Орбіта. Розвідка.
Начитавшись ЖЖшок про Чигиринську недоАЕС та про село Орбіта, я просто аж таки картав себе, що досі там не був. Але я й не зірвався в перший же вікенд, а почекав, коли осінь вже буде собою, для антуражу. І в середині жовтня я сказав собі: "можна!".
Склав маршрут: Черкаси-Чигирин - Галаганівка -Стецівка - Тясминська дамба - Чигиринська недоАЕС - Орбіта - Чигирин - Черкаси.
До Чигирину автобусом, а звідти пішки, або автостопом. Ось склепав читачам (якщо це хоч хтось читає) для наочності:
Червоною лінією показаний маршрут, а синіми колами "об'єкти":
1) Замкова гора (Чигирин)
2) Музей млинарства, млини і козацький хутір
3) Тясминська дамба
4) Філія «Вітове» ТОВ СП "Нібулон".
5) Недобудована Чигиринська АЕС
6) с. Орбіта
Отож прокинвся я о пів на сьому і замість того, щоб взяти руки в ноги, збиратися і двигати на автостанцію (бо автобус о 7:15) я ще хвилин зо п'ять сидів і думав, що не встигаю... Потім зірвався, зібрався і побіг на маршрутку. Сів у 11,і зовсім забув, що якраз минулого тижня у неї змінився маршрут (черкасці знають). Загалом завезла вона мене не ткди і я зі швидкістю реактивного літака вже на своїх двох летів до автостанції №3 від спуску на Митницю. На моє велике здивування "мої дві" не збивалися з маршруту і донесли мене до автобуса за 11 хвилин, якраз коли той відправлявся якщо це читають не черкасці - то скажу, що це заявка на рекорд). Я сів в автобус, увікнув даб степ, вкинув навушники у вуха і старався заспокоїти своє дихання. А за вікном полився дощ.
По прибуттю в Чигирин я відразу помітив "об'єкт №1" і пішов шукати де випити кави, бо я того не встиг зробит вдома. Дощ тим часом вщух. Ледве знайшов де випити кави, там же купив води... і тут почалася моя суботня подорож. Я перейшов міст через Тясмин, стоячи на ньому я приєднав об'єктив до фотоапарата і зробив перше фото
Потім взяв курс на "Замкову гору". Вже біля підніжжя я приємно здивувався. Красиво, йопт! Відразу ж біля підніжжя - резиденція Богдана Хмельницького
Трішки вище: зправа музей
Ще вище, але зліва - церква Петра і Павла
На гору я запарився підійматися і мимоволі згадав ранішню пробіжку. Але старання мої не були марними. З гори відкриваються чудові панорами
Та й сам затишний парк на горі мені сподобався. Тим паче його прибрали до свята (їздив я 15-го жовтня, якраз після Покрови).
Вразив мене і бастіон Дорошенка
Але я не мав багато часу, щоб там все добре розвідати. А то! Щоб я це планував на 2 дні то б і до Суботова заїхав. А так... Я поспішав.
Над парком, та й над містом височіла постать славетного гетьмана Хмельницького.
Я швидко спустився з гори, зафотографував автентичний будиночок:
і захотів зайти у двір резиденції, але квиток коштував 2 грн, які відмовилися взяти на вході, а відправили мене в музей за квитком. Там я піддався спокусі й, забувши, що маю небагато часу, вирішив відвідати й музей, про що не пошкодував.
Я вийшов з музею, а на мене з неба лилася вода. Я одягнув дощовик. Зробив кілька фото резиденції "з двору"
Вже поспішаючи я пішов центральною вулицею міста до "об'єкту №2.
Я ще трохи пройшовся і побачив на одній із зупинок розклад руху маршрутки по місту, яка за 2 гривні могла мене довезти до Галаганівки й добряче зекономити мій час. Якраз тут вона й під'їхала.
Справді довезли мене майже в Галаганівку.
Я довго йшов селом. Навіть натяку на те, що можна тут щось застопити не було.
Знову пустився дощ. Яйшов і йшов, і йшов... Нажаль не так швидко, як я це пишу я дістався й до Стецівки.
Дощ не вщухав. Але я вже бачив одну з головних цілей хождєнія і дух мій бойовий тільки піднявся.
В Стецівці я мав зайти на козацький хутір і в музей млинарства. Але не так сталося, як гадалося...
Я добряче находився по селі, кеди мої (трекінгові) намокли у високих травах на підступах до млинів. Млинів??? Ніфіга ні! Якщо не знати, що то млини - то просто скажеш, що стоїть три закритих дерев1яних коробки
Зашгаом я трохи розчарувався, але думав, що козацький хутір те компенсує. Ага! Ніхріна! Я все далі заходив у дєбрі села. людей на вулицях не було, щоб спитати де той хутір - бо ж дощ ішов. І тут з одного двору вискочила здоровенна вівчарка і зупинилася від мене за метрів зо два. Я завмер. Пістолєта в мене не було з собою, та й гуманний я. Вона гавкала на мене, а я стояв. Я зроблю рух і вона до мене. Так ми свердлили поглядами одне одного, як ковбої на Дикому заході хвилин зо 5. Пітім з'явився і хазяїн песика. Він нас помирив і обрадував мене новиною, що до Хутора від села ще кілометрів зо 4 (!!!!). Я й так далеко зайшов уже, а тут ще чотири туди ві хз скільки звідти, щоб повернутися на маршрут. Я розвернувся і пішов назад на маршрут. І охрестив цей "об'єкт" моїм проjщбом. Ви мене зрозумієте, якщо глянете ще раз на карту маршруту. а, чесно сказати не дуже я й жалів. Це ж тільки розвідка!
Я повертався на маршрут. Зауважив, що в Стецівці багато старих, майже зруйнованих, хат критих очеретом.
Я повернувся на "основну траекторію" і потопав вже мокрими кедами до наступних "об'єктів", які ставали все ближчими
Нескоро... але я дійшов до дамби
Благо, що я не вантажний автомобіль... То ж я пішов по дамбі. Яка, признатися, була в добіса поганому стані. Зафоткав насосні, що перекачують воду з... Тасмину в Дніпро.
І наближався до об'єкта 4
Але туди не дуже то й пускають... І я задовольнився фотками з дамби
Поплентався я далі. Тут вже моїй увазі відкривализя "сталкерські" краєвиди
Чигиринська недоАЕС була вже близькоі всечастіше під ногами траплялися відкриті люки, пласти бетону і... страйкбольні шари
Я й сам страйкболіст і вкотре старався вкусити лікоть, що не приїхав сюди на "СТАЛКЕР".
А от і недоАЕС. Антуражно..йопт!
Я запримітив якісь будівлі і спочатку вирішив відвідати їх. То був якийсь житловий будинок і величезний гараж. Споруди дихали пустотою, з даху з моторошними звуками, як у класичних жахалках, скапувала вода.
Я пройшовся першим поверхом чи то житлової, чи то адмінбудівлі (2гий і третій я залишив для наступної поїздки)
Сказати, що було моторошно - то буде однаково, що промовчати. Я пішов до будівлі, яяка мала би бути частиною АЕС.
Під ногами повно відкритих люків, стирчить із землі арматура. Треба бути уважним.
Зарядився я враженнями від недоАЕС і попереду залишався ще один, найголовніший об'єкт, - с. Орбіта.
Я чвалав по трасі. Вирішив сфоткати дорожній покажчик і з жахом зрозумів, що в фотоапараті сіла батарея... Це була катастрофа... Телефон у мене теж давно "сів". Всьо! Правал!
Я пішов до Орбіти. Побродив там. Почув, що півні кукурікають і працює циркулярка. Попрямував на звук. Мужики пиляють ліс на доски. Підізвав одного через ворота та кажу йому крізь шпарину в брамі: "Так і так.. треба зарядити фотоапарат...бла, бла,бла". Мужик був з розбитим і чимсь намазаним переніссям і схожий на матьорого бомжа. Він підізвав другого. Той був "паінтілігєнтнєй" - в нього ніс був цілий. Та каже мені: " Давай! Я зарядю. Бо на тіріторію ніззя!". Ясно що і моя довіра до людей десь мала б мати межу... Тому я "пройшов мимо" його дружньої пропозиції.
Знав я що ще десь лди тут живуть і бачив, як проїжджало авто. Брожу далі. Дев'ятиповерхівки вражають! Теж купа відкритих люків і ще всякого хламу під ногами. Та тут бачу: біля "Універмагу" стоїть машина охорони. Підходжу. Запитав водія де живуть тут люди. На що він вказав напрямок і додав: " ...метрів 40!". Ну не 40, а десь 200. Підходжу. Дві п'ятиповерхівки і повно гаражів. Сидять бабці на лавках. Пояснюю їм свою трагедію. На що вони: "Нє! Ми не знаїм! В нас нима!", підходжу до інших - те саме. Підійшов до дядьків. Вони "стріляють" в мене цигарки і радять піти в магазин. Магазином виявилася квартира в одному з під'їздів на першому поверсі. Магазин мене порадував вивіскою "БУДУ ЧЕРЕЗ 20 мин." І "дикувата" дівчина, що також чекала продавця,згідно кивнула головою, коли я запитав: "Скільки раз уже минуло 20хв? Разів 5?". Я ще не опустив руки, хоч уже було 17:00. Потім все ж домовився з ядечком. Посидвів з ним потриндів хвилин 20. Забрав батарею і поспішав зробити ще хоч декілька фоток. Почало темніти...
Ось і житлові п'ятиповерхівки.
А от покинуті дев'ятиповерхівки та інше
Тим часом вже добре стемніло... Я походив тільки по першому поверсі, бо в будівлі вже хоч в око бий. Я не розчарувався. Буде на що подивитися наступного разу. Зайшов ще в підвал, але підсвітити не було чим... тому я там не затримався.
Вже добре зтемніло, а мені ще петляти до Чигирину...
Ішов я, ішов, ішов і йшов... Надія була на автостоп, але з хвилин 40 проїхав лише один мопед. Що ж... Так навіть прикольніше. Гострі відчуття. Іду, як по локації "Кордон"... І тут! Бачу вдалині, позад себе світло фар!
Цей дядько повертався з роботи. Підібрав мене, підвіз майже до зупинки. Я ще пройшовся хвилин з 25 і... зупинка!!!
Япробував стопити, але марно... Дочекався автобуса і благополучно поїхав ним в Черкаси. Автобус, доречі, той же що й віз в Чигирин.
Висновок: день минув не марно! Я звісно трохи дуже вхляв, але розвідка вийшла на славу! Планую тепер повноцінну поїздку з ночівлею.
15 жовтня 2011