Віллі Токарєв versus Україна
Оскільки шановний Пан Професор gorky_look зробив референс в своїй новій лекції, то мені вже точно треба викласти цей матеріал в ЖЖ.
Як мені повідомили «нова радість» таки стала, і концерт Віллі Токарєва, стараннями таких небайдужих громадян як я, було скасовано. Маю зазначити, що в процесі цієї невеликої інформаційної антишансонної кампанії мені прийшло безліч коментарів і навіть повідомлень, які можна розділити на 4 нерівні групи.
Перша, сама маленька це слова безумовної підтримки. Друга, трохи більша група, накинулась на мене за нецензурну лайку закидаючи, навіть, що мої матюки роблять мене гіршим за Віллі Токарєва та його творчість. Третя група цікавилася, чому мене не обурює концерт Наташі Корольової. Нарешті четверта, найбільша група, обурливо запитувала, що поганого зробив Віллі Токарєв, хто я такий, щоб забороняти (порівнювали мене навіть із самим прости Господи моралєнфюрером Костицьким), радили мені боротися краще з безсовісними депутатами, продажними прокурорами, запльованими під'їздами (потрібне підкреслити). Отже оскільки я отримав такий потужний фідбек варто відповісти.
Перш за все хочу подякувати всім небайдужим громадянам, культурним діячам і журналістам які теж підняли це питання побачивши мій пост, або просто побачивши афішу на палаці Україна. Взагалі репертуар цього закладу завжди вражав своїм несмаком, там регулярно виступає непотопляємий ректор «Кулька» Поплавський, відомий шанувальник побивання жінок та російського президента Кіркоров та ще багато виконавців, чия творчість у будь-якої людини з мінімальним відчуття смаку визивають гримасу як від зубного болю. В цьому плані репертуар палацу можна порівняти хіба що з сумнозвісною Шевченківською премією, яку зазвичай видають невідомо кому та невідомо за які заслуги, які абсолютно відірвані від сучасного культурного дискурсу, є приємні виключення у лауреатах премії, як наприклад цього року, хоча і тут виникають певні питання, які я тут волів би не піднімати. В будь-якому разі діяльність палацу, який підпорядковується ДУС має моніторитися громадськістю так само ретельно як і діяльність Мистецького Арсеналу.
Щодо людей, що закидають мені мою нецензурну лайку, не бачачи за нею нічого більше, ну що ж, це ваше право, шановні, за деревами не розгледіти лісу, хотів би лише зазначити що для сучасної української культури відомі матерщинники Подерв'янський, Андрухович та Жадан зробили набагато більше ніж усі міністри культури разом із усіма міністерствами разом взяті. Щодо форми подачі: десь рік тому ЗАТ «Оболонь» вирішило випустити огидне пивне пойло «Героям Слава»! Я написав пост повний обурення та матюків і це подіяло, тому я вирішив діяти за перевіреним рецептом і, як бачите, воно знову спрацювало.
Тепер щодо Наташі Корольової та інших, солдатів консціентальної війни, яка розпочалася навіть не 10 років, як хтось думає, 31 грудня буде 21 рік з дня виходу «Сатрые песни о главком» - м'юзіклу, в який став першим пробним шаром в переосмисленні спадщини СРСР, в якому відомі російські виконавці, виконували пісні сталінської епохи в цукрово-слащавій манері. «Піпл схавал» цей фільм на ура, після чого дискурс про ностальгування за Совком був взятий на озброєння спочатку Останкіно, а потім і всією пропагандонською машиною Кремля. Але в усій цій війні Наташа і компанія тільки пішаки.
А от у Віллі Токарєва роль майже тектонічного масштабу, як на мій розум. Отже відповідаючи на 4 питання: що тебе так розлютило саме у факті концерту Віллі Токарєва хотів би нагадати вам події 1989 року. Багато хто їх не пам'ятає, бо був занадто малий, або занадто заклопотаний питаннями виживання. Це був час пошуку нових сенсів, оскільки те що транслював совок не вартувало й дрібної ганзольки. Солженіцин починається публікуватися і передруковуватися ледь не в «Свиноводстві», русскій говно-рок вовсю мавпує західних виконавців, то підлизуючи при цьому ком.партії, то навпаки стаючі у непримириму опозицію, виникають кооперативи-міліонери всі із захватом дивляться на Захід і особливо на США. І саме з США, з Брайтон-біч прилітає Віллі Токарєв який несе нове Євангліє блатной естетики совковому народові: «воруй, вбивай, пияч, підкупай, переводи гроші за кордон і нічого тобі не буде, ех воровская жизнь весьолая».
Звичайно весь цей блатняк існував задовго до Токарєва, більше того блатняк навіть був в певній фаворі у радянської інтелігенції, як таке собі фрондьорство та супротив совковій системі. Нажаль вся ця інтелігенція не розуміла що блатні - «плоть від плоті» совкової системи не хочуть смерті цієї системи, а хочуть тільки зміни певних правил гри, так би мовити послаблення імунітету та зрощення влади з криміналом. Проголосити такий блатний маніфест було нереально будь-якому громадянину СРСР, а от громадянину США, «успішному співаку», «королю шансону» можна було все. Саме він задав новий естетичний культурний код для постсовкового простору від Камчатки до Ужгороду. Звичайно на офіційних концертах намагалися обійти стороною асоціальні теми, але по руках на бобінах та відеокасетах вже вовсю ходили пісні фігуранта з відвертою воровською естеткою, що так стала до вподоби кумірам мільйонів пост совкової сцени та кабаків.
Шуфутінский, Круг, Бутирка, Воровайкі та іже з ними з'явилися на сцені вже після Віллі, на хвилі успіху цього месії блатняка. Картина світу в підсвідомості мільйонів почала змінюватись: злодій та бандит став асоціюватися з успіхом, з романтикою та з вольовими рішучими людьми. Блатняк став тим консервантом, який замаринував напіврозпавшийся совок, недарма премія «Шансон Года» що вручається з 2002 року відбувається в Кремльовському палаці!!! Доречі естетику блатняка та романтики бандитського світу дуже активно став пропагандувати в Україні Дмитро Гордон, талановитий журналіст-інтерв'юер, що заробив свої перші статки на розкрутці відомої шарлатанки Марії Стефанії, видавець та головний редактор жовтенької газети «Бульвар Гордона», в якій на перших шпальтах з завидною регулярністю стали виходити інтерв'ю з кримінальними авторитетами та блатними лабухами - "героями нового часу".
Апофеозом блатного дискурсу в Росії став приход воруватого та гопуватого плюгавого карли до влади та його царювання впродовж 16 років (так я в цьому вбачаю і вину Віллі Токарєва). Що ж до України, то, на мою думку, апофеозом стала програма одіозного Яна Табачніка «Честь Имею Пригласить» 2011 року, під час якої під досить виразною назвою жартівливого конкурсу «Україну мають таланти» заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін зіграв на білому роялі «Мурку» - цей гімн блатного світу.
Потім була Революція гідності та Небесна сотня. Нагадаю, що перш за все Революція повстала проти оцієї бандитсько-кримінальної естетики, проти Межигір'я, золотих батонів і Пшонкі головного мозга. За це повстання,великий шанувальник блатної естетики з сусідньої держави пішов на нас війною «терпіли на сосєднєй зонє взбунтовалісь, порєшилі пахана і вєртухаєв, надо іх наказать за жизнь нє по понятіям» - десь так для середньостатистичної свідомості росіянина транслюється насправді ідея про війну з Україною, все інше це просто наносне лушпиння.
І от на третій рік війни проти шансонно-барачної совкової естетики сусідньої держави, відомий пропаГордон данної естетики привозить до нас «короля Шансону» зі «старимі пєснямі о главком» так би мовити! Така собі спроба ренесансу давно прогнилого блатного дискурсу. Це навіть не метафізичний Цой проти якого повстали мої друзі Олекса Манн, Андрій Бондар та Іван Семесюк, це значно гірше, ретрограднійше та огидніше, це назад у брєжнєвський застой, адже саме з цієї епохи Токарєв і черпає натхнення для своїх так би мовити опусів. Вибачте але я таке стерпіти мовчки не міг!
Мені тут закидають, що влада захоплена спрацьованими бандитами та ворами, так от шановні, якщо хто не второпав, це результат концертної діяльності дяді Віллі з Нью-Йорку та його колег по блатному співу, адже спочатку прийняття бандита і вора як нормальної, успішної людини та романтика пролізло в спільне підсвідоме з пісень, апотім вже вори і бандити пролізли у владу.
І наостанок: в моєму пості жодного разу не вживалося слово "ЗАБОРОНИТИ", я всього лишень хотів дізнатися тих героїв що дозволили собі таку безтактність (в домі повішеного мотузки не те що не дарять чи показують, про них навіть не розмовляють), але як з'ясувалося історія нас вчить тому, що не вчить нічому і більшість читачів взагалі забули причинно-наслідкові ланцюжки 25-річної давнини. Ну що ж, герої засвічені, концерт скасовано і на тому спасибі.
P.S. Автор залишає за собою право мати своє власне бачення історичних процесів, а за необхідності і послати коментаторів.
Як мені повідомили «нова радість» таки стала, і концерт Віллі Токарєва, стараннями таких небайдужих громадян як я, було скасовано. Маю зазначити, що в процесі цієї невеликої інформаційної антишансонної кампанії мені прийшло безліч коментарів і навіть повідомлень, які можна розділити на 4 нерівні групи.
Перша, сама маленька це слова безумовної підтримки. Друга, трохи більша група, накинулась на мене за нецензурну лайку закидаючи, навіть, що мої матюки роблять мене гіршим за Віллі Токарєва та його творчість. Третя група цікавилася, чому мене не обурює концерт Наташі Корольової. Нарешті четверта, найбільша група, обурливо запитувала, що поганого зробив Віллі Токарєв, хто я такий, щоб забороняти (порівнювали мене навіть із самим прости Господи моралєнфюрером Костицьким), радили мені боротися краще з безсовісними депутатами, продажними прокурорами, запльованими під'їздами (потрібне підкреслити). Отже оскільки я отримав такий потужний фідбек варто відповісти.
Перш за все хочу подякувати всім небайдужим громадянам, культурним діячам і журналістам які теж підняли це питання побачивши мій пост, або просто побачивши афішу на палаці Україна. Взагалі репертуар цього закладу завжди вражав своїм несмаком, там регулярно виступає непотопляємий ректор «Кулька» Поплавський, відомий шанувальник побивання жінок та російського президента Кіркоров та ще багато виконавців, чия творчість у будь-якої людини з мінімальним відчуття смаку визивають гримасу як від зубного болю. В цьому плані репертуар палацу можна порівняти хіба що з сумнозвісною Шевченківською премією, яку зазвичай видають невідомо кому та невідомо за які заслуги, які абсолютно відірвані від сучасного культурного дискурсу, є приємні виключення у лауреатах премії, як наприклад цього року, хоча і тут виникають певні питання, які я тут волів би не піднімати. В будь-якому разі діяльність палацу, який підпорядковується ДУС має моніторитися громадськістю так само ретельно як і діяльність Мистецького Арсеналу.
Щодо людей, що закидають мені мою нецензурну лайку, не бачачи за нею нічого більше, ну що ж, це ваше право, шановні, за деревами не розгледіти лісу, хотів би лише зазначити що для сучасної української культури відомі матерщинники Подерв'янський, Андрухович та Жадан зробили набагато більше ніж усі міністри культури разом із усіма міністерствами разом взяті. Щодо форми подачі: десь рік тому ЗАТ «Оболонь» вирішило випустити огидне пивне пойло «Героям Слава»! Я написав пост повний обурення та матюків і це подіяло, тому я вирішив діяти за перевіреним рецептом і, як бачите, воно знову спрацювало.
Тепер щодо Наташі Корольової та інших, солдатів консціентальної війни, яка розпочалася навіть не 10 років, як хтось думає, 31 грудня буде 21 рік з дня виходу «Сатрые песни о главком» - м'юзіклу, в який став першим пробним шаром в переосмисленні спадщини СРСР, в якому відомі російські виконавці, виконували пісні сталінської епохи в цукрово-слащавій манері. «Піпл схавал» цей фільм на ура, після чого дискурс про ностальгування за Совком був взятий на озброєння спочатку Останкіно, а потім і всією пропагандонською машиною Кремля. Але в усій цій війні Наташа і компанія тільки пішаки.
А от у Віллі Токарєва роль майже тектонічного масштабу, як на мій розум. Отже відповідаючи на 4 питання: що тебе так розлютило саме у факті концерту Віллі Токарєва хотів би нагадати вам події 1989 року. Багато хто їх не пам'ятає, бо був занадто малий, або занадто заклопотаний питаннями виживання. Це був час пошуку нових сенсів, оскільки те що транслював совок не вартувало й дрібної ганзольки. Солженіцин починається публікуватися і передруковуватися ледь не в «Свиноводстві», русскій говно-рок вовсю мавпує західних виконавців, то підлизуючи при цьому ком.партії, то навпаки стаючі у непримириму опозицію, виникають кооперативи-міліонери всі із захватом дивляться на Захід і особливо на США. І саме з США, з Брайтон-біч прилітає Віллі Токарєв який несе нове Євангліє блатной естетики совковому народові: «воруй, вбивай, пияч, підкупай, переводи гроші за кордон і нічого тобі не буде, ех воровская жизнь весьолая».
Звичайно весь цей блатняк існував задовго до Токарєва, більше того блатняк навіть був в певній фаворі у радянської інтелігенції, як таке собі фрондьорство та супротив совковій системі. Нажаль вся ця інтелігенція не розуміла що блатні - «плоть від плоті» совкової системи не хочуть смерті цієї системи, а хочуть тільки зміни певних правил гри, так би мовити послаблення імунітету та зрощення влади з криміналом. Проголосити такий блатний маніфест було нереально будь-якому громадянину СРСР, а от громадянину США, «успішному співаку», «королю шансону» можна було все. Саме він задав новий естетичний культурний код для постсовкового простору від Камчатки до Ужгороду. Звичайно на офіційних концертах намагалися обійти стороною асоціальні теми, але по руках на бобінах та відеокасетах вже вовсю ходили пісні фігуранта з відвертою воровською естеткою, що так стала до вподоби кумірам мільйонів пост совкової сцени та кабаків.
Шуфутінский, Круг, Бутирка, Воровайкі та іже з ними з'явилися на сцені вже після Віллі, на хвилі успіху цього месії блатняка. Картина світу в підсвідомості мільйонів почала змінюватись: злодій та бандит став асоціюватися з успіхом, з романтикою та з вольовими рішучими людьми. Блатняк став тим консервантом, який замаринував напіврозпавшийся совок, недарма премія «Шансон Года» що вручається з 2002 року відбувається в Кремльовському палаці!!! Доречі естетику блатняка та романтики бандитського світу дуже активно став пропагандувати в Україні Дмитро Гордон, талановитий журналіст-інтерв'юер, що заробив свої перші статки на розкрутці відомої шарлатанки Марії Стефанії, видавець та головний редактор жовтенької газети «Бульвар Гордона», в якій на перших шпальтах з завидною регулярністю стали виходити інтерв'ю з кримінальними авторитетами та блатними лабухами - "героями нового часу".
Апофеозом блатного дискурсу в Росії став приход воруватого та гопуватого плюгавого карли до влади та його царювання впродовж 16 років (так я в цьому вбачаю і вину Віллі Токарєва). Що ж до України, то, на мою думку, апофеозом стала програма одіозного Яна Табачніка «Честь Имею Пригласить» 2011 року, під час якої під досить виразною назвою жартівливого конкурсу «Україну мають таланти» заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін зіграв на білому роялі «Мурку» - цей гімн блатного світу.
Click to viewПотім була Революція гідності та Небесна сотня. Нагадаю, що перш за все Революція повстала проти оцієї бандитсько-кримінальної естетики, проти Межигір'я, золотих батонів і Пшонкі головного мозга. За це повстання,великий шанувальник блатної естетики з сусідньої держави пішов на нас війною «терпіли на сосєднєй зонє взбунтовалісь, порєшилі пахана і вєртухаєв, надо іх наказать за жизнь нє по понятіям» - десь так для середньостатистичної свідомості росіянина транслюється насправді ідея про війну з Україною, все інше це просто наносне лушпиння.
І от на третій рік війни проти шансонно-барачної совкової естетики сусідньої держави, відомий пропаГордон данної естетики привозить до нас «короля Шансону» зі «старимі пєснямі о главком» так би мовити! Така собі спроба ренесансу давно прогнилого блатного дискурсу. Це навіть не метафізичний Цой проти якого повстали мої друзі Олекса Манн, Андрій Бондар та Іван Семесюк, це значно гірше, ретрограднійше та огидніше, це назад у брєжнєвський застой, адже саме з цієї епохи Токарєв і черпає натхнення для своїх так би мовити опусів. Вибачте але я таке стерпіти мовчки не міг!
Мені тут закидають, що влада захоплена спрацьованими бандитами та ворами, так от шановні, якщо хто не второпав, це результат концертної діяльності дяді Віллі з Нью-Йорку та його колег по блатному співу, адже спочатку прийняття бандита і вора як нормальної, успішної людини та романтика пролізло в спільне підсвідоме з пісень, апотім вже вори і бандити пролізли у владу.
І наостанок: в моєму пості жодного разу не вживалося слово "ЗАБОРОНИТИ", я всього лишень хотів дізнатися тих героїв що дозволили собі таку безтактність (в домі повішеного мотузки не те що не дарять чи показують, про них навіть не розмовляють), але як з'ясувалося історія нас вчить тому, що не вчить нічому і більшість читачів взагалі забули причинно-наслідкові ланцюжки 25-річної давнини. Ну що ж, герої засвічені, концерт скасовано і на тому спасибі.
P.S. Автор залишає за собою право мати своє власне бачення історичних процесів, а за необхідності і послати коментаторів.