Якби я була фрілансером і могла жити, де захочу, напевно б рік-другий пожила у Дхарамсалі. Колись сюди від тоталітарної китайської влади втекли тібетці, і тепер у Дхарамсалі практично Тібет: все пронизане духом свободи, повітря чисте, скрізь буддисти, стан медитаційний. А ландшафт примушує підтягувати фізичну форму, бо це місто, м'яко кажучи, не рівнинне - Гімалаї все-таки))
З Амрітсара до Дхарамсали їхати дуже зручно - ходять прямі автобуси.
Але коли вам перший ліпший зазивала на автостанції кричить "Дхарамсала! Гоу!" і намагається заштовхати вас в перший-ліпший автобус - не обов'язково йому вірити. Бо ми повірили, і врешті добирались півдня з трьома пересадками (
Автобуси в Індії веселенькі, але від того якось не легше..
До речі, їздити на даху автобуса - нормальна практика для індусів. Часто там їздить багаж, але інколи і люди (на жаль, не встигла зробити жодного фото, але повірте на слово).
Коли я пишу "Дхарамсала" майте на увазі "Маклеон Ганж". В самій Дхарамсалі, пишуть, дивитись особливо нічого, а вся цивілізація сконцентрована саме в Маклеон Ганжі, який поруч. Щоб не ламати язик, більшість забивають і називають його Дхарамсалою, тож давайте теж знехтуємо деталями і приймемо це за аксіому =)
Отже, в Маклеон Ганж Дхармсалу ми приїхали вже затемно. Заздалегідь продуманого житла не було. Але не встигли за нами закритись двері останнього автобуса, як четверо індусів обступили нас з пропозицією житла. Логіка при цьому була дивною: хтось кричав "350 рупіс!", інший перебивав його: "Онлі 500 рупіс!". Всі сували візитівки та запевняли іти з ними. Звісно, не бачачи самих кімнат, ми повелись на дешевшу пропозицію - за 350 рупіс (70 гривень). Чувак дуже зрадів і повів нас до житла тернистим шляхом з мільйоном східців. Але врешті ми не пошкодували.
Ось будинок, в якому ми жили (сфоткала вже зранку, коли посвітлішало):
А це - наш кімната, нічо так як для 70 гривень та Гімалаїв
Єдиний мінус - щодня доводилось долати жорстоку кількість сходинок, щоб дібратись від житла до центра.
Той самий момент, коли шкодуєш, що давно не ходила в спортзал...
Але все це того варте, бо види довкола, як на листівках малюють:
А ще, враховуючи, що місто розташоване на висоті 1700 метрів, температура повітря тут сумісна з життям (а не як в решті Індії). Вночі правда взагалі холодно, доводилось рятуватись плєдіками і абнімашками )
Тут вже 60 років живуть тибетці, обжились нормально так: скрізь тематичні графіті і.т.п. Цей малюнок, наприклад, присвячений тим, хто здійснив самоспалення. Починаючи з 2009 року приблизно 117 тибетців спалили себе на знак протесту проти китайського тоталітаризму та утисків. Останні випадок був буквально місяць тому, 15 квітня... Але підозрюю, що це не останній (
але повернемось до позитиву, до краєвидів наприклад
вулички вузенькі, пішоходи колоритні, краса )
А ще в Дхарамсалі купа затишнх кафешок. Загалом в Індії, на диво, з затишними кафе не склалось. Інтер'єром там зазвичай не заморочуються, а де заморочуються - починають вимагати в меню якихось неадекватних грошей. Інша справа тут: якось все мило, по-домашньому і приємно. Хоча здавалось би, ніхто особливо не вкладався в інтер*єр. Не знаю, чому так.
Буддисти взагалі-то в більшості не вегетаріанці, але чомусь саме тут концентрація вегетаріанських кафешок дуже велика (виключення хіба що Вріндаван, там ми взагалі не побачили жодного закладу, де б пропонувати поїсти трупів).
Загалом після індійських кафешок, в яких, якщо і є м*ясо, то винесене в окремі розділи, мені дуже важко було адаптуватись до українських реалій, де знайти овочеву страву в меню не так і просто. Коротше, нам є чому повчитись у індусів =)
оце наприклад тибетська лапша з яйцем. смачна!
поснідали і гуляємо далі
Тибетські співочі чаші там, ясєн пєнь, головний товар, але на туристичних ринках вони коштують дорогувато. Ну тобто не надто дешевше, ніж в наших магазинах (як не дивно). Правда, вибір тут трохи кращий, да )
Насправді якщо ви дуже хочете в Непал, але щось не складається, достатньо приїхати у Дарамсалу, тут десь так само )
В якийсь момент ми йшли-йшли і дійшли до якогось буддійського монастиря. На вході у нас відібрали всі електронні засоби: телефони, фотоаппарати і навіть букрідер (тому фоток не буде). Загалом скромний такий монастир був: двоповерхова будівля, сосни, нічого особливого, хіба що атмосфера по-особливому спокійна та медитативна.
Тільки через десь ми зустріли тут українців і в розмові з ними з'ясували, що це була резиденція Далай-Лами у вигнанні. Іщо би, він же не Янукович і не Пшонка - навіщо йому понтова резиденція? )
Зараз дивлюсь на це фото і мурашки по шкірі...
Справа в тому, що якраз після Дарамсали у мене по всьому тілу почали з'являтись плями, схожі на укуси. Плями страшно чухались і викликали багато поглядів людей у метро. Спочатку грішила на badbugs з попереднього поста. Потім думала, може комари. Але тільки десь через тиждень, методом логічного мислення з'ясувала, що у всьому винен оцей плєдік. Як тільки плєдік був відправлений у ізоляцію, плями почали проходити. Коротше, виявляється, у Тані алергія на яків. Отак от 26 років прожила без жодних алергій і на тобі (
Плєдік такий, до речі, в Дхарамсалі коштує 60 гривень. Пишуть, що з шерсті яка. Ми на радощах купили два, тепер валяються на балконі ((
Інша сторона Гімалаїв...
Загалом зі сміттям у Індії біда. І не тільки тому, що людей дохріна, а заводів з переробки сміття мало. Культура у них така: де йдуть, там і сруть. Погодувати в річці риб хлібом і розкидати по всьому берегу обгортки від батонів - це для них звична справа. А якось ми виходили з вписки у Джайпурі, несли два пакета сміття, що назбирались за чотири дні. Хазяїн дома, який на проводжав до зупинки, сказав: "Та кидайте тут", маючи на увазі, що просто посеред вулиці, буквально в 50 метрах від його дому... Наші європейські звички цього не дозволили, але сміттєвий бак ми шукали потім ще довго.
Пару разів після декількагодинних пошуків урни, у нас здавали нерви. "Ми не можемо піклуватись про чистоту їхньої землі більше самих індусів" - псіхував Ед і викидав якусь пляшку в стихійну гору. Ну а правда, невже така проблема розставити скрізь урни? (((
Черговий обід у закладі, що гордо називає себе рестораном, знову обійшовся гривень в 50 на двох. В Дхарамсалі, до речі, кафешні ціни навіть дешевші за більшість інших міст...
милі тибетські бабусі =))) для повної мімімішності не вистачає хіба що кота у ніг )
корови, як без них? )
Як потім з'ясувалось, це - громадський басейн. До того ж, здається, безкоштовний )
найближчі три фотки робив Ед, бо я задовбалась ходити вверх-вниз і до водоспада він ходив сам
1
2
3
...я ж в цей час чекала його в кафешці з видом на водоспад. Заварна кава і батончик Kitkat в сумі обійшлись в 8 гривень ))) Отаке от туристичне місце. В якому-небудь Бердянську це б коштувало гривень 30.
а пару разів ми ходили обідати в Тагіл ))))
вид зсередини )
Тибетські момо. Приблизно як наші вареники, але тибетські )
Хороше місце, і дуже дешеве. Але настільки популярне, що інколи немає вільних місць...
"бабушка рядышком с дедушкой, столько лет столько лет вместе..." =))
підозрюю, що в деяких нашіх бомжах тече трохи тибетської крові ))))
А ще ми їздили в живописні селища Надін та Дарамкот, вони розташовані ще повище в горах. "Короче кот на халяву" - так Ед запам'ятовував назву другого селища, коли гуглив про нього інфу )))))))
краса, нє?
ще одна мімішна кафешка, але подорожче, проте с упором на каву - її тут видів 15.
в якийсь момент почався дощ, довелось сховатись під перший ліпший дах )
дочитувала "Камеру обскура" Набокова, єслішо )
а ще тут в горах водяться пухнасті мавпочки, в містах таких не зустрінеш )
масаж, чи шо )
В Дхарамсалі ми пробули чотири дні, але дорога кликала далі - в Джайпур. Залізниці там немає, довелось їхати нічним автобусом. Коштував він дорогувато - 130 гривень з людини, користування плєдіками безкоштовне =)
Наступний пост буде в основному про мавп. І трохи про слонів. Потерпіть, лишилось недовго )))