Коли зустрічаєш тата, і він так само, як і двадцять років тому, бере твою долоню і ховає в кишеню, бо холодно і ти без рукавичок. І ви йдете поруч, але ти все-таки на півкроку позаду, бо так само, як і двадцять років тому, не встигаєш за його швидкою ходою. І ти дивуєшся, як же це так, ти росла-росла, стала доросла двадцятисемирічна пані, наче ( Read more... )

Найчастіше вони їли разом або говорили. Або їли і говорили. Якби вона складала мапу міста про них двох, то позначила б на ній переважно кав'ярні та ресторани. Якби складала карту країни, то додала би ще автомобільні дороги. І придорожні заклади громадського харчування. Бо часом їм випадало разом подорожувати. Ще вони кохалися. Рідше, ніж їли. Але ( Read more... )

Вона взяла ( Read more... )

Як мене це все задовбало. Ця гребуча робота, ці кончені тьолки. Ах, я працюю у бутіку ТЦ Більшовик, всратися, яка цяця. Боже, не дай мені дожити до того, що буду цим задоволена. Постійно остання в магазині, остання на станції, остання у вагоні. Е ні, сьогодні он якийсь лох дрімає ( Read more... )

Їй бувало соромно тільки за одне. Якщо не розуміла одразу, коли її любили менше, ніж їй було потрібно. Коли потребувала великої повітряної кулі, щоб полетіти далеко-далеко, а отримувала лише яскраву кульку, яку приємно і весело було поперекидати з рук у руки і відкинути геть, коли гра набридала ( Read more... )

звикаєш, хоча від самого початку обіцяєш собі не звикнути. постійно відчуваєш його присутність, де і з ким би не була. легку і ненав'язливу. він тобі як старший брат, тільки це не підтверджено кров'ю. лише чимось важливішим за кров. ти знаєш, що це триває вже дуже довго, але щоразу дивуєшся, надибуючи старі листи чи фотографії. боже мій, невже це ( Read more... )

Вона сидить напроти мене у кріслі, випроставши свої довгі ноги, готова бігти у своїх справах. Уже навіть не дивиться на мене, втупилася у свій смартфон. О, двадцять перше століття, коли кохані - як чеширські коти навпаки. Вони шлють есемеси, відповідають на дзвінки, їхні тіла поруч, але думки десь дуже далеко. У такі моменти мені хочеться вихопити ( Read more... )

Це, мабуть, уперше Ірма розглядала себе так прискіпливо і відверто. Вона була сама в цій великій незнайомій квартирі перед цим великим незвичним дзеркалом, яке ніколи б не помістилося у її київському помешканні. Попереду були чотири дні наодинці із собою і з новим містом, і вона не збиралася втрачати ані хвилини ( Read more... )

Відкрила свою скриньку у двох вікнах браузера - вхідні і вихідні. Синхронізувала. Продовжую читати, мій лист - його відповідь, наступні повідомлення, там і там перегорнула. Це не була робоча пошта, тому синхронність переривається лише зрідка. Виходить, там, за межами цієї історії, тривало якесь життя. Мене запрошували на якісь зустрічі і ( Read more... )

Нічого цього я не пам'ятаю. Тільки те, що нам весь час було боляче.
"Чому ти не писав?"
"Думав, що наше спілкування буде тебе обтяжувати. А ти чому?"
"І я так само. А чому написав?"
"Мені важко, коли листи від тебе довго не приходять".