Італійсько-словенські канікули
Розкажу трохи про нещодавню поїздку до Словенії та Італії. Загалом ця подорож тривала тиждень та понад 3000 км за маршрутом Львів-Берегове-Любляна-Копер-Венеція-Верона-озеро Гарда і назад.
Стартували у неділю ввечері зі Львова до Берегова, де заночували і звідки рано вранці поїхали на кордон. Охоронець готелю порадив приїхати на пункт перетину перед шостою ранку - поки там не почався двіж. Ранній підйом виявився не даремним. На кордоні і справді було порожньо - перед нами стояла лише одна машина. Вся процедура перетину з перевіркою документів та зазиранням у багажник тривала менше півгодини.
2. Угорщина відразу справляє приємне враження - дороги та містечка біля них чисті та доглянуті. В цьому плані вона помітно контастує з Румунією, яка з перших метрів виглядає якось бардачніше. Для оплати їзди по автобанах потрібно заїхати на будь-яку заправку та купити електронну віньєтку, яка коштує 2900 форінтів (275 грн) на тиждень. Жодних наклейок на скло ліпити не потрібно - працівники заправки просто вводять номер машини до бази даних.
3. Дорогою приємно зробити паузу та перепочити біля озера Балатон. Чомусь саме тут покриття автобану виявилося найгіршим - після кількох годин їзди ідеальним асфальтом кількакілометрова ділянка із помітними горбами і навіть ямами стала справжнім сюрпризом.
4. Словенська Любляна виявилася дуже приємним містом, дуже схожим на Зальцбург - тут габсбурзька архітектура середмістя, замок на горі, невелика ріка та просто неймовірна кількість роверистів на вулицях.
5. Замок здивував сміливим поєднанням старовини та хай-теку. Цікаво, що якраз у цей момент у замковому ресторані відбувалася якась урядова тусовка - солідно вдягнена публіка та купа представницьких авто із дипломатичними номерами біля входу. При цьому вхід до замку був абсолютно вільним і не було навіть натяку на якийсь охоронний спецрежим. Подумалося, що у справді відкритій сучасній державі саме так і повинно бути.
Кумедний випадок стався вже після цього. Ми спускалися із замкової гори у сутінках неосвітленою та місцями дещо зруйнованою доріжкою, підсвічуючи собі ліхтариками. Позаду нас чимчикував солідний сивочолий пан у костюмі - явно вертався із тієї тусовки у замку. Коли ми вже спустилися донизу на нормальну освітлену вулицю, він порівнявся з нами, подякував - "Thank you for horsing me down!" - та пішов далі, злегка похитуючись. Хтозна, можливо це був якийсь словенський міністр чи щось типу того.
6. Звісно, Любляна не обмежується мімімішним середмістям. В стороні від історичного центру скупчилися ділові центри, середовище яких попри наявність велоінфраструктури, припіднятих переходів, міні-кілець та інших модних штук загалом все-одно виявилося далеко не таким приємним. Тут вузенькі тротуари, які раптово зникають та з'являються, дуже мало дерев і весь вільний простір заставлено машинами. Цікаво, коли це все збудували - на супутникових знимках 2002 року це виглядає так само, але загалом це дуже схоже на перебудовану промзону.
7. Заміська Словенія виявилася несподівано схожою на Швейцарію. Всюди сучасна інфраструктура, ідеальні автобани з купою тунелів, а довкола шикарні гірські пейзажі з ідилічнгими містечками.
8. У словенському портовому місті Копер вже відчвається близькість Італії.
9.
10. Можна посидіти на лавочці, спостерігаючи, як у порту завантажується контейнеровоз.
11. Це вже Італія та кількакілометрова черга далекобійників у напрямку словенського кордону. Італійські автобани, здається, найдорожчі у Європі - проїзд 150-кілометрового відрізку Трієст-Венеція, наприклад, коштує 11 з чимось євро. Проїзд всієї країни мабуть винесе під сотню євро. Для порівняння - у Швейцарії за 40 євро можна купити річний абонемент та кататися автобанами скільки влізе.
Італійські водії клали болт на обмеження швидкості - попри ремонтні роботи на автобані та знак "60" потік впевнено валить 120. При проїзді кільцевих розв'язок поворотниками користуються лише немісцеві. Одного разу довелося екстренно гальмувати та сигналити водію, який прямо перед нами вирішив вивалитися у другу смугу на обгін фури, вочевидь не перевиривши перед тим дзеркала. Цей момент настільки задів цього синьойра, що відразу після цього він не полінувався наздогнати нас, щоби потицяти у вікно середнім пальцем.
В той же час у містах водії дуже акуратно пропускають пішоходів на зебрах.
12. Венеція справила якесь суперечлива враження. З одного боку, вона неймовірно атмосферна та фотогенічна, а з іншого - не покидало відчуття, що вся ця круговерть гондольєрів та джелатерій вертиться лише заради того, аби туристам було на фоні чого лупанути селфі. Особливо зважаючи на те, як виглядає сучасна материкова частина міста, де живуть звичайні венеційці.
13. Рівень води зараз явно вищий, ніж був кілька століть тому - нерідко можна побачити, як вона плещеться всередині брам під грубо підрізаними знизу дверима.
14. Верона якось відразу справляє дуже приємне враження.
15. Тут теж живописно, але при цьому відчувається справжнє життя та немає такого домінування вітринної показовості, як у Венеції.
16.
17. Привокзальна площа Верони являє собою здоровенний забрукований плац, який під спекотним італійським сонцем перетворюється на безлюдну розпечену пательню. Чому вони не садять більше дерев та не створюють тінь - незрозуміло.
18. Вуличне життя. Вкрай рідко на площах можна зустріти спеціально встановлені лавки. Переважно люди сидять довкола фонтанів та пам'ятників. Або вже за столиками кафешок.
19. Верона крута.
20. І ось нарешті озеро Гарда, найбільше прісноводне озеро Італії. Колись давно випадково набрів на нього на Гуглоземлі і надовго залип, роздивляючись неймовірні фото неймовірних пейзажів. І ось я бачу його вживу.
21. Італійці великі любителі кільцевих перехресть - вони тут буквально всюди. Хоча би метрове колечко, але має бути. Автобуси та великі вантажівки проїжджають все це абсолютно спокійно.
22. Вздовж озера розкидана ціла купа ідилічних містечок, обов'язковим елементом кожного з яких є набережна зі столиками, середмістя із вузенькими вуличками та гавань з яхтами. Опціонально - середньовічний замок.
23. Вид зі скелі Рока ді Манерба. Гори на протилежнгому березі ледь видно крізь димку. Загалом озеро має довжину близько 50 км, його широка південна частина виходить на рівнинну місцевість, а вузька, схожа на фьйорд північна врізається у передгір'я Альп.
24.
25. Довкола озера неймовірна кількість гірських доріг. Ця дорога веде із узбережжя озера нагору до містечка Піеве. Місцями вона настільки вузька, що доводиться притискатися до скелі та складати дзеркала, щоби розминутися із зустрічним транспортом. У місцевих на рівні рефлексу напрацьована звичка сигналити на під'їзді до сліпиз поворотів, щоби попередити зустрічну машину про своє наближення. Найбільше вражає, що тут їздять не лише леговики, а й рейсові автобуси.
26. Оглядовий майданчик нагорі.
27. Частина дороги настільки вузька, ща на ній стоїть світлофор, який по черхзі пропускає зустрічні потоки.
28.
29.
30. Набережна міста Ріва дель Гарда - найбільшого міста на півночі озера.
31. У містечку Мальчесіне є канатна дорога, якою можна за пару хвилин піднятися на вершину сусідньої гори на рівень близько 1800 метрів.
32. Щоправда нам не пощастило - за рершечок гори зачепилася хмара і краєвиду не було.
33. Замок у місті Мальчесіне.
34.
35. Одне з містечок на озері Гарда теж називається Гарда. Така собі Гарда-на-Гарді.
36. Корективи у завершення останнього дня перед від'їздом вніс шуруп у колесі, завдяки якому ми познайомилися з байдужістю поліції, співчутливістю місцевих мешканців та дізналися особливості пошуку працюючого автосервісу у неділю зранку. Якщо цікаво - можу описати це детальніше. На цьому наразі все.
Дивіться також:
Прогулянка Зальцбургом: тролейбуси, зона ЮНЕСКО та реконструкція вокзалу
Мабуть, найкрасивіша дорога у світі
