Квартира № 3,5 (Марсова історія)
Продовження. Початок тут http://365-mytej.livejournal.com/12677.html
Передсмак кожної ілюзії - спокуса, і квартира 3,5 добре про це знала. У її безкінечних картотеках наче були записані смаки усіх гостей. Когось вона запрошувала музикою, когось - ароматом цинамону, когось - скавулінням цуценяти. У будь-якому разі гість ніколи не отримував те, за чим ішов. Одержував він набагато більше - цілий світ, можливо тому відразу забував про голод, холод, естетичне задоволення чи співчуття, які кликали його досередини.
Чим можна було спокусити такого небораку як я? Хіба що запахом свободи.
Знаєте, я вже давно помітив, у деяких людей цей аромат сягає кінчиків волосся, а деякі беззупинно смердять рабством. Як описати запах свободи? Є в ньому щось від морського бризу і насиченого вологістю моху, свіжескошеного сіна, натуральної телячої шкіри і вовчої шерсті... Але до чого це я веду?
[Spoiler (click to open)]
Зазвичай перед початком робочого дня я тинявся центральними вулицями, роздивляючись півоголені скульптури нереїд і рельєфних купідонів біля ковшів з фруктами. Той день не був винятком. Якраз волочився від однієї пам’ятки до іншої, як несподівано звернув увагу на дівчину у довгій барвистій спідниці. Вона йшла босяка по розпеченій бруківці, несучи в одній руці сандалі, в іншій - книжки і яблука. І хоча у насиченому квітковим флером травневому повітрі літав пилок акацій і магнолій, а на п’ятах незнайомки осів дорожній пил, я відразу відчув, що саме вона єдина посеред багатотисячного міста по-справжньому вільна. Деякий час я йшов за її тонкою постаттю, перебираючи думки. У її рухах було щось від лані, щось від чаплі, щось від Бога, а щось від людей. Дещо було у ній священне, а щось - до кісток реальне. Тому я чекав на вдалу мить, щоб заговорити з нею так, щоб вона не впізнала у мені мене, звичайного підмайстра-оптика.
Звернувши з вулиці Франка, дівчина попрямувала у бік Стрийського парку. Як все просто - посміхнуся я до себе - певно, вона студентка-художниця і прямує до Академії Мистецтв, - але дівчина якраз звернула в інший бік, і зайшла у під’їзд старовинного будинку.
Я - за нею. Та, встиг почути лише кроки, що піднімалися сходами догори. Постукав у двері останнього поверху з дивним написом три з половиною. Напевно, хтось позичив вивіску з 35-ї квартири і пристосував її до своїх дверей.
Мені відкрили. На порозі стояла дівчина, схожа на незнайомку як дві краплі води, але зовсім в іншому вбранні. Синій костюм і білий комірець робили її схожою на вчительку французької.
- За вхід треба платити. - безцеремонно простягнула вона руку для поцілунку.
- Можна щось символічне? - запитав я.
- Символічне якраз треба.
Я був втягнутий у якусь гру - це безперечно. Гру настільки цікаву, що по-іншому, ніж життям її не назвеш.
- Прошу. - простягнув я їй трикутну призму, яку використовував при виготовленні лінз.
- Проходьте. Тільки не дивуйтеся. Тут і не таке буває.
У світлій з синім оздобленням кімнаті мене чекали сотні сестер-копій першої незнайомки. Усі вони вели себе досить природно, так ніби не помічали моєї присутності. Різнилося лише вбрання кожної з них.
- Ви шукаєте любов? - спитала одна з них, вдіта в ультрамаринову шифонову сукню з золотим візерунком на грудях.
- Можна і так сказати.
- Я теж її шукаю. Стільки людей тут, знайти буде вкрай важко.
- Хіба ви всі не однакові?
- Що ви, як ви можете, кожна з нас - індивідуальність.
Наче, щоб довести це, вона нахилилась до мене і поцілувала.
- Але я шукаю іншу.
- Чим я гірша?
Я зрозумів, що конструктивної розмови не буде, треба було підходити з іншої сторони.
- Давайте потанцюємо. Тут музику можна увімкнути?
- Все, що завгодно. - вона клацнула пальцями лівої руки, і я відчув як ніжний джаз її долонь будує мурашники на моїй спині. Хтось зверху увімкнув соул і ми почали гойдатися у такт музиці, інші дівчата, наче не помічали нас. Тимчасом я намагався вгледіти свою незнайомку.
- Щоб зловити джаз, краще закрити очі. Вона зняла з мене шовковий шалик і зав’язал ни очі. Куди вона повела мене далі, я не пам'ятаю. Коли розв'язав очі, то стояв посеред парку з цим дивним камінцем на шиї. Щоб заспокоїтися я обходив всі ближні будинки, та в жодному з них не було і натяку на квартиру 3,5. Жодні документи гроші чи інші цінності не зникли, тому я виключив гіпотезу афери.
Свою Зузу я зустрів через 2 місяці після того знакового дня. Вона була шалено схожа на всіх разом взятих незнайомок квартири 3.5, але всю причетність до ілюзій, містерій та оргій заперечувала.
Ще через місяць я познайомився з Карлом, який прийшов купувати окуляри і з першого дня знайомства спробував відібрати зелений камінець, який, згідно його версії, був куплений у торговця щастям, який, у свою чергу, знайшов його на дні одного з 63 світових морів.