Як я сіла на велосипед (Частина 2)
Минулий запис був про мій перший досвід використання велосипеда як транспортного засобу - за кордоном. Сьогодні обіцяне провдовження: про те, як я почала користуватися велосипедом для пересування по Києву.
Бекграунд
Спочатку опишу свою конкретну ситуацію. Вона може здатися дещо занудною, але, сподіваюсь, дасть чітке розуміння того, які проблеми переді мною стояли і як вони вирішувалися.
Оскільки я живу за Києвом (с.Хотів) і до центру мені близько 20 км, їхати весь шлях на велосипеді вважаю недоцільним. Загалом для середньостатистичної людини для щоденної їзди на велосипеді комфортною вважається поїздка на відстань +/-10 км в один бік. Тому я доїжджаю велосипедом до метро, там його залишаю і їду далі.
Щоб доїхати "своїм ходом" з Хотова до Києва, потрібно прийти пішки до маршрутки, проїхати маршруткою до метро, проїхати на метро. В моєму випадку це займає в ідеалі годину. Ідеальні умови бувають рідко, тому треба закласти на дорогу ще 15-25 хв (на ходьбу в неспішному темпі, очікування маршрутки, пересадку). Тобто в середньому на доїзд у центр (Льва Толстого-Майдан-Контрактова) потрібно 1 год 15 хв.
У цьому записі буде чимало місцевої топоніміки, бо я хочу розказати реальну історію, але, сподіваюсь, сам принцип можна винести й на інші райони та транспортні умови. Бо головне тут не те, як їхати, а чому їхати і як наважитися це зробити.
Взагалі жителям щонайменше Хотова, Новосілок і Чабанів страшенно пощастило, адже метро "Теремки" знаходиться на відстані від 5 км до 10 км (залежно від того, звідки саме стартувати). Тому я не розумію, чому досі немає хмар велосипедистів, які їдуть хоча б до метро, не кажучи вже про тих, кому треба на Виставку, Васильківську чи навіть Голосієво. Точніше, я то знаю, чому, але зараз не про це.
Отже, маючи досвід майже річного використання велосипеда як міського транспорту в двох німецьких містах, я почала їздити на велосипеді по Києву. Звучить просто.
Насправді все було дуже непросто.
Після першого перебування в Німеччині я мріяла, що повернувшись додому, їздитиму на велосипеді не тільки по парках. Однак тоді мені забракло мужності, через страх їхати в потоці машин, через нерозуміння і відмовляння близьких людей. Тому я вирішила почекати, поки така собі Асоціація велосипедистів Києва створить всі умови і тоді як поїду! ахаха :). Після Берліну (через майже півтора роки), я вже не уявляла, як буду в Києві без велосипеда, тому мала твердий намір їздити. Правда, повернулась з Берліну в серпні, а вперше на велосипеді виїхала в місто аж у жовтні.
Я людина не екстримальна, тому якщо маю в чомусь сумніви - не роблю. Це особливо стосується спорту, особливо враховуючи вже наявні травми дитинства (від велосипеда), які назавжди залишилися зі мною. Тому якщо ви думаєте, що я просто отак сіла і поїхала, то це дуже помилкова думка.
Перш ніж виїхати велосипедом на наші дороги, я кілька місяців вивчала і планувала маршрут. Тут, звісно, нічого планувати, бо варіантів не багато. Але я планувала. Щоразу сидячи в маршрутці, я роздивлялася дорогу, обочини, тротуари, повороти, потік машин і пішоходів, ями, пандуси та їх відсутність і т.п. В принципі, я доволі швидко зорієнтувалась, що в моєму випадку особливих небезпек немає і що маршрут вимальовується просто прекрасний! Спочатку їдеш по Хотову, потім Метрологічна, потім дворами попід "Будьмо", далі по тротуару по Заболотного, нарешті уздовж Феофанівського ринку і хоп - ти біля метро :). Зараз це звучить елементарно, бо так воно і є, але я все одно боялась. Точніше, це був не мій страх, це був страх мого оточення, яке мене всіляко відмовляло і демотивувало (мораль - говоріть тільки зі своїми страхами і не дозволяйте нав'язувати собі чужі).
І от, перший раз ;) Вперше я поїхала зовсім не так, як планувала, бо їхала з центру Хотова, тобто по вул. Шевченка і потім через Новосілки (цей маршрут я розглядала як альтернативний і теж вивчала, хоча менш детально). Перед тим я була в перукарні, і побачивши мій велосипед, знайома сказала: так, Олесю, велосипед це гарно, але пора вже тобі купити машинку...
Під час цієї поїздки я відчувала себе просто по-геройськи. Мені здавалось, що я роблю щось незвичайне. І для мене це було незвичайним, адже це була справжня перемога над своїми страхами й чужими забобонами. Назад поверталась уже наміченим маршрутом по Метрологічній і не зважаючи на мряку, додому приїхала з повним букетом ендорфінів. Після того за зиму виїжджала всього кілька разів, бо погода, бо революція, бо погода. Ну а з березня повний вперед :)
Які переваги дає велосипед
По-перше, це економія та контроль часу. Раніше я завжди виходила у невідомість, бо 548 маршрутка ходила якпопало. Зараз ситуація трохи покращилась, але все одно - так обідно, коли підходиш до зупинки, а вона рушає прямо в тебе під носом! І тоді стоїш чекаєш щонайменше 10 хвилин. Зараз я точно знаю, що на дорогу від дому до платформи піде максимум 30 хвилин (це з паркуванням велосипеда, питтям водички і ходьбою до самого метро). Нещодавно я так поспішала, що дісталась до Контрактової за 50 хвилин!
По-друге, це самостійність. Остання маршрутка від Виставкового центру їде о 22.30, а далі добирайся як хочеш (є варіант їхати на 255 до центру Хотова, але таку альтернативу я обираю тільки в крайніх випадках). Отже, пізно ввечері завжди постає питання, що хтось має тебе забрати машиною, або ти маєш цією машиною їхати самостійно - що частково дає відповідь на питання, чому їх так багато. Скільки не рахувала - від Магелану до дому ввечері займає 22 хв. 22 хвилини! Маршруткою від Виставки їхати 15 хв мінімум (а ввечері вони ходять рідше, тобто ще треба чекати на зупинці поряд з шаурмою і всякими лічностями), потім ще йти темними вуличками. Мене це завжди виводило. На велосипеді почуваюся набагато впевненіше.
По-третє, це корисно для здоров'я. Тут можна дуже довго розповідати. Обмежуся лише тим, що крім помірного фізичного навантаження їзда на велосипеді приносить величезне задоволення, бо ветер в волосах, бо свобода і всі діла. Це не просто романтичні рекламні фрази. Це справді так. Дуже часто, сідаючи на велосипед, я забуваю, що насправді кудись поспішаю, що в мене купа роботи - я просто їду, просто опиняюсь тут і зараз.
По-четверте, це економія. Мінус 6 гривень щодня, або 30 грн щотижня (якщо користуватися громадським транспортом). Можете випити плюс дві-три кави. А що було б, якби ще й на метро не їхала? Це не кажучи вже про ціну їзди на автомобілі.
Це все були егоїстичні мотиви. Я вже мовчу про те, яку користь їзда на велосипеді приносить для екології, комфорту, безпеки і навіть економіки міста. Про це можна більше почитати в статті "Чому велосипед".
Щодо паркування
А де паркуєш? - чую я постійно. Кажу ж, нам пощастило. Біля Магелану є аж дві велопарковки. Вони, звісно, невдалої конструкції, бо прикріпити можна тільки колесо. А, як відомо, це простий спосіб позбутися свого велосипеда (особливо якщо у вас ексцентрик). Набагато надійніше кріпити велосипед за раму. Оскільки на парковці біля Магелану це неможливо, бажано мати два замки і фіксувати дві точки: переднє колесо кріпимо до велопарковки + це ж колесо прив'язуємо до рами.
Одразу скажу про замки. Якщо у вас звичайний тросиковий замок, забудьте про свій велосипед. Тросик ламається кусачками за 30 секунд. Купіть собі нормальний U-lock. Звісно, жоден велозамок не гарантує 100% безпеки, але я тішуся думкою, що на видному місці, де постійно є десятки людей, злодію не захочеться возитися з пилкою. Ось тут гарно написано, як вберегти свій велосипед від крадіжки і що робити, якщо це сталося.
Тішить, коли велічек стоїть не сам, а в компанії:
Поки що я бачила максимум 4 велосипеди на одній парковці, але якщо з'явиться більше розумників, доведеться освоювати найближчі стовпи. Наприклад, вже деякий час придивляюсь до цього, він прямісінько біля входу в метро:
Плануємо маршрут
У цьому пункті будуть локальні назви, тому жителям якоїсь Троєщини або Дарниці можуть його пропустити) Я все ж сподіваюсь, що це може стати в пригоді моїм односельчанам, якщо такі натраплять на сей опус :)
Отже, тепер детальніше, як я їду. Перші 5 хвилин від дому іду пішки, бо великий пагорб, а ми ж в парадному (а ви думали, в спортивній формі?). Це до питань, як бути з підйомами. Як-як, маєш сили - їдеш, не маєш - ідеш.
Потім по Хмельницького до Феофанії, махаєш подумки ручкою всім, хто млосно чекає на маршрутку, далі по Метрологічній. Перші кілька разів їхала по тротуару, який нагадував велодоріжку, але потім тротуар перерили і довелося перейти на дорогу. Нічого страшного, потік машин терпимий; коли зроблять тротуар, не збираюсь на нього повертатися.
З Метрологічної звертаємо наліво у тихеньку вуличку. Обожнюю її.
Машин мало, часто зустрічаєш інших велосипедистів.
За рестораном "Будьмо", починається вул. Заболотного, вважай магістраль. Зізнаюсь: від "Будьмо" до повороту на Феофанівський ринок їду метрів 800 по тротуару (!) по зустрічній (!). Це моя найменш улюблена ділянка дороги, бо почуваю себе повною дурепою, але це найоптимальніший маршрут до Магелану, як не крути...
Можна, звісно, дворами на Новосілки, звідти дворами на Теремки і виїхати до ринку; можна перейти дорогу на світлофорі біля "Будьмо" (але там треба повертатися назад) і виїхати на інший бік Заболотного і тоді це буде по правилах. Але там треба їхати по магістралі, і поряд будуть проноситися авто зі швидкістю 60-80 км, і 10-20-тонні фури, і в такий момент розумієш весь смак жаргонного слова автомобілістів "хрустік"... І ендорфіни кудись вивітрюються. Моя велосвідомість ще до цього не доросла. Можна ще їхати по тротуару, але там погане покриття + зупинки з людьми. Хоча, цей маршрут має сенс у вихідні дні, коли автопотік менший, особливо якщо вам треба на ВДНГ і далі.
Задам риторичне питання. Чому уздовж такої широчезної дороги немає велодоріжки?!
Або тут?
Назад набагато простіше. Ввечері, коли потік машин зменшується, я навіть наважуюсь по Заболотного виїжджати на дорогу.
По Метрологічній нестись - одне задоволення.
Якщо ви живете в Хотові десь у центрі або навколишніх вуличках, логічним було б їхати через Чабани та Новосілки. Але я вам не заздрю, бо проїхати хоча б по вул.Шевченка в Хотові - не найбільше задоволення. Поки там будуть ями з острівцями дороги, це не найприємніший маршрут. Та й він довший. Тому я б рекомендувала їхати через Феофанію - це буде на якийсь 1-1,5 км довше, ніж від мене.
Післямова
"Найдовшиий шлях - від дивану до сідла велосипеда" - дуже люблю цю фразу, яку вперше почула на велонавчанні від АВК. Далі все відбувається дуже швидко, звикаєш до доріг, до потоку, навіть до ям.
Якщо маєте сумніви, зачекайте. Звикніться з думкою. Коли бажання їздити стане сильнішим за страх, ноги самі вас поведуть. Велосипед повинен вирішувати існуючі проблеми, а не створювати нові.
Не чекайте, доки будуть "умови". Від ідеї до початку їзди я чекала "умов" два роки, а потім зрозуміла, що інфраструктура буде років через десять. Порахуйте, скільки вам тоді стукне і запитайте себе, чи готові так довго чекати. Якщо хочете швидше - зробіть щось для цього (я довго надіялась на таку собі Асоціацію велосипедистів Києва, аж поки сама до неї не приєдналась).
Позбудьтеся міфів про велоїзду в Україні (рельєф неправильний, погода погана, люди не такі). Прочитайте ось це.
Не святі педалі крутять - ви зможете!
--
Порада: сходіть на велонавчання з безпеки руху (щонеділі в 5 районах Києва, в т.ч. Голосієво). Там розкажуть, як їхати згідно з правилами дорожнього руху і як перестати лякати водіїв і пішоходів. Після такого уроку на Контрактовій я перестала боятися їздити по центру Києва (хоча тут я тільки звикаю, тому про це розкажу пізніше). У групі завжди легше стартувати. Зізнаюсь, коли їду з кимось - одразу зникає страх. Нещодавно ми переганяли велосипеди з Арсенальної на Видубичі - через усі оті страшні розв'язки. Я уявляла, що поїду Набережною не раніше ніж роки через три - але це сталося раптово і оскільки була не сама - то вже тільки потім згадала про страх.
Якщо мене хтось таки читає з Хотова і хоче спробувати - давайте їздити разом. Так буде веселіше, і так ми створюватимемо нову картинку на дорогах, щоб водії звикали до того, що велосипедисти на дорогах - це нормально :)
Фото (с)
Бекграунд
Спочатку опишу свою конкретну ситуацію. Вона може здатися дещо занудною, але, сподіваюсь, дасть чітке розуміння того, які проблеми переді мною стояли і як вони вирішувалися.
Оскільки я живу за Києвом (с.Хотів) і до центру мені близько 20 км, їхати весь шлях на велосипеді вважаю недоцільним. Загалом для середньостатистичної людини для щоденної їзди на велосипеді комфортною вважається поїздка на відстань +/-10 км в один бік. Тому я доїжджаю велосипедом до метро, там його залишаю і їду далі.
Щоб доїхати "своїм ходом" з Хотова до Києва, потрібно прийти пішки до маршрутки, проїхати маршруткою до метро, проїхати на метро. В моєму випадку це займає в ідеалі годину. Ідеальні умови бувають рідко, тому треба закласти на дорогу ще 15-25 хв (на ходьбу в неспішному темпі, очікування маршрутки, пересадку). Тобто в середньому на доїзд у центр (Льва Толстого-Майдан-Контрактова) потрібно 1 год 15 хв.
У цьому записі буде чимало місцевої топоніміки, бо я хочу розказати реальну історію, але, сподіваюсь, сам принцип можна винести й на інші райони та транспортні умови. Бо головне тут не те, як їхати, а чому їхати і як наважитися це зробити.
Взагалі жителям щонайменше Хотова, Новосілок і Чабанів страшенно пощастило, адже метро "Теремки" знаходиться на відстані від 5 км до 10 км (залежно від того, звідки саме стартувати). Тому я не розумію, чому досі немає хмар велосипедистів, які їдуть хоча б до метро, не кажучи вже про тих, кому треба на Виставку, Васильківську чи навіть Голосієво. Точніше, я то знаю, чому, але зараз не про це.
Отже, маючи досвід майже річного використання велосипеда як міського транспорту в двох німецьких містах, я почала їздити на велосипеді по Києву. Звучить просто.
Насправді все було дуже непросто.
Після першого перебування в Німеччині я мріяла, що повернувшись додому, їздитиму на велосипеді не тільки по парках. Однак тоді мені забракло мужності, через страх їхати в потоці машин, через нерозуміння і відмовляння близьких людей. Тому я вирішила почекати, поки така собі Асоціація велосипедистів Києва створить всі умови і тоді як поїду! ахаха :). Після Берліну (через майже півтора роки), я вже не уявляла, як буду в Києві без велосипеда, тому мала твердий намір їздити. Правда, повернулась з Берліну в серпні, а вперше на велосипеді виїхала в місто аж у жовтні.
Я людина не екстримальна, тому якщо маю в чомусь сумніви - не роблю. Це особливо стосується спорту, особливо враховуючи вже наявні травми дитинства (від велосипеда), які назавжди залишилися зі мною. Тому якщо ви думаєте, що я просто отак сіла і поїхала, то це дуже помилкова думка.
Перш ніж виїхати велосипедом на наші дороги, я кілька місяців вивчала і планувала маршрут. Тут, звісно, нічого планувати, бо варіантів не багато. Але я планувала. Щоразу сидячи в маршрутці, я роздивлялася дорогу, обочини, тротуари, повороти, потік машин і пішоходів, ями, пандуси та їх відсутність і т.п. В принципі, я доволі швидко зорієнтувалась, що в моєму випадку особливих небезпек немає і що маршрут вимальовується просто прекрасний! Спочатку їдеш по Хотову, потім Метрологічна, потім дворами попід "Будьмо", далі по тротуару по Заболотного, нарешті уздовж Феофанівського ринку і хоп - ти біля метро :). Зараз це звучить елементарно, бо так воно і є, але я все одно боялась. Точніше, це був не мій страх, це був страх мого оточення, яке мене всіляко відмовляло і демотивувало (мораль - говоріть тільки зі своїми страхами і не дозволяйте нав'язувати собі чужі).
І от, перший раз ;) Вперше я поїхала зовсім не так, як планувала, бо їхала з центру Хотова, тобто по вул. Шевченка і потім через Новосілки (цей маршрут я розглядала як альтернативний і теж вивчала, хоча менш детально). Перед тим я була в перукарні, і побачивши мій велосипед, знайома сказала: так, Олесю, велосипед це гарно, але пора вже тобі купити машинку...
Під час цієї поїздки я відчувала себе просто по-геройськи. Мені здавалось, що я роблю щось незвичайне. І для мене це було незвичайним, адже це була справжня перемога над своїми страхами й чужими забобонами. Назад поверталась уже наміченим маршрутом по Метрологічній і не зважаючи на мряку, додому приїхала з повним букетом ендорфінів. Після того за зиму виїжджала всього кілька разів, бо погода, бо революція, бо погода. Ну а з березня повний вперед :)
Які переваги дає велосипед
По-перше, це економія та контроль часу. Раніше я завжди виходила у невідомість, бо 548 маршрутка ходила якпопало. Зараз ситуація трохи покращилась, але все одно - так обідно, коли підходиш до зупинки, а вона рушає прямо в тебе під носом! І тоді стоїш чекаєш щонайменше 10 хвилин. Зараз я точно знаю, що на дорогу від дому до платформи піде максимум 30 хвилин (це з паркуванням велосипеда, питтям водички і ходьбою до самого метро). Нещодавно я так поспішала, що дісталась до Контрактової за 50 хвилин!
По-друге, це самостійність. Остання маршрутка від Виставкового центру їде о 22.30, а далі добирайся як хочеш (є варіант їхати на 255 до центру Хотова, але таку альтернативу я обираю тільки в крайніх випадках). Отже, пізно ввечері завжди постає питання, що хтось має тебе забрати машиною, або ти маєш цією машиною їхати самостійно - що частково дає відповідь на питання, чому їх так багато. Скільки не рахувала - від Магелану до дому ввечері займає 22 хв. 22 хвилини! Маршруткою від Виставки їхати 15 хв мінімум (а ввечері вони ходять рідше, тобто ще треба чекати на зупинці поряд з шаурмою і всякими лічностями), потім ще йти темними вуличками. Мене це завжди виводило. На велосипеді почуваюся набагато впевненіше.
По-третє, це корисно для здоров'я. Тут можна дуже довго розповідати. Обмежуся лише тим, що крім помірного фізичного навантаження їзда на велосипеді приносить величезне задоволення, бо ветер в волосах, бо свобода і всі діла. Це не просто романтичні рекламні фрази. Це справді так. Дуже часто, сідаючи на велосипед, я забуваю, що насправді кудись поспішаю, що в мене купа роботи - я просто їду, просто опиняюсь тут і зараз.
По-четверте, це економія. Мінус 6 гривень щодня, або 30 грн щотижня (якщо користуватися громадським транспортом). Можете випити плюс дві-три кави. А що було б, якби ще й на метро не їхала? Це не кажучи вже про ціну їзди на автомобілі.
Це все були егоїстичні мотиви. Я вже мовчу про те, яку користь їзда на велосипеді приносить для екології, комфорту, безпеки і навіть економіки міста. Про це можна більше почитати в статті "Чому велосипед".
Щодо паркування
А де паркуєш? - чую я постійно. Кажу ж, нам пощастило. Біля Магелану є аж дві велопарковки. Вони, звісно, невдалої конструкції, бо прикріпити можна тільки колесо. А, як відомо, це простий спосіб позбутися свого велосипеда (особливо якщо у вас ексцентрик). Набагато надійніше кріпити велосипед за раму. Оскільки на парковці біля Магелану це неможливо, бажано мати два замки і фіксувати дві точки: переднє колесо кріпимо до велопарковки + це ж колесо прив'язуємо до рами.
Одразу скажу про замки. Якщо у вас звичайний тросиковий замок, забудьте про свій велосипед. Тросик ламається кусачками за 30 секунд. Купіть собі нормальний U-lock. Звісно, жоден велозамок не гарантує 100% безпеки, але я тішуся думкою, що на видному місці, де постійно є десятки людей, злодію не захочеться возитися з пилкою. Ось тут гарно написано, як вберегти свій велосипед від крадіжки і що робити, якщо це сталося.
Тішить, коли велічек стоїть не сам, а в компанії:
Поки що я бачила максимум 4 велосипеди на одній парковці, але якщо з'явиться більше розумників, доведеться освоювати найближчі стовпи. Наприклад, вже деякий час придивляюсь до цього, він прямісінько біля входу в метро:
Плануємо маршрут
У цьому пункті будуть локальні назви, тому жителям якоїсь Троєщини або Дарниці можуть його пропустити) Я все ж сподіваюсь, що це може стати в пригоді моїм односельчанам, якщо такі натраплять на сей опус :)
Отже, тепер детальніше, як я їду. Перші 5 хвилин від дому іду пішки, бо великий пагорб, а ми ж в парадному (а ви думали, в спортивній формі?). Це до питань, як бути з підйомами. Як-як, маєш сили - їдеш, не маєш - ідеш.
Потім по Хмельницького до Феофанії, махаєш подумки ручкою всім, хто млосно чекає на маршрутку, далі по Метрологічній. Перші кілька разів їхала по тротуару, який нагадував велодоріжку, але потім тротуар перерили і довелося перейти на дорогу. Нічого страшного, потік машин терпимий; коли зроблять тротуар, не збираюсь на нього повертатися.
З Метрологічної звертаємо наліво у тихеньку вуличку. Обожнюю її.
Машин мало, часто зустрічаєш інших велосипедистів.
За рестораном "Будьмо", починається вул. Заболотного, вважай магістраль. Зізнаюсь: від "Будьмо" до повороту на Феофанівський ринок їду метрів 800 по тротуару (!) по зустрічній (!). Це моя найменш улюблена ділянка дороги, бо почуваю себе повною дурепою, але це найоптимальніший маршрут до Магелану, як не крути...
Можна, звісно, дворами на Новосілки, звідти дворами на Теремки і виїхати до ринку; можна перейти дорогу на світлофорі біля "Будьмо" (але там треба повертатися назад) і виїхати на інший бік Заболотного і тоді це буде по правилах. Але там треба їхати по магістралі, і поряд будуть проноситися авто зі швидкістю 60-80 км, і 10-20-тонні фури, і в такий момент розумієш весь смак жаргонного слова автомобілістів "хрустік"... І ендорфіни кудись вивітрюються. Моя велосвідомість ще до цього не доросла. Можна ще їхати по тротуару, але там погане покриття + зупинки з людьми. Хоча, цей маршрут має сенс у вихідні дні, коли автопотік менший, особливо якщо вам треба на ВДНГ і далі.
Задам риторичне питання. Чому уздовж такої широчезної дороги немає велодоріжки?!
Або тут?
Назад набагато простіше. Ввечері, коли потік машин зменшується, я навіть наважуюсь по Заболотного виїжджати на дорогу.
По Метрологічній нестись - одне задоволення.
Якщо ви живете в Хотові десь у центрі або навколишніх вуличках, логічним було б їхати через Чабани та Новосілки. Але я вам не заздрю, бо проїхати хоча б по вул.Шевченка в Хотові - не найбільше задоволення. Поки там будуть ями з острівцями дороги, це не найприємніший маршрут. Та й він довший. Тому я б рекомендувала їхати через Феофанію - це буде на якийсь 1-1,5 км довше, ніж від мене.
Післямова
"Найдовшиий шлях - від дивану до сідла велосипеда" - дуже люблю цю фразу, яку вперше почула на велонавчанні від АВК. Далі все відбувається дуже швидко, звикаєш до доріг, до потоку, навіть до ям.
Якщо маєте сумніви, зачекайте. Звикніться з думкою. Коли бажання їздити стане сильнішим за страх, ноги самі вас поведуть. Велосипед повинен вирішувати існуючі проблеми, а не створювати нові.
Не чекайте, доки будуть "умови". Від ідеї до початку їзди я чекала "умов" два роки, а потім зрозуміла, що інфраструктура буде років через десять. Порахуйте, скільки вам тоді стукне і запитайте себе, чи готові так довго чекати. Якщо хочете швидше - зробіть щось для цього (я довго надіялась на таку собі Асоціацію велосипедистів Києва, аж поки сама до неї не приєдналась).
Позбудьтеся міфів про велоїзду в Україні (рельєф неправильний, погода погана, люди не такі). Прочитайте ось це.
Не святі педалі крутять - ви зможете!
--
Порада: сходіть на велонавчання з безпеки руху (щонеділі в 5 районах Києва, в т.ч. Голосієво). Там розкажуть, як їхати згідно з правилами дорожнього руху і як перестати лякати водіїв і пішоходів. Після такого уроку на Контрактовій я перестала боятися їздити по центру Києва (хоча тут я тільки звикаю, тому про це розкажу пізніше). У групі завжди легше стартувати. Зізнаюсь, коли їду з кимось - одразу зникає страх. Нещодавно ми переганяли велосипеди з Арсенальної на Видубичі - через усі оті страшні розв'язки. Я уявляла, що поїду Набережною не раніше ніж роки через три - але це сталося раптово і оскільки була не сама - то вже тільки потім згадала про страх.
Якщо мене хтось таки читає з Хотова і хоче спробувати - давайте їздити разом. Так буде веселіше, і так ми створюватимемо нову картинку на дорогах, щоб водії звикали до того, що велосипедисти на дорогах - це нормально :)
Фото (с)