Різдво в селі...
короткі спогади
Коли я згадую Різдво, то мене переповнюют переважно радісні почуття. У моїй родині то було чи не єдине справді барвисте свято, яке зберігало і зберігає традиційну обрядовість із глибини віків. Я був приємно здивований, коли школярем вичитав, що родинні ритуали Різдва є дуже близькими до тих, які мали наші предки-слов'яни тому сотні й тисячі років. Віки пройшли, а обряд ся залишив, - се ж бо свідчення безперервності роду і невмирущості Традиції...
Різдво насправді ся починає задовго до Свят-вечора. Жінки готуют страви, чоловіки порают ся по господарству. Пшениця на кутю старанно ся відбирала і ставила ся сушити коло грубки. Коли я був малим, то мені доручали терти мак. Давали велику макітру, туди сипали чорного насіння, потім цукру, лили трішки води і я тер. До білого...
автор допису тре мак до куті, 1986 р.
До появи першої зорі усе вже мало бути нарихтоване. І як тільки та зірниця ся з'являла на небі, дідо брав Дідуха, мені давав сіно, а братові - солому і ми йшли у хату. З порога віншували:
Віншую вас в Коляді,
Проживайте в гаразді,
Без клопоту, без біди,
Аж до другої Коляди!
Були й інші віншування, але се є найбільш загальне. Дідо вносив Дідуха в хату, ставив на покутті (кут, протилежний до грубки), мені мама з бабцьов помагали розстелити сіно по столі, зверху ставили обрус (вишивану скатертину), а брат висипав солому на підлогу. За віншування нам давали цукерки, горішки, гроші.
Потім всі, крім господарів (бабці з дідом) зображували свійських тварин, особливо тих, хто в'є гнізда - ми присідали на долівку, із соломи й ся намагали навколо себе звити гніздо та кахкали, як качки, ґелґотали, як гуси, кокали та кукурікали, мов кури й когути, інколи мекали, мукали й рохкали, як домашня німина (худоба). Господарі засипали нас солодощами, які ми навипередки намагали ся зловити чи підібрати і затягнути у своє гніздо побільше. Чим більше ми зображували якоїсь живності, тим більше тої живності мало прибути на господарстві наступного року.
Сей увесь ритуал ся сприймав, наче магічне дійство. Може, у дитинстві все так ся сприймає?..
Потім жінки наставляли на стіл страви, а діти - часник та гроші по кутах столу. Зазвичай ставили монети. Посередині стояла кутя, коло неї - свічка. І багато-багато наїдків - 12 основних страв та й інколи щось додаткове...
Дідо запалював свічку, ми приступали до вечері. Спочатку із макітри їли кутю, а потім вже щось інше - за смаком. Правда, того вечора мали спробувати всього, що було на столі. Одне місце завжди залишали пустим, кутю в ту тарілочку клали обов'язково.
Після вечері колядували. Спочатку бабця затягувала колядку, а ми долучали ся. Також розмовляли на різні теми, особливо господарські. Коли наставала пізня година (час, коли треба годувати німину), дідо набирав куті в мисочку і йшов з нев у хлів. Також давав куті всій живності, яка тільки була на обійстю. І аж після того світку гасили.
Немиті миски і ложки залишали на столах до ранку, а одну з кутев ставили на підвіконні. Можливо, то була та, що стояла до того самотньо на столі...
Ще того вечора ходили колядники. Й ми часом ходили селом колядувати.
Колядували й наступного дня - на власне саме Різдво.
На третій день свят вдосвіта, ще як не було сонця видко, ми збирали солому з підлоги, змітали з усім, що ся загубило, і несли у заїзд. Там підпалювали і скакали через вогонь. Старші казали, що то на здоров'я... Співали колядок...
Коли вже добряче розвидніло ся, а солома догоріла, то з попелу малювали Діда, який виходит з заїзду на дорогу. То був символ старого року, який минув і уступив місце новому...
Після того ми йшли селом від хати до хати і віншували, часто вкладаючи, здавало б ся безглузді слова “най когут яйце знесе”, що означало побажання високої плідності на господарстві...
автор допису згортає вогонь і з попелу починає малювати Діда, 2006 р.
Я написав про все у минулому часі, але сей язичницький обряд ще досі щороку ся відбуває. І, можливо, буде відбувати ся від Коляди до Коляди...
Зараз, коли у світі час великих змін, дуже важливим є зберегти народну культуру, як елемент зв'язку із нашими предками, як корінь нашої прадавньої духовності.
_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2012-12-23