Як я сіла на велосипед (Частина 1)
Вирішила опублікувати кілька постів про свою велосипедну історію. Раптом у когось виникне питання Чому велосипед, раджу прочитати ось це.
Нульовий етап
Перш ніж розказувати про мій перший свідомий етап їзди на велосипеді, варто, мабуть, згадати про нульовий. Навчилася я керувати двома колесами в 11 років, і це було дуже пізно (відчувала себе в школі білою вороною, всі мої однокласники їздили мало не з садочка). В дитинстві в мене взагалі не складалося з веліками. То підошва в спиці потрапила, то впала, то ногу зламала. Зазвичай у таких випадках отримують дитячу психологічну травму і живуть з нею все життя (типу "раз тонув - боюсь заходити в воду більше ніж по шию"). Тому коли через рік після найстрашнішого - перелому - я оголосила дома, що хочу велосипед, в усіх був, звісно, шок (такий же шок у них був кілька місяців тому, коли сказала, що їду велосипедом у місто). Я просто вирішила, що від їзди на велі мені буде більше користі, ніж від неїзди, от і все. Отож, нульовий етап - це катання по селу, в парк, і знову по селу.
Етап перший
Перший свідомий етап мого веложиття - закордонний. Деякий час жила в Німеччині і там використовувала вел для щоденних поїздок. Спочатку півроку в маленькому місті Йена, де ганяла в універ і вивчала околиці, другий раз - у мегаполісі, в Берліні, де катала в Бундестаг. Але давайте по-порядку.
Йена (2011-2012, сезон осінь-зима)
Десь на другий тиждень мого перебування там я знайшла підворітню, де якийсь фрік ремонтував і здавав у прокат велосипеди. Взяла я там тарарайку покататися на тиждень, але залишила на п'ять місяців.
У будні я їздила в універ і за покупками, на вихідних вибиралась на окраїни. Таким чином вдалося побачити місця, куди трамвай не ходить, а пішки йти ліньки.
Велосипедне інтермецо одного жовтневого дня:
Велосипед допомагав перевозити важкі покупки, економив час очікування громадського транспорту, замінював фітнес. Тут я переконалася, що взимку їздити на велосипеді можливо: принаймні до -3 це це не приносить особливих складнощів. У сніжні дні, звісно, краще відпочивати :)
До універу їхала 20-25 хвилин, громадським транспортом виходило так само, зате я точно знала, скільки часу в мене піде на їзду і не доводилося чекати на зупинках.
Парковка перед універом (я ніколи не знаходила там місця, тому зазвичай паркувалась біля вільних перил/стовпів):
Відокремлених велодоріжок у Йені мало, але це не заважає комфортно пересуватися містом, адже воно невелике, потік машин не заважає пересуванню.
Одна з велодоріжок уздовж транзитної вулиці:
Дякую Йені за відкриття велосипеду як повноцінного транспортного засобу в місті!
Берлін (2013, сезон весна-літо)
Цього разу я вже підйшла до питання грунтовніше, і ще перед виїздом порахувала відстань від "дому" до "роботи", зробила список веломагазинів, тож на третій тиждень у мене вже був ровер. Правда, сталася халепа, випав сніг, тому повноцінно їздити почала тільки у квітні. Тут збулася моя рожева мрія - рожевий сіті-байк :) І взагалі, тут я робила чимало велосипедного вперше: вперше їздила на міському велосипеді, вперше їздила на рожевому міському велосипеді, вперше їздила велосипедом по снігу, вперше їздила на велосипеді в сукні, вперше їздила вночі, вперше їздила сп'янілою, вперше їздила в сукні, вночі, сп'янілою ;) За всім цим, звісно, стояли люди, місця, атмосфера. Коротко: це було прекрасно.
У перший день я виїхала на роботу на годину чи півтори раніше, але була в центрі, звісно, набагато швидше, тому ще був час погрітися на сонечку на набережній р.Шпрее
Берлін не Йена, тут ситуація дещо інша. Перші кілька днів я навіть їздила по тротуарах, але потім зрозуміла, що треба виїжджати на дорогу. Довелося долати страх їзди поряд з автомобілями. Безумовно, в Берліні є класна велоінфраструктура - велодоріжки, велосмуги, але все одно не всюди. Це дало мені певне розуміння дорожнього руху, бо зазвичай я не розуміла, хто куди їде і яка в цьому логіка.
Ось це моє улюблене: велосипедний світлофор.
З Берліну я винесла для себе дистанції. Десь на другий місяць я дізналась, що до Бундестагу в один бік не 7, а щось 10 км. Була здивована, бо навантаження практично не відчувалося. На їзду йшло 35 хв у кращому випадку, і 40 хв, якщо застрягала на світлофорах (це в моєму дівчачому темпі, щоб ви розуміли). Громадським транспортом було не менше, до того ж, треба було робити пересадки, йти пішки.
Безумовно, їздила велосипедом я не щодня. Не настільки я його люблю, щоб їздити в дощ, чи коли треба пхатися на другий кінець міста. Хоча навіть в останньому випадку велосипед чудово комбінувався з міським транспортом.
Влітку на велосипеді не так сильно відчувається спека, особливо коли ти в сукні. Сукня і велосипед - це для мене було взагалі відкриттям. Це неймовірно зручно! Вже не дочекаюся сезону в Києві)
Тут я позбулася ще одного вело-міфу - про душ. Багато хто називає це аргументом, щоб не їздити на велосипеді. Насправді, якщо ти їдеш у спокійному темпі по рівній дорозі - ніякий душ потім не потрібен. Ну охолонути треба, ну вмиєшся. Взагалі, я не уявляю собі: приїжджаєш на роботу і біжиш у душ. Вдома - так, але на роботі? Ні від кого цього не чула.
Думаю, нема потреби розповідати, що парковки перед німецьким парламентом завалені великами. Навіть депутат, у якого я стажувалася, при всій консервативності його політичних переконань і немолодому віці, час від часу їздить на велосипеді (принаймні в себе на окрузі - точно).
Це не постановка, це так випадково кольори збіглися. Парковка перед однією з будівель Бундестагу.
Дякую Берліну за те, що він.. Берлін!
Інші веломіста світу
Велосипедом мені пощастило користувалась у туристичних цілях ще в деяких містах: Белграді, Барселоні, Амстердамі. Складно аналізувати міста, поїздивши у них всього кілька годин чи днів, але точно можу сказати, що велосипед - це найкращий спосіб досліджувати європейські міста. Можна набагато більше побачити і відчути. Лише кілька думок.
Белград (2011)
Белград схожий на Київ тим, що має два береги: один крутий, інший - рівний. Так от на рівнинному (у них - правому) березі є чудова велоінфраструктура. Проводжу ці аналогії для скептиків, які київськими пагорбами критикують ідеї розвитку велоруху в місті.
Амстердам (2011)
Розказувати про Амстердам? Ви і без мене все знаєте. Додам тільки особисте враження: там треба їздити дуже обережно, бо рух шалений, треба їхати в потоці, щоб не збили інші велосипедисти)
Барселона (2013)
Пройшовши в один день 20+ км пішки, я вирішила, що досить експериментів, треба брати велосипед. Завдяки чому побачила ще більше міста. Після Берліну їздити по дорогах було трохи стрьомно, бо культура водіїв усе-таки трохи інша. Але загалом дуже мило.
Щоб не сказали "ну да, це ти в Європах така розумна, а от спробуй поїздити велосипедом в Україні!", у наступному записі розповім, як я вивчала (точніше, вивчаю) велосипедний Київ.
Нульовий етап
Перш ніж розказувати про мій перший свідомий етап їзди на велосипеді, варто, мабуть, згадати про нульовий. Навчилася я керувати двома колесами в 11 років, і це було дуже пізно (відчувала себе в школі білою вороною, всі мої однокласники їздили мало не з садочка). В дитинстві в мене взагалі не складалося з веліками. То підошва в спиці потрапила, то впала, то ногу зламала. Зазвичай у таких випадках отримують дитячу психологічну травму і живуть з нею все життя (типу "раз тонув - боюсь заходити в воду більше ніж по шию"). Тому коли через рік після найстрашнішого - перелому - я оголосила дома, що хочу велосипед, в усіх був, звісно, шок (такий же шок у них був кілька місяців тому, коли сказала, що їду велосипедом у місто). Я просто вирішила, що від їзди на велі мені буде більше користі, ніж від неїзди, от і все. Отож, нульовий етап - це катання по селу, в парк, і знову по селу.
Етап перший
Перший свідомий етап мого веложиття - закордонний. Деякий час жила в Німеччині і там використовувала вел для щоденних поїздок. Спочатку півроку в маленькому місті Йена, де ганяла в універ і вивчала околиці, другий раз - у мегаполісі, в Берліні, де катала в Бундестаг. Але давайте по-порядку.
Йена (2011-2012, сезон осінь-зима)
Десь на другий тиждень мого перебування там я знайшла підворітню, де якийсь фрік ремонтував і здавав у прокат велосипеди. Взяла я там тарарайку покататися на тиждень, але залишила на п'ять місяців.
У будні я їздила в універ і за покупками, на вихідних вибиралась на окраїни. Таким чином вдалося побачити місця, куди трамвай не ходить, а пішки йти ліньки.
Велосипедне інтермецо одного жовтневого дня:
Велосипед допомагав перевозити важкі покупки, економив час очікування громадського транспорту, замінював фітнес. Тут я переконалася, що взимку їздити на велосипеді можливо: принаймні до -3 це це не приносить особливих складнощів. У сніжні дні, звісно, краще відпочивати :)
До універу їхала 20-25 хвилин, громадським транспортом виходило так само, зате я точно знала, скільки часу в мене піде на їзду і не доводилося чекати на зупинках.
Парковка перед універом (я ніколи не знаходила там місця, тому зазвичай паркувалась біля вільних перил/стовпів):
Відокремлених велодоріжок у Йені мало, але це не заважає комфортно пересуватися містом, адже воно невелике, потік машин не заважає пересуванню.
Одна з велодоріжок уздовж транзитної вулиці:
Дякую Йені за відкриття велосипеду як повноцінного транспортного засобу в місті!
Берлін (2013, сезон весна-літо)
Цього разу я вже підйшла до питання грунтовніше, і ще перед виїздом порахувала відстань від "дому" до "роботи", зробила список веломагазинів, тож на третій тиждень у мене вже був ровер. Правда, сталася халепа, випав сніг, тому повноцінно їздити почала тільки у квітні. Тут збулася моя рожева мрія - рожевий сіті-байк :) І взагалі, тут я робила чимало велосипедного вперше: вперше їздила на міському велосипеді, вперше їздила на рожевому міському велосипеді, вперше їздила велосипедом по снігу, вперше їздила на велосипеді в сукні, вперше їздила вночі, вперше їздила сп'янілою, вперше їздила в сукні, вночі, сп'янілою ;) За всім цим, звісно, стояли люди, місця, атмосфера. Коротко: це було прекрасно.
У перший день я виїхала на роботу на годину чи півтори раніше, але була в центрі, звісно, набагато швидше, тому ще був час погрітися на сонечку на набережній р.Шпрее
Берлін не Йена, тут ситуація дещо інша. Перші кілька днів я навіть їздила по тротуарах, але потім зрозуміла, що треба виїжджати на дорогу. Довелося долати страх їзди поряд з автомобілями. Безумовно, в Берліні є класна велоінфраструктура - велодоріжки, велосмуги, але все одно не всюди. Це дало мені певне розуміння дорожнього руху, бо зазвичай я не розуміла, хто куди їде і яка в цьому логіка.
Ось це моє улюблене: велосипедний світлофор.
З Берліну я винесла для себе дистанції. Десь на другий місяць я дізналась, що до Бундестагу в один бік не 7, а щось 10 км. Була здивована, бо навантаження практично не відчувалося. На їзду йшло 35 хв у кращому випадку, і 40 хв, якщо застрягала на світлофорах (це в моєму дівчачому темпі, щоб ви розуміли). Громадським транспортом було не менше, до того ж, треба було робити пересадки, йти пішки.
Безумовно, їздила велосипедом я не щодня. Не настільки я його люблю, щоб їздити в дощ, чи коли треба пхатися на другий кінець міста. Хоча навіть в останньому випадку велосипед чудово комбінувався з міським транспортом.
Влітку на велосипеді не так сильно відчувається спека, особливо коли ти в сукні. Сукня і велосипед - це для мене було взагалі відкриттям. Це неймовірно зручно! Вже не дочекаюся сезону в Києві)
Тут я позбулася ще одного вело-міфу - про душ. Багато хто називає це аргументом, щоб не їздити на велосипеді. Насправді, якщо ти їдеш у спокійному темпі по рівній дорозі - ніякий душ потім не потрібен. Ну охолонути треба, ну вмиєшся. Взагалі, я не уявляю собі: приїжджаєш на роботу і біжиш у душ. Вдома - так, але на роботі? Ні від кого цього не чула.
Думаю, нема потреби розповідати, що парковки перед німецьким парламентом завалені великами. Навіть депутат, у якого я стажувалася, при всій консервативності його політичних переконань і немолодому віці, час від часу їздить на велосипеді (принаймні в себе на окрузі - точно).
Це не постановка, це так випадково кольори збіглися. Парковка перед однією з будівель Бундестагу.
Дякую Берліну за те, що він.. Берлін!
Інші веломіста світу
Велосипедом мені пощастило користувалась у туристичних цілях ще в деяких містах: Белграді, Барселоні, Амстердамі. Складно аналізувати міста, поїздивши у них всього кілька годин чи днів, але точно можу сказати, що велосипед - це найкращий спосіб досліджувати європейські міста. Можна набагато більше побачити і відчути. Лише кілька думок.
Белград (2011)
Белград схожий на Київ тим, що має два береги: один крутий, інший - рівний. Так от на рівнинному (у них - правому) березі є чудова велоінфраструктура. Проводжу ці аналогії для скептиків, які київськими пагорбами критикують ідеї розвитку велоруху в місті.
Амстердам (2011)
Розказувати про Амстердам? Ви і без мене все знаєте. Додам тільки особисте враження: там треба їздити дуже обережно, бо рух шалений, треба їхати в потоці, щоб не збили інші велосипедисти)
Барселона (2013)
Пройшовши в один день 20+ км пішки, я вирішила, що досить експериментів, треба брати велосипед. Завдяки чому побачила ще більше міста. Після Берліну їздити по дорогах було трохи стрьомно, бо культура водіїв усе-таки трохи інша. Але загалом дуже мило.
Щоб не сказали "ну да, це ти в Європах така розумна, а от спробуй поїздити велосипедом в Україні!", у наступному записі розповім, як я вивчала (точніше, вивчаю) велосипедний Київ.