Деконструкція міста або Чому Берлін да, а Київ нє
Нещодавно задумувалась: чому в Берліні комфортно, а в Києві ні (одразу зазначу, що в Берліні я була нещасна, а в Києві щасна, але в Берліні комфортно, а в Києві ні)? Тут і далі Берлін - чисто як кейс, тому що я там трохи пожила і можу про це говорити, але по суті можна підставляти інші європейські міста і буде те саме.
Київ: 835 км кв, 2,8 млн жителів (офіційно; + незареєстровані особи, маятники і т.п.)
Берлін: 891 км, 3,5 млн жителів (офіційно; + маятники, + туристи)
Такі два подібні за вихідними кількісними даними міста, і такі різні за атмфосферою. І не тільки тому що "це ж Берлін" (а це "свобода, мультикультуралізм, творчість"). З першого мого візиту до Берліну він був мені подібним на Київ (великі відстані - є, висотні будинки - є, совкова архітектура - є). І навіть після 5-и місяців життя в ньому я все ще бачу спільне, або те, що могло би бути спільним. Ми маємо пошарпаність (яка в Берліні називається "шармом"), варто тільки трошки її одухотворити (розмалювати, окультурити, квіточки посадити, старі табуретки витарабанити на вулицю). Варто тільки трошки "розслабити" Київ. Безумовно, це все ще не зробить Київ Берліном, бо історія, бо традиція, бо люди, бо країна... та й чи потрібно воно? Київ на те й Київ, щоб не бути Берліном. Але я нарешті зрозуміла, чому в Берліні бути на вулиці приємно, а в Києві - ні.
Один з парків Берліну в майже культовому районі Berlin-Kreuzberg. 1 травня, до речі :)
Що таке місто?" Чому нас в одні міста тягне, а в інші ні? Якщо відкинути знайомих нам людей, які в ньому живуть, події, що відбуваються і становлять для нас інтерес, то залишаться бетонні (або небетонні) коробки, асфальт і все, що між ними. Залишаться тверді конструкції, у яких або комфортно або ні. Лірика може впливати на наше суб'єктивне сприйняття певного міста, що нам подобається ("це моя батьківщина!", "я так люблю пройтися травневим Хрещатиком!", "а в цьому місці було так солодко!") чи не подобається ("тут мені було так сумно!", "а тут я став/стала свідком неприємної ситуації", "а тут взагалі енергетика погана"), але якщо це відкинути, залишається бетон і асфальт. Чомусь мені подобався Харків (тому що зустрічала там цікавих людей?), але не дуже Львів (мені там завжди було одиноко), притому що Харків - це об'єктивно "ге", а Львів - це "філіжанка". Белград подобається (бо "це ж балкани", бо я була тоді така "самодостатня"), а до Барселони байдужа (бо на неправильній хвилі, в неправильний час і з неправильними людьми). Так от, всю цю лірику я згадала, щоб визнати її існування (бо якщо не напишеш - обов'язково вилізе в коментарях), але залишити й перейти до hard facts.
Звичайний липневий вечір в районі Berlin-Neuköln. Де бачили, там і приземлились :)
Нарешті дала собі відповідь на питання, чому Берлін об'єктивно комфортний, а Київ - ні. Колись я написала: "Мені не потрібно багато від Берліну - я б тільки забрала його транспортну систему. Всю. Всі метро (підземні й наземні), трамваї, автобуси і - звісно ж! - велодоріжки. Знаєте, якби не емоції й роками вибудовувані соціальні контакти - я б навіть продала рідний Києве-мій за можливість у будь-яку годину доби дістатися куди тобі потрібно, не будучи прив'язаним до автомобіля. А без решти можна якось обійтись." Зараз я бачу це ще чіткіше.
Бе проти Ке: Якість публічного простору
Якщо ви думаєте, що тут є якась магія, то це не так. Формально публічний простір Берліну й Києва подібні: і тут, і там є "відкриті" майданчики - парки, сквери, і в Бе, і в Ке є "закриті" місця - кафе, конферец-зали, магазини і т.п.). Особливістю ж Берліну є те, що ці місця частіше виходять за межі парків, можуть виникати сезонні зони відпочинку прямо на тротуарах деяких вулиць/районів, не заважаючи прицьому пішоходам. І - увага - все це пов'язано практично досконалою транспортною мережею, де все органічно пов'язано. Статей з кейсами організації транспорту різних європейських міст предостатньо, тому я цим не перевантажуватиму.
Що ж ми бачимо в Києві? Як би це так обережно сказати. Практично абсолютний автомобілецентризм. Відсутність велоінфраструктури і сякі-такі тротуари для пішоходів, на які вилазять все ті ж авто.
Дискусія на велосипедну тему може зайти в небезпечний напрямок і звестися до тези "автомобілі - зло, велосипеди - добро". Не можна сьогодні повністю викреслити авто, адже часто їх використання є обгрунтованим (перевезення багажу, поїздки в місця з поганим сполученням, термінові поїздки). Але в більшості випадків авто - це високий статус, громадський траснпорт - низький статус, а велосипед - просто дєтство. Мене це питання давно муляло, але остаточно відповідь побачила під час Велофоруму в Полтаві. Все може сказати ось це відео:
Велосипед має стати повноцінним видом транспорту. Видом міського транспорту, а не іграшкою вузької аудиторії "повернутих" екстрималів. І тоді воно запрацює.
Чому в Києві так багато автомобілів? Так склалося не тому, що люди захотіли зробити місто некомфортним - вони ж хотіли зручності для себе та близьких, наприклад. Масове використання викопних ресурсів сталося не тому, що хтось хотів спричинити глобальне потепління - наші попередники ж лише хотіли тепла, світла, прогресу. Думаю, в організаторів вугільних шахт чи розробників перших АЕС світилися очі, адже вони робили революційні для свого часу кроки. Вони не знали. І тому з них можна зняти частково відповідальність (як там? незнання не звільняє?). У чому ж різниця між ними й нами? У тому, що ми знаємо, і знаємо вже давно. Як автомобіліст-початківець мушу визнати, що авто затягує. Це таке легке приємне відчуття, що ти можеш керувати машиною і вона тебе везе. Але ж я знаю. І на мені лежить відповідальність. "Все треба вміти, але не все треба робити", як каже одна мудрість. Ще раз мораль коротко:
(c) Андрій Пестов. Реклама на сітілайтах Львова
Україна - велосипедна країна (?)
Велосипедними можуть стати дуже швидко більшість невеликих міст країни, адже автомобілепотік менший, ніж у столиці. Чому ж вони такими не стають? Подивіться на тих людей, які їздять на велі в невеликому обласному центрі чи селі: більшість робить це з необхідності і за першої кращої нагоди сіли б на вато. Повернімось на два абзаци вище - собака зарита в статусі.
Дуже багато можна зробити, не змінюючи матерії, тобто не будуючи велодоріжок. Якби хоча б 30% автомобілістів, які не мають нагальної потреби в авто, сіли в Києві на велосипеди, а інша частина зменшила б швидкість руху, вулиці значно розвантажилися б і їздити стало б набагато комфортніше/безпечніше. Ну а велодоріжки - це, звісно, приємно.
Не всі можуть їздити на велосипеді: хтось із міркувань здоров'я, комусь реально далеко, хтось не хоче пітніти :) Тому ключовим я бачу не так навіть вело, як громадський транспорт, адже саме його непередбачуваність поряд з низьким статусом пересадила багатьох на авто. Досконала система громадського транспорту одразу зніме багато інфраструктурних проблем. Безумовно, все це не зробить Україну Німеччиною (он у Білорусі чисто на вулицях, тільки кому від того легше?), у нас не зацвіте демократія, але це в рази покращить якість життя.
Чому це взагалі важливо? Не тільки тому, що це економія часу, ресурсів, парникових викидів. А тому що не тільки внутрішнє формує зовнішнє, але й зовншнє формує внутрішнє. Не тільки ми своєю внутрішньою енергією запускаємо механізми змін, але й те, що нас оточує, впливає на ті самі енергії. Може, не потрібна буде йога? :)
Деталі мають значення. У якому настрої не під'їдеш на це перехрестя - поїдеш з посмішкою :) Berlin, Landsberger Allee
Київ: 835 км кв, 2,8 млн жителів (офіційно; + незареєстровані особи, маятники і т.п.)
Берлін: 891 км, 3,5 млн жителів (офіційно; + маятники, + туристи)
Такі два подібні за вихідними кількісними даними міста, і такі різні за атмфосферою. І не тільки тому що "це ж Берлін" (а це "свобода, мультикультуралізм, творчість"). З першого мого візиту до Берліну він був мені подібним на Київ (великі відстані - є, висотні будинки - є, совкова архітектура - є). І навіть після 5-и місяців життя в ньому я все ще бачу спільне, або те, що могло би бути спільним. Ми маємо пошарпаність (яка в Берліні називається "шармом"), варто тільки трошки її одухотворити (розмалювати, окультурити, квіточки посадити, старі табуретки витарабанити на вулицю). Варто тільки трошки "розслабити" Київ. Безумовно, це все ще не зробить Київ Берліном, бо історія, бо традиція, бо люди, бо країна... та й чи потрібно воно? Київ на те й Київ, щоб не бути Берліном. Але я нарешті зрозуміла, чому в Берліні бути на вулиці приємно, а в Києві - ні.
Один з парків Берліну в майже культовому районі Berlin-Kreuzberg. 1 травня, до речі :)
Що таке місто?" Чому нас в одні міста тягне, а в інші ні? Якщо відкинути знайомих нам людей, які в ньому живуть, події, що відбуваються і становлять для нас інтерес, то залишаться бетонні (або небетонні) коробки, асфальт і все, що між ними. Залишаться тверді конструкції, у яких або комфортно або ні. Лірика може впливати на наше суб'єктивне сприйняття певного міста, що нам подобається ("це моя батьківщина!", "я так люблю пройтися травневим Хрещатиком!", "а в цьому місці було так солодко!") чи не подобається ("тут мені було так сумно!", "а тут я став/стала свідком неприємної ситуації", "а тут взагалі енергетика погана"), але якщо це відкинути, залишається бетон і асфальт. Чомусь мені подобався Харків (тому що зустрічала там цікавих людей?), але не дуже Львів (мені там завжди було одиноко), притому що Харків - це об'єктивно "ге", а Львів - це "філіжанка". Белград подобається (бо "це ж балкани", бо я була тоді така "самодостатня"), а до Барселони байдужа (бо на неправильній хвилі, в неправильний час і з неправильними людьми). Так от, всю цю лірику я згадала, щоб визнати її існування (бо якщо не напишеш - обов'язково вилізе в коментарях), але залишити й перейти до hard facts.
Звичайний липневий вечір в районі Berlin-Neuköln. Де бачили, там і приземлились :)
Нарешті дала собі відповідь на питання, чому Берлін об'єктивно комфортний, а Київ - ні. Колись я написала: "Мені не потрібно багато від Берліну - я б тільки забрала його транспортну систему. Всю. Всі метро (підземні й наземні), трамваї, автобуси і - звісно ж! - велодоріжки. Знаєте, якби не емоції й роками вибудовувані соціальні контакти - я б навіть продала рідний Києве-мій за можливість у будь-яку годину доби дістатися куди тобі потрібно, не будучи прив'язаним до автомобіля. А без решти можна якось обійтись." Зараз я бачу це ще чіткіше.
Бе проти Ке: Якість публічного простору
Якщо ви думаєте, що тут є якась магія, то це не так. Формально публічний простір Берліну й Києва подібні: і тут, і там є "відкриті" майданчики - парки, сквери, і в Бе, і в Ке є "закриті" місця - кафе, конферец-зали, магазини і т.п.). Особливістю ж Берліну є те, що ці місця частіше виходять за межі парків, можуть виникати сезонні зони відпочинку прямо на тротуарах деяких вулиць/районів, не заважаючи прицьому пішоходам. І - увага - все це пов'язано практично досконалою транспортною мережею, де все органічно пов'язано. Статей з кейсами організації транспорту різних європейських міст предостатньо, тому я цим не перевантажуватиму.
Що ж ми бачимо в Києві? Як би це так обережно сказати. Практично абсолютний автомобілецентризм. Відсутність велоінфраструктури і сякі-такі тротуари для пішоходів, на які вилазять все ті ж авто.
Дискусія на велосипедну тему може зайти в небезпечний напрямок і звестися до тези "автомобілі - зло, велосипеди - добро". Не можна сьогодні повністю викреслити авто, адже часто їх використання є обгрунтованим (перевезення багажу, поїздки в місця з поганим сполученням, термінові поїздки). Але в більшості випадків авто - це високий статус, громадський траснпорт - низький статус, а велосипед - просто дєтство. Мене це питання давно муляло, але остаточно відповідь побачила під час Велофоруму в Полтаві. Все може сказати ось це відео:
Велосипед має стати повноцінним видом транспорту. Видом міського транспорту, а не іграшкою вузької аудиторії "повернутих" екстрималів. І тоді воно запрацює.
Чому в Києві так багато автомобілів? Так склалося не тому, що люди захотіли зробити місто некомфортним - вони ж хотіли зручності для себе та близьких, наприклад. Масове використання викопних ресурсів сталося не тому, що хтось хотів спричинити глобальне потепління - наші попередники ж лише хотіли тепла, світла, прогресу. Думаю, в організаторів вугільних шахт чи розробників перших АЕС світилися очі, адже вони робили революційні для свого часу кроки. Вони не знали. І тому з них можна зняти частково відповідальність (як там? незнання не звільняє?). У чому ж різниця між ними й нами? У тому, що ми знаємо, і знаємо вже давно. Як автомобіліст-початківець мушу визнати, що авто затягує. Це таке легке приємне відчуття, що ти можеш керувати машиною і вона тебе везе. Але ж я знаю. І на мені лежить відповідальність. "Все треба вміти, але не все треба робити", як каже одна мудрість. Ще раз мораль коротко:
(c) Андрій Пестов. Реклама на сітілайтах Львова
Україна - велосипедна країна (?)
Велосипедними можуть стати дуже швидко більшість невеликих міст країни, адже автомобілепотік менший, ніж у столиці. Чому ж вони такими не стають? Подивіться на тих людей, які їздять на велі в невеликому обласному центрі чи селі: більшість робить це з необхідності і за першої кращої нагоди сіли б на вато. Повернімось на два абзаци вище - собака зарита в статусі.
Дуже багато можна зробити, не змінюючи матерії, тобто не будуючи велодоріжок. Якби хоча б 30% автомобілістів, які не мають нагальної потреби в авто, сіли в Києві на велосипеди, а інша частина зменшила б швидкість руху, вулиці значно розвантажилися б і їздити стало б набагато комфортніше/безпечніше. Ну а велодоріжки - це, звісно, приємно.
Не всі можуть їздити на велосипеді: хтось із міркувань здоров'я, комусь реально далеко, хтось не хоче пітніти :) Тому ключовим я бачу не так навіть вело, як громадський транспорт, адже саме його непередбачуваність поряд з низьким статусом пересадила багатьох на авто. Досконала система громадського транспорту одразу зніме багато інфраструктурних проблем. Безумовно, все це не зробить Україну Німеччиною (он у Білорусі чисто на вулицях, тільки кому від того легше?), у нас не зацвіте демократія, але це в рази покращить якість життя.
Чому це взагалі важливо? Не тільки тому, що це економія часу, ресурсів, парникових викидів. А тому що не тільки внутрішнє формує зовнішнє, але й зовншнє формує внутрішнє. Не тільки ми своєю внутрішньою енергією запускаємо механізми змін, але й те, що нас оточує, впливає на ті самі енергії. Може, не потрібна буде йога? :)
Деталі мають значення. У якому настрої не під'їдеш на це перехрестя - поїдеш з посмішкою :) Berlin, Landsberger Allee