Как эстетической форме метамодернизму - маятнику, раскачивающемуся между изжившим себя постмодернистским цинизмом и наивным модернистским пафосом, - свойственно выражение посредством нового романтизма: чувственного, почти интимного, не без взгляда сквозь призму постмодерна, переосмысления воззрений и идей, сформулированных Кантом и воспетых и ( Read more... )

Я пишу на твоїм задзеркаллі
Ті слова, що здавались важливими.
Та немає такого Даля
Що зіткав би зі звуків килими.

Постелив би тобі під ноги,
Щоб не ранила пальці асфальтами.
Щоб не грубими баритонами,
А повітряно-теплими альтами.

Я єднаю сузір'я мови
І на шовкову нитку нанизую.
Твоя врода виходить на лови
І втікати від неї запізно вже.

( Read more... )

Та елегантність, з якою ця дівчина їла бігмак,
Дала би фору найкращим монархам старої Європи.
Касири змовкали при ній, ніби бачили знак,
І вже розуміли, що не потрібно кетчупу до картоплі.

Самі ж картоплини не залишали солі в їі руках,
Не хотіли бруднити собою такі білосніжні руки,
Які ховалися з легкістю в тих півпрозорих шовках,
(А ( Read more... )

чи можу я довіряти тобі? -
тихо спитала вродлива дівчина.
у тебе великий і теплий барліг,
трави і зорі впадають тобі до ніг,
слово твоє проливається піснею.

я вісім століть берегла у собі зорю,
чуєш, як ніжність у стіни впивається?
я відмовляла  у ніжності королю,
здавалося часом,  що перегорю,
дивно, що досі цього не сталося.

забудь ( Read more... )

К.К.

Озброєна, як останній сепаратист,
Підпільний сірник у карпатському лісі,
Тебе не зігріє поет, композитор, артист,
Даремно чекаєш примарної тіні Улісса.

Пашіти вогнем, як аматорський панк -
Це не найкраща на разі участь.
Візьми замість джунглів районний парк,
Поїдь у відпустку - попустить.

Посеред викиднів історичних ти -
Не більше ( Read more... )

Звільнення «я» відбувається поступово.
Спершу спадає тісний та набридливий одяг,  
потім - фальшиві друзі, покриті лускою, 
байдужі маски, обличчя та посмішки. 
пасма волосся впаде, 
лишивши тебе із собою віч-на-віч.
Конспекти, дипломи, призи - 
все візьме в жертву вогонь.
Помалу злізатиме шкіра, 
щоб «я» позабуло набуте,
Зірвуться шпалери ( Read more... )

і не те щоби звабити звабитись важко
галереї облич ніби спогади привидів
викидаю порожню (з-під живчика) пляшку
зариваю себе у пісок серед пляжу
і для всіх окрім сонця палаю невидимо

галатей перевершивши майстра (нарешті)
непомітно втікає від літер сценарію
і тепер не знайти козака серед решти
у жіночих обіймах (чи краще арешті)
він ( Read more... )

Всевладний Дніпро розвиває байдужу жорстокість,
Ворони денної варти кружляють над головою.
Маленька людина із глини збивається з кроку,
Я чорний пісок, вже століття забутий травою.

Я вітер вітрів, норд-норд-вест капітанської шхуни,
Що пасмо Самсона закинув у левову пащу,
Я сила, ніким ще не скорена, втрачені руни,
Мене розпирає і небо ( Read more... )

Людина, що звертається до кожного,
Людина, що ні з ким не розмовляє,
Мільйонне місто, у якому порожньо -
Останній прихисток егоцентричних Майя.

Це гра, у тисячу разів сповільнена,
Хардова спроба, збита німотою,
Бажання нагадати, що негідники -
Це за нагоди навіть ми з тобою.

Рука безхатченка, ще поки не відрубана,
Останній спогад із ( Read more... )

Все, що існує у місті, названо іменем "Молох". 
Руки його досягають кожного склепу-вікна. 
Йдуть на заводи законослухняні мільйони, 
Радіостанція Молоха - це монотонна струна.

Невидимою рукою ти підіймаєш будинки, 
Молох, ти населяєш рабами тісні клітки, 
Молох, єдина радість твоя - це золото інків, 
Серце твоє - це гейзер із нафтової ( Read more... )