Чернетки
Коли зустрічаєш тата, і він так само, як і двадцять років тому, бере твою долоню і ховає в кишеню, бо холодно і ти без рукавичок. І ви йдете поруч, але ти все-таки на півкроку позаду, бо так само, як і двадцять років тому, не встигаєш за його швидкою ходою. І ти дивуєшся, як же це так, ти росла-росла, стала доросла двадцятисемирічна пані, наче відростила непогано довгі ноги, а так само змушена його доганяти.
Коли випадково зустрічаєш свого колишнього, ні, не так, своє колишнє - кохання усього життя. Між вами було багато всього, потім ти захотіла ще більше, а він не міг дати, але й сказати про це чесно теж не міг, а ти ненавидиш, коли не чесно і не прямо, тож мала піти і ще довго притлумлювати біль і розчарування від цієї його неспроможності. Коли зустрічаєш такого свого колишнього і хочеш торкнутися до його обличчя, щоб висловити сумовиту ніжність до людини, яку колись так любила, а тепер уже ні. Але не торкаєшся.
Мабуть, це і називається прощення.
Коли випадково зустрічаєш свого колишнього, ні, не так, своє колишнє - кохання усього життя. Між вами було багато всього, потім ти захотіла ще більше, а він не міг дати, але й сказати про це чесно теж не міг, а ти ненавидиш, коли не чесно і не прямо, тож мала піти і ще довго притлумлювати біль і розчарування від цієї його неспроможності. Коли зустрічаєш такого свого колишнього і хочеш торкнутися до його обличчя, щоб висловити сумовиту ніжність до людини, яку колись так любила, а тепер уже ні. Але не торкаєшся.
Мабуть, це і називається прощення.