився в себе в кишені, щось звідти витягнув та простягнув Даніелі дві таблетки, кожна з котрих була загорнута в папір із зошитів у клітинку.
Узявши таблетки, Даніела піднялася з лавки, потиснула приятелеві правицю та пішла додому.
Повернувшись до комуни, Даніела повісила на гачку на вхідних дверях своє велюрове пальто та, не знімаючи з себе чобіт, пройшла до кімнати. Сівши на свій матрац, розісланий просто на підлозі, Даніела дістала з сумочки одну з таблеток, а потім розгорнула її, проковтнула та запила кока-колою з пляшки, що стояла поруч на підлозі. Після цього вона сіла за письмовий стіл, що стояв перед одним з вікон, та почала проглядати правки свого наукового керівника на семестровій роботі, над котрою вона працювала.
Зненацька десь через півгодини перед її очима все поплило. Даніела намагалася зосередитися над рукописом своєї семестрової роботи, проте рядки буквально розпливалися перед її очима. Вона відкинулася на спинці стільця, захиливши голову назад. Проте легше їй не від того ставало. Даніела відчувала сильне головокружіння. Настільки сильне, що їй здавалося, неначе вона оберталася з шаленою швидкістю на центрифузі для тренування космонавтів. Дівчина поступово втрачала контроль над собою.
Раптом Даніелу почало нудити. Їй захотілося блювати. Даніела піднялася зі стільця та пішла до туалету. Дівчину шалено хитало в різні боки. Зненацька перед її очима виникла велика брунатна пляма. Даніела стрімко почала сліпнути. Крім того, в неї почали з’являтися якісь страхітливі монстри. Даніелі почало здаватися, неначе ті монстри намагалися її задушити. Потім у її очах різко потемніло. Через це Даніела втратила орієнтацію, не знаючи, куди йти далі. Її мучили сильні головні болі. Усе тіло лихоманило. Не дійшовши до дверей, що вели в коридор, Даніела впала на коліна та виблювала на підлогу, сильно забризкавши свою сукню. Але після тієї першої блювоти легше їй не стало. Зір відновився, проте Даніелу почало нудити ще сильніше.
- Боже, що я наробила! - простогнала Даніела, відчуваючи страшний біль у голові та в грудях. - Нащо я взяла ці таблетки? Я ж себе отруїла! Як мені погано, як мені погано… Нікого більше в кімнаті нема! Що мені робити? Хто мене врятує? Боже мій, я не хочу помирати так рано…
Даніела лягла, поклавши просто на голу підлогу свою голову правим боком. Їй стало зовсім погано. Вона почала знову блювати. Блювотна рідина, перемішана зі слизом, усе більше й більше виливалася з її роту, заливаючи те місце на підлозі, де лежала бідна дівчина, потерпаючи від тяжких мук. Несподівано для себе Даніела зробила різкий вдих. Оцей вдих і виявився фатальним. Даніела відчула, як блювотні маси потрапили їй у легені, закоркувавши дихальні шляхи. Вона почала задихатися в страшних судомах. Даніела відчувала, як сили стрімко залишали її. То була вже агонія.
Раптом муки кудись зникли. Даніела відчула надзвичайну легкість. Перед її очима у зворотному порядку на шаленій швидкості пронеслося все її коротке життя. Після цього Даніела почала відчувати, як вона стрімко летить через чорний коридор. Попереду світилася біла пляма, котра ставала все більшою.
Подолавши довгий чорний коридор, Даніела побачила себе зі сторони. Вона помітила, як її бездиханне тіло в червоній міні-сукні, перемазаній слизом, та в білих чоботях до колін, як у Ненсі Сінатри, лежало на брудній підлозі в калюжі блювотних мас, що сочилися з її роту. Керувати своїм колишнім фізичним тілом Даніела була вже не в змозі - воно їй більше не належало. Даніела зрозуміла, що померла.
Якщо цей роман Вас зацікавив, надсилайте, будь ласка, свої запити на адресу czerjoszyn@mail.ru
Ще уривки:
Уривок 1
Уривок 2
© Микола Черьошин, 2011. Усі права захищені. Жоден фраґмент цього твору не може бути опублікованим у друкованому чи електронному вигляді без дозволу автора.
Постукавши до дверей професорського кабінету, на котрих висіла табличка «Prof. Dr. Markus Étoile, Wirtschafts- und Gewerberecht», Даніела зайшла всередину.
- Доброго дня, пане професоре Етуаль! - привіталася Даніела. - Ви мені сьогодні призначили зустріч на дев’яту годину стосовно до моєї семестрової роботи.
- Так, проходьте, фрау Каспер, - підтвердив професор, - я вже продивився Ваш рукопис. Ну, що я можу сказати? Всі ті мої зауваження Ви врахували - я радий був це побачити. Проте в мене є ще низка зауважень. Добре, що Ви ретельно дослідили американські бібліотечні фонди. У Вас дуже багато посилок на американських авторів. Проте в цьому огляді, на мій погляд, бракує якоїсь системи. Здається, що всі ті джерела проробляв не фахівець, а дилетант, адже Ви майже не висловлюєте власної оцінки щодо різних думок. У цілому, мені Ваша робота дуже сподобалася, і я вельми радію за Вас. Але, все одно, я б Вам порадив більш творчий підхід…
Консультація тривала хвилин сорок. Узявши великий поштовий конверт світло-брунатного кольору, в котрому лежала папка з рукописом, Даніела подякувала професорові за консультацію та, попрощавшись, вийшла в коридор. Вийшовши з корпусу, Даніела сіла на лавку при вході та відкрила конверт. Коли вона побачила свій рукопис, її ноги буквально підкосило: професор своїми редакторськими правками натякав не просто на виправлення помилок, а на капітальне перероблення роботи - в котрий вже раз.
- Тут роботи буде ще як мінімум на два тижні! - з жахом прошепотіла Даніела. - Скільки я йому ношу все нові й нові рукописи - цей професор пропонує мені все нові й нові варіанти. Попри всі мої старання! Він, напевно, навмисно хоче мене завалити, аби я протягом літнього семестру все ще мала хвости за попередній семестр.
Несподівано Даніелу охопила якась апатія, що перейшла в прострацію. Попри впевненість дівчини в тому, що вона, все одно, успішно впорається з роботою, підготувавши остаточний варіант та захистивши його, нав’язлива тривога, тим не менш, не залишала Даніелу у спокої. Від цього нав’язливого стресу, котрий бідна дівчина не в змозі була подолати, вона впадала у ще більш депресивний стан. Безсонні ночі, проведені над написанням семестрової роботи, вивченням численних параграфів різноманітних законів та підзаконних актів, поєднання старанного навчання на передостанньому курсі університету з працею в кав’ярні «Мартін» усе більше давало себе взнаки. Даніела почувала себе вкрай виснаженою. Їй хотілося розслабитися, відпочити, проте вона не знала, як це зробити: шалений ритм життя та постійна гонитва за успіхом усе більше вибивали крихку дівчину з колії.
У такому пригніченому стані вона пішла до університетської бібліотеки, аби законспектувати там іще пару джерел та розкидати відповідні цитати та посилки по різних розділах своєї семестрової роботи. Вона йшла до бібліотеки, проте якась невідома сила її постійно гальмувала.
У читальній залі бібліотеки Даніела просиділа над книжками та конспектами більше чотирьох годин. Їй дуже хотілося спати, проте вона вперто намагалася за будь-яку ціну пересилити себе. Бажання завжди бути серед перших не давало Даніелі спокою. Дівчина страждала, проте, нехтуючи втомою та виснаженістю, рухалася вперед.
Вийшовши з бібліотеки, Даніела пішла до їдальні. Ще треба було переглянути рукопис, аби обміркувати, яким чином його переробити. Ще треба було встигнути ввечері відвідати один зі студентських клубів, куди її та Аслана запросили іранські та афганські студенти на святкування Наврузу, тобто Нового року за перським календарем. Спеціально для цієї нагоди Даніела приготувала собі ошатну різнокольорову квітчасту шовкову міні-сукню в стилі хіпі та вечірні чорні лакові чоботи, адже Навруз - це, насамперед, свято весни, що за календарем збігається з весняним рівноденням, отже, квіти на сукні якраз і мали символізувати весну, коли все навколо пробуджується. Дівчина прагнула встигнути всюди, проте сил у неї лишалося замало.
Перекусивши в їдальні, Даніела сіла на лавочці посеред університетського містечка, аби ще раз подивитися на професорські правки, зроблені на рукописі. Тут повз лавку випадково проходив Курт.
Побачивши свою подругу, що грілася на лавці під березневим сонцем, сидячи у спокусливій позі в короткому пальті, з голими ніжками та в білих чоботях до колін, Курт зупинився та підсів поруч із Даніелою.
- Салют, Даніело! - привітався Курт, пестячи оголене коліно дівчини. - Що ти робиш? Усе над семестровою працюєш?
- Привіт, Курте! - мляво відповіла Даніела, заховавши рукопис у сумочку. - Як бачиш, працюю.
- А як у тебе справи взагалі? - запитав Курт.
- Справи добре йдуть, - повідомила Даніела, не бажаючи виносити сміття з хатини.
- А ти до клубу сьогодні підеш? - поцікавився Курт. - Сьогодні весело буде з іранцями.
- Ти маєш на увазі їхній Новий рік? - уточнила Даніела. - Звичайно ж, піду - разом з Асланом.
- А я хочу бути весь вечір тільки з тобою! - вигукнув Курт, перейшовши долонею від коліна Даніели до її стегна.
- А як же Аслан? - запитала Даніела, різко відсунувши Куртову руку від своїх ніг. - Ми ж підемо туди разом.
- Аслан переб’ється! - нахабно та цинічно заявив Курт.
- Ну, ми ще подивимося! - пригрозила Даніела.
- Щось мені твій вигляд не подобається! - зізнався Курт. - Синці під очима, бліда шкіра… Ти така біла - немов японська порцелянова лялька! Шкіра біла, обличчя синє… Мені просто шкода, як ти над собою знущаєшся!
- А тобі яка справа? - заявила Даніела. - Я ж не на курорті зараз!
- Ну, як яка? - турботливо виголосив Курт. - Мені ж ти не байдужа. Я ж хвилююся з приводу твого самопочуття. Дивися, Даніело, ти себе згубиш. Добром таке завзяте навчання не скінчиться!
І тут Даніела несподівано здалася.
- Маєш рацію, - погодилася вона. - Я, насправді, відчуваю жахливу втому.
- А в чому це має прояв? - поцікавився Курт.
- Я відчуваю себе загнаною конячкою, - зізналася Даніела. - Я є неначе вичавленим лимоном - ти навіть не можеш собі просто це уявити, як цей бурхливий ритм життя мене виснажує. Я мрію просто розслабитися.
- Чому ж ти так стиснула свій навчальний план - у п’ять років? - здивувався Курт. - Нащо тобі такі гонки? Хіба ти не можеш розтягнути своє навчання на довший термін?
- Я не хочу бути «професійною студенткою»! - різко вигукнула Даніела. - Це ти, Курте, в нас сидиш у студентах вже майже десять років! А я не хочу! Я хочу якомога швидше закінчити навчання, якомога швидше знайти собі роботу й бути матеріально незалежною! Я не хочу залежати ані від батьків, ані від соціальної допомоги!
- На що ж ти розраховувала? - дорікнув Курт. - Ти сама собі такий шлях обрала - ось тепер і тримайся!
- Ось я й тримаюся! - заявила Даніела. - Проте, все одно, я відчуваю шалену напругу. Від цієї напруги в мене вже почали здавати нерви. Кинути навчання - так це поставити хрест на своїй кар’єрі. Злітати на тиждень кудись на Середземне море - так потім важко буде повертатися до навчання якраз напередодні захисту семестрової роботи. Тому я мушу терпіти. Я тримаюся як можу. Але терпіти все важче й важче! Я виснажена, я перебуваю в постійному стресі. Як мені зняти цю напругу - не маю ані найменшого поняття. Я просто не знаю, що мені робити!
- А ти пробувала палити марихуану?
- Пробувала, - відповіла Даніела. - Ти ж сам це бачив, коли одного разу завітав до нашої комуни.
- Ти все ще в комуні?
- Авжеж, - підтвердила Даніела. - Пару разів у студентському клубі я замовляла собі цигарки з марихуаною, а потім іще раз затягувалася вже в комуні, у твоїй, до речі, присутності. Але я не можу згадати нічого огиднішого за марихуану. Від неї мене нудить. Я не виношу її запаху. Від нього в мене алергія.
- А ти не пробувала синтетичні наркотики?
- Ні, - зізналася Даніела.
- Я знаю одного ділка, котрий розповсюджує ЛСД. Якщо бажаєш спробувати, я можу з тобою поділитися.
- А сам хоч ти вживаєш наркотики? - здивувалася Даніела.
- Вживаю й можу з тобою поділитися, - ще раз запропонував Курт. - ЛСД - то є легка синтетика, вона - на відміну від марихуани - не має ніякого запаху. Ти ковтаєш ці таблетки неначе звичайні ліки, а потім ловиш від цього кайф упродовж кількох годин. І всіх проблем, усіх турбот, що тебе переслідують - як не бувало! Будь-який нав’язливий стрес неначе рукою знімає!
- А ломка після відходу від того кайфу?
- Ніякої ломки! - запевнив Курт. - Недарма ж лікарі рекомендують наркоманам вживати саме ЛСД замість марихуани чи героїну. Це дуже легкий та безпечний наркотик, але ти від нього так розслабишся, як не розслаблялася ще ніколи!
- А, може, й справді мені спробувати так знімати стрес? - скептично запитала Даніела. - Але я не хочу сідати на наркотики, не хочу бути наркоманкою.
- Якщо триматимеш себе під контролем, - заспокоїв Курт, - то не будеш. Можеш мені повірити - це дуже слабкий та безпечний препарат. Жодних важких наслідків від нього не буде… В тебе є десять марок?
Даніела відкрила свою сумочку, порилася в портмоне та віддала своєму приятелеві десятимаркову банкноту з портретом довговолосого юнака - репродукцією однієї з робіт Лукаса Кранаха.
- Ось тобі, - сказала Даніела, простягнувши гроші.
Узявши десять марок, Курт порився в себе в кишені, щось звідти витягнув та простягнув Даніелі дві таблетки, кожна з котрих була загорнута в папір із зошитів у клітинку.
Узявши таблетки, Даніела піднялася з лавки, потиснула приятелеві правицю та пішла додому.
Повернувшись до комуни, Даніела повісила на гачку на вхідних дверях своє велюрове пальто та, не знімаючи з себе чобіт, пройшла до кімнати. Сівши на свій матрац, розісланий просто на підлозі, Даніела дістала з сумочки одну з таблеток, а потім розгорнула її, проковтнула та запила кока-колою з пляшки, що стояла поруч на підлозі. Після цього вона сіла за письмовий стіл, що стояв перед одним з вікон, та почала проглядати правки свого наукового керівника на семестровій роботі, над котрою вона працювала.
Зненацька десь через півгодини перед її очима все поплило. Даніела намагалася зосередитися над рукописом своєї семестрової роботи, проте рядки буквально розпливалися перед її очима. Вона відкинулася на спинці стільця, захиливши голову назад. Проте легше їй не від того ставало. Даніела відчувала сильне головокружіння. Настільки сильне, що їй здавалося, неначе вона оберталася з шаленою швидкістю на центрифузі для тренування космонавтів. Дівчина поступово втрачала контроль над собою.
Раптом Даніелу почало нудити. Їй захотілося блювати. Даніела піднялася зі стільця та пішла до туалету. Дівчину шалено хитало в різні боки. Зненацька перед її очима виникла велика брунатна пляма. Даніела стрімко почала сліпнути. Крім того, в неї почали з’являтися якісь страхітливі монстри. Даніелі почало здаватися, неначе ті монстри намагалися її задушити. Потім у її очах різко потемніло. Через це Даніела втратила орієнтацію, не знаючи, куди йти далі. Її мучили сильні головні болі. Усе тіло лихоманило. Не дійшовши до дверей, що вели в коридор, Даніела впала на коліна та виблювала на підлогу, сильно забризкавши свою сукню. Але після тієї першої блювоти легше їй не стало. Зір відновився, проте Даніелу почало нудити ще сильніше.
- Боже, що я наробила! - простогнала Даніела, відчуваючи страшний біль у голові та в грудях. - Нащо я взяла ці таблетки? Я ж себе отруїла! Як мені погано, як мені погано… Нікого більше в кімнаті нема! Що мені робити? Хто мене врятує? Боже мій, я не хочу помирати так рано…
Даніела лягла, поклавши просто на голу підлогу свою голову правим боком. Їй стало зовсім погано. Вона почала знову блювати. Блювотна рідина, перемішана зі слизом, усе більше й більше виливалася з її роту, заливаючи те місце на підлозі, де лежала бідна дівчина, потерпаючи від тяжких мук. Несподівано для себе Даніела зробила різкий вдих. Оцей вдих і виявився фатальним. Даніела відчула, як блювотні маси потрапили їй у легені, закоркувавши дихальні шляхи. Вона почала задихатися в страшних судомах. Даніела відчувала, як сили стрімко залишали її. То була вже агонія.
Раптом муки кудись зникли. Даніела відчула надзвичайну легкість. Перед її очима у зворотному порядку на шаленій швидкості пронеслося все її коротке життя. Після цього Даніела почала відчувати, як вона стрімко летить через чорний коридор. Попереду світилася біла пляма, котра ставала все більшою.
Подолавши довгий чорний коридор, Даніела побачила себе зі сторони. Вона помітила, як її бездиханне тіло в червоній міні-сукні, перемазаній слизом, та в білих чоботях до колін, як у Ненсі Сінатри, лежало на брудній підлозі в калюжі блювотних мас, що сочилися з її роту. Керувати своїм колишнім фізичним тілом Даніела була вже не в змозі - воно їй більше не належало. Даніела зрозуміла, що померла.
Якщо цей роман Вас зацікавив, надсилайте, будь ласка, свої запити на адресу czerjoszyn@mail.ru
Ще уривки:
Уривок 1
Уривок 2