Василь Пачовський ("Молода Муза") - СРІБНА ЗЕМЛЯ. Тисячоліття Карпатської України. (Початок)

[znak25]

КРАЙ і ЛЮДИ
Апофеоз Срібної Землі. Географічні відносини. Населення й освіта. Господарство й багатство краю.

Чи є краща земля, як Карпатська Україна?

Оперезали її високі гори сині, обмаїли зелені ліси, закосичили винниці з золотими виноградами, а річки сріберні опоясали блакитними стрічками.

Така вона красна та Срібна Україна!

А як уліті леліє красою до золотого сонця, а восени красується ріжноцвітним листям дерев під лазурним небом - то ані на папері не списати, ні в пісні проспівати!

На колінах молюся Богові старинною колядкою: «Сійся, родися, жито-пшениця на Україні для Закарпаття, радуйся, Срібная Земле!

***
Карпатська Україна, недавня Підкарпатська Русь, займає пояс землі по тому боці Карпат Срібної Землі від Спишу над Дунайцем аж до Семигорода за Білою Тисою. Уся країна складається з гористої півночі, узбіччя Карпат, заліснених листяними деревами, та з південної родючої рівнини високої на 105-120 м над рівнем моря. Гори тягнуться удовж границі Галичини великою смугою піщаників, що творять гірські пасма: західний і східний Бескид із верховиною, Полонина Руна та лісисті Карпати з Мармароською Полониною, з якої підноситься найвища гора Говерла 2058 метрів заввишки. На південь від Говерли на межі з Румунією стремить гора Піп Іван, на заході Близниця. Узбіччя гір порослі густими лісами, найбільше буковими, а на верховинах розіслалися густі бори чатинних дерев. У тих лісах і борах розлягаються великі незарослі прогалини - полонини, дуже придатні на пасовиська. Найбільше їх у мукачівській і мармароській окрузі, де вони лежать на висоті 1500-1600 метрів над рівнем моря. У тому карпатському хребті є сім перевалів або плаїв ,а саме: Татарський коло Ясіня, Верецький коло Верецьких, Ужоцький коло Ужока, Руський коло Руського, Дуклянський коло Дуклі, Орловський коло Орлова. Через оці плаї ведуть дороги до Галичини, а п’ятьма з них пробігають залізниці із наддунайської низовини до Галичини й назад. Межи тим луком Карпат і родючою низиною тягнуться на сході вулканічні гори Вигорлят. На їх верховинах поросли букові й дубові ліси, а знову на південних узгір’ях тягнуться винниці, сади та ниви.

Під ними простягається родюча рівнина, перерізана гірськими потоками і срібними річками Торисею, Тополею, Ордавою, Ляборцем, Ужем, Латорицею, Боршовою, Великою рікою, Тереблею й Тересвою, які всі вливаються до пограничної ріки - Тиси. Тиса ж починається на сході двома джерелами, вони творять два відпливи: на півночі Чорну, на сході Білу Тису, що зливаються в Усті блія Рахова в одну ріку, яка скручує на захід і збирає усі річки та пливе до Дунаю, а з ним до Чорного моря.

Ці річки відзначаються незвичайною прудкістю, що побіч краси та чистої води мають величезну стихійну силу, яка чинить напровесні велику шкоду замість творити електричні станції, порушати водні млини та тартаки, які може поставити у своїй державі освічена людність.
Підсоння помірковане, але немає тут великих холодів узимі, та влітку не трапляються великі спеки. Надолині вегетативний період триває 240 днів річно. Дощі падають пересічно 150 днів у році, і йдуть вони напровесні у червні та восени, коли їх треба в господарстві. В горах дощі йдуть частіше з користю для пасовиськ на полонині. Великі вітри віють 12-25 разів на рік, але вони тепліші, ніж на північному узбіччі Карпат. Пересічна річна температура на долах +8,8 С, пересічний річний опад 798 мм. Клімат на долах лагідний, дозволяє плекати овочі, а на південних склонах головно винну лозу.

Простір Карпатської України займає 12 617 кв. км. Якщо долучать українські землі Східної Словаччини, то ця країна матиме 16 тисяч кв. км. Адміністраційно всю Карпатську Україну поділено на чотири повіти, що звуться жупами, а саме: ужгородська, мукачівська, берегівська та мармароська, з якої частину зі столицею Мармарош Сиготом прилучено до Румунії. Головне місто Закарпаття - Ужгород, що лежить над річкою Ужем на границі Словаччини. Має старовинний замок, княжий град, де тепер є семинарія, церкву катедральну, василіанський монастир і єпископську палату. З нових будівель кращий жупанський дім та Народний Дім, окрім кількох костьолів, церков і синагог. Зі шкіл є там три реальні гімназії та міські й фахові школи. Число мешканців 27 тисяч. Друге місто над Латорицею Мукачів (20 тисяч) із замковою горою, де є славний василіанський монастир. У місті є Закарпатський музей і тютюнова фабрика. Третє місто - Хуст (18 тисяч), теперішня столиця Карпатської України, що має руїни старовинного замку на горі, овіяні легендарними переказами. В історії згадується про нього вже за часів київського князя Всеволода Ярославича 991 р., тоді вже він збирає усю людність Мармарошу в своїх укріпленнях під час нападу ворогів. Серед народу дотепер розповідають казки, що під його замком спить руська царівна, Настя Ярославна, яка прокидається на свят-вечір, береже скарби Срібної Русі, зібрані у 12 кадях під цим замком у підземеллі. Четверте місто Берегово (15 тисяч), що має герб Галичини, лева на синьому полі. Всі три останні міста мають державні гімназії й міські школи. Поза ними на українському Закарпатті лежать міста Гуменне, Пряшів, Бардиїв і Любомля на Словаччині, а Мармарош Сигіт у Румунії.

Населення Карпатської України після статистики 1930 р. виносило 725 357, що становить на 1 кв. км. 57 осіб. Національний склад людності доказує, що Карпатська Україна - це українська земля. На повище подане число людності припадає 450 925 душ українців, це є 62,17 відсотка, а як додамо до них 87 тисяч українців, що живуть на Словаччині, то ми мали б 540 тисяч українського населення згідно урядової статистики. Але на Словаччині записано понад 100 тисяч українців за словаків, то 1930 р. жило в ЧСР 650 тисяч українців. Побіч 62,17 відсотка українців припадало 15,96 відсотка на мадярів, 13,10 відсотка на євреїв, а 4,76 - на чехів.

Справа освіти за мадярських часів стояла погано, бо всі школи були мадярські, крім церковних, ведених українською мовою, тимто 80 відсотків населення було неграмотні. За чеського панування у роках 1927-1930 неграмотних було 50,1 відсотка.
Статистика з 1931/32 р. виказує ось яке співвідношення у процентах:

Укр. Шкіл (у %)
Учнів (у %)

Вселюдні школи
60,5
65,6

Міські (виділові)
47,0
50,9

Середні
44,4
54,0

Учительські семінарії
75,0
76,1

Фахові школи
40,0
48,9

Найбільший відсоток учнів є в учительських семінаріях і у вселюдних школах, потім ідуть середні школи, наприкінці фахові - та число українських шкіл замале з огляду на число українців.

Поруч шкіл ширять освіту освітно-культурні товариства. Статистика 1931 р. виказує, що читалень у Карпатській Україні було: сільських 51, Т-ва Духновича 274, «Просвіти» 111, чеських 10, словацьких 4, мадярських 45, німецьких 7, інших 13.

Бібліотек було: сільських 413, Т-ва Духновича 248, «Просвіти» 191, чеських 11, мадярських 51, німецьких 7, інших 22.

Театральних гуртків: сільських 3, Т-ва Духновича 155, «Просвіти» 55. Орхестр: сільських 4, Духовнича 38, «Просвіти» 8, чеських 17. Хорів: Духновича 44, «Просвіти» 18. Викладів: сільських 308, Духновича 304, «Просвіти» 904.

Українське товариство «Просвіта» мало 1936 року вже 233 читальні й «Руський Театр», що працював від 1921-1930 р. «Просвіта» видала 120 книжок і 10 томів щорічного «Наукового Збірника». Видавала до 1932 р. дитячий журнал «Пчілка», а від 1933-го популярний місячник «Світло».

Москвофільське товариство ім. А. Духновича, куди краще підпиране чеською владою, - має 297 читалень (а на Пряшівщині 37). В Ужгороді має «Народній Дім», а в краю 17 таких домів, з яких найкращий у Севлюші. В 1928-32 рр. видавало Т-во журнал «Карпатскій Свъть». Товариство «Шкільна Поміч» вело 4 інтернати для шкільної молоді: в Ужгороді 2, в Мукачеві й у Берегові 1, та зорганізувало велику друкарню.
Якщо йде про пресу в Карпатській Україні, то в українській мові появилися в 1936 р. тижневики 3, двотижневики 1, місячники 10, інші 6., разом 23. В 1938 р. став виходити щоденник «Нова Свобода».

Сільське господарство обумовлене поділом на гори й низину. Гори надаються до годівлі худоби й овець, доли - до розвитку хліборобства. Орна рілля, сіножаті, сади, городи, винниці, пасовиська й полонини займають 45 відсотків, а грунти під лісом, водою з неужитками займають 55 відсотків простору. Головним плодом у сільському господарстві Карпатської України є картопля й пшениця, щойно далі жито й овес. Значною ділянкою сільського господарства є розвинене садівництво. Карпатська Україна - країна сливок і яблунь, за ними йдуть - груші й горіхи та черешні. Важливою галуззю сільського господарства стало виноградарство, розвинене на півдні краю. Площа винниць 1936 р. займала 4411 га; з одного гектара винниці продуковано 464 гектолітрів вина, загалом 194 587 гектолітрів вина.

Важливою ділянкою господарства є вирощення тютюну, якого управі пособляють добрий клімат та інші природні умови. Те саме стосується пасічництва, доволі розвиненого на Закарпатті. Але основа доходу й багатства на підгір’ю й у горах - це плекання рогатої худоби і свиней. Перше місце займає худоба, за нею вівці та безроги, що їх м’ясо вивозили масово в різні околиці Чехословаччини. Окреме місце у Карпатській Україні займають садівництво та виноградництво.

Карпатська Україна є краєм хліборобським, тим то дуже важною справою є земельна проблема. Господарства дрібні переважають на всій території, але великі господарства займають 1/3 площі, бо великі господарства понад 30 гектарів займають 36 відсотків усієї сільськогосподарської ріллі.

Підземні багатства Карпатської України становлять поклади кам’яного вугілля, як основа розвитку промисловості, а у зв’язку з рудами стануть основою багатства країни.

Перше місце займає залізна руда, за нею марганцева, олов’яна, срібна й золота, які ждуть ще на дослідження і правильне використання. Поки що багатство краю становить копальня солі, що достачає для ЧСР 85 вагонів денно. Друге місце займає нафта, третє - 34 джерела мінеральних, лікувальних вод у 98 місцях, які чекають, як усе підземне багатство, на відповідні умови й добрих фахівців.
Із сільського промислу замітні 633 млини, що з них кожен меле в пересічі 418 сотнарів пшениці, 128 сотнарів жита, та 103 сотнари іншого збіжжя на рік. Крім того, є 16 більших горілень, броварів і 6 більших молочарень. З кустарних виробів замітні: дерев’яні речі, мережива та вишивання, полотно, сукно з вовни та гончарські вироби.

Кооперація розвинена поважно, загалом є 489 кооператив, що об’єднують 80 353 членів.

Основою до розвитку торгівлі та промислу є мережа залізничних і битих шляхів. Залізниці мають коло 600 км довжини, биті шляхи 2000 км. Через гори проходить до Карпатської України з Галичини 5 залізничних шляхів, тобто з Ясіня до В. Бичкова, з Лавочного до Батіїва, з Ужока до Чопу, з Мезолаборчу до Гуменного, з Орлова до Пряшева. Три перші зв’язує поздовжний залізничний шлях, що йде з Чопа до Мармарош Сиготу, але він, потягнений мадярськими оселями від Чопа до Берегова, буде перерваний на яких 130 км при коректурі границь. Тим то треба простого залізничного сполучення Пряшова з Хустом. Ці всі шляхи мають першорядне значення для України, бо вони в’яжуть наші землі по цей бік Карпат із наддунайською низиною та Середньою Європою.

Віденським присудом дня 2 листопада 1938 р. обкроєно територію Закарпаття дуже болючо, але очищено його від мадярських і жидівських мешканців, що заселювали три міста, що відпали: Берегово, Ужгород і Мукачів. З 1 мільйона 600 тисяч гектарів території відпало 152 300 га. Сіл було 485, відпало 118 - лишилося 367. Населення було 820 тисяч, відпало 173 тисячі. Дораховуємо 20 тисяч утікачів молоді з відступленої мадярської території - то теперішнє населення Карпатської Держави можна устійнити на 660 тисяч без сподіваних повітів із Пряшівщини. З цеї цифри припадає на українців 525 тисяч, на жидів 60 тисяч, на чехів 31 тисяча, на мадярів 17 тисяч, на румунів 15 тисяч і німців 12 тисяч.

Карпатська Україна має, проте, великі можливості розвитку. Сільське господарство може стати основою існування народних мас. Широко розвинений промисл на основі покладів вугілля та всіляких руд дасть працю робітникам. Організована торговля може наладнати закуп і збут у краю, та експорт за границі. Розгорнута кооперація вилучить від торгівлі, промислу та грошообігу зайві, головно жидівські чинники й віддасть кермо господарських справ у руки народу, що його освіта переробить у громадянство, свідоме своїх національних і державних завдань.

ПІД ВЛАДОЮ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Українська етнічна більшість. Автохтонність українців. Прихід угрів. Князь Лаборець. Під київськими князями.

Українці Карпатської України звалися офіційно русинами. Вони розділяються на три племена, відповідно до племінного поділу гірняків у Галичині. Зі сходу до річки Тереблі сягають гуцули, від Тереблі до Лаборця бойки, від Лаборця до Попраду лемки. Та етнографи ділять їх на чотири групи, після топографічного заселення країни. На горах живуть верховинці в комітатах: мармароськім, берегівськім, ужгородськім. На рівнині долиняни, які живуть на низах цих трьох комітатів і в сукмарській, угочанській і соболчанській окрузі. На заході на низах живуть крайняки, в землинському, сараському й абаупському комітаті, а спішаки в горах у спиському комітаті.

Мова їх - це карпатське піднаріччя трьох віток червоноруського наріччя української мови. В характері лемків проявляється давня прив’язаність до гір, де вони осіли як давнє плем’я осілої української раси. Там збереглися найстарші колядки та щедрівки, принесені зі Сходу, про початок світа зі світоглядом індійської трійці - цей світогляд закам’янів у їх традиції, як залишка трипільської культури. Осереднє плем’я бойків зберегло незвичайну здібність до організації, добуту ще за часів боротьби з ордами, що вдиралися в українські землі. Бойки перейняли цю здібність з племенами української раси від готів, що передали українцям нахил до групової організації, військової й торговельної спілки. Нахил до організованості замітно виказують вони на вільній землі в Америці, де так звані угрорусини творять одностайне тіло, здатне до фінансової кооперації.

Третє плем’я - гуцули - виявляє усі прикмети старовинної культури, схильні до уживання, розсипної індивідуальності, заховують старовинні звичаї та вірування, показують на своїх артистичних виробах і декоративних строях вплив геленської культури, який живе як уціліла серед них прикмета мистецької творчості в кожній ділянці життя.

Усі ті здібності всіх трьох племен виявлялись би серед повного добробуту нації, який може створити їм тільки власна держава.

Тепер ті прикмети забиті нуждою, створеною довгою мадярською неволею, яка віддала ціле населення українців у руки жидівських лихварів, що захопили всі нерухомості у свої руки. По селах на Закарпатті вони захопили не тільки землю, а й хати та худобу, та й винаймають їх за тяжку оплату давній осілій людності. Через те та людність тілесно змаліла й стала невігласом у духовній ділянці та не дає нічого свіжого до культури нації. Але вона зберегла старовинні пісні, звичаї та вірування з прадавніх, передісторичних часів, а на сході - прекрасний орнамент давнього поганського культу, принесений зі старовинної правітчизни. А все ж таки вічна боротьба з мадярським заливом витворила в них завзяття та готовність до найбільшого опору, завдяки якому вони врятували Карпати для української нації. І тепер ціла екзистенція Карпатської України основана на тому великому чині, який доконали ці три племена в часі найбільшої неволі. На поміч їм складалися століттями найрухливіші і найзавзятіші елементи Київської й Галицько-Волинської держави, що втікали на Загір’я і Залісся у часи всяких політичних ворожих подій. Вони остали там такими консерватистами, що зберегли навіть старовинні діалекти мови з того часу, коли вони прибули на Закарпаття, хоч мова в їх материку вже давно змінилася. На заході вони здебільшого греко-католики, на сході православні. Православ’я поширилося як реакція проти заходів того духовенства, що стало мадярським, тобто просякло мадярською цивілізацією, і насильно вводило грегоріанський календар, латинські свята та мадярське богослуження. Теперішні православні священики за браком освіти ширять між голодним населенням культ суворого посту під гаслом небесного царства по смерти й прикладають руку до зменшення українського населення на користь панівної нації. На Карпатській Україні було в 1930 р. греко-католиків 359 167, то є 49,52 відсотка, православних 112 034, то є 15,44 відсотка українців побіч латинників 69 262 мадярів та чехів, євангеликів 74 173, німців і жидів 102 545. Отже, усіх визнавців руської віри обох віросповідань є 64,96 відсотка.

Українці, або русини, що творять етнічну більшість між населенням Закарпаття - це споконвічна осіла людність, що заселює цю країну від VI століття і сягає у глибину Семигорода як східнословянські автохтони під назвою білих хорватів. На Закарпатті стрічаються цілі села, де цілі родини звуться хорватами. Там дослідники, що сумніваються в місці осідку білих хорватів, можуть найти доволі доказів, що Закарпаття зберегло далі живі сліди їх поселення.

Що перед приходом мадярів на Закарпатті було слов’янське розселення, доказують численні старослов’янські тілопальні могили з поганських старокняжих часів (у Мукачеві, Страбичеві, Червеневі та Королівському Холмці й др.). Територія зайнята українськими племенами, сягала від ріки Самоша в Семигороді до Гернадя на границі великоморавської держави та на півдні межувала з болгарським царством. Отже, історія приймає, що українці займали закарпатську землю три століття перед приходом мадярів. [1]

Історичні права українців до Закарпаття сягають від часів київського великого князя Олега Віщого (880-914). Під Київ мадяри прийшли під іменем угрів 895 р. під натиском печенігів. Угри вийшли з первісних своїх осель над рікою Обом за Уралом. Кочуючи, дійшли вони на початку IX ст. до краю між Доном і Дніпром. Звідтіль за намовою греків нападали на сусідів. Та коли вдарила ззаду на них орда печенігів, посунули вони 860 р. у степи між Дніпром і Дунаєм і звідтіль нападали на слов’ян.

Саме тоді у Греції правив цар Лев Мудрий (866-911), що нещасливо воював з магометанами в Південній Італії та на Сицилії. Тоді під боком Царгорода виросла велика болгарська держава за царя Симеона Великого (893-927). Границі болгарського царства підходили до самого Царгорода, а так сягали до Адрійського моря на заході, до Карпат на півночі, займаючи всю наддунайську низину й Семигород, збираючи під свою владу всілякі слов’янські племена. На Закарпатті були тоді білі хорвати, князь яких, Лаборець, піддався під руку болгарського царя Симеона й цим зірвав відносини з київським Олегом Віщим, що володів червенськими городами. Цар Симеон назвав себе самодержцем ромеїв, та Греція не мала сили виставити проти нього війська. Але їй удалося намовити угрів ударити на Болгарію зі сходу від Дунаю. Та цар Симеон у змові з печенігами взяв їх у два вогні й змусив їх покинути Чорномор’я. Угри пішли на Київ 895 р. й опинилися ордою без землі. Греки виєднали їм в Олега військову допомогу та перепуск через блок Червенських городів до Панонії, щоб вони з півночі, від Карпат, ударили на Болгарське царство. Греки обіцяли Олегові закарпатські землі Лаборця, землі пізнішої Срібної Русі з її копальнями срібла й золота у Кремниці й Щавниці, щоб тільки він згодився піти війною на Болгарське царство. Олег зміркував, що угри можуть бути доброю граничною сторожею на краю руської держави, тимто й згодився дати свою згоду та допомогу. Таким чином, угри з Олеговим військом рушили на облогу Закарпаття. Вони, отже, без війни відійшли з-під Києва, й по них лишилося тільки місце їх відпочинку, зване «угорським».

Коли угри перейшли Верецький перевал, князь Лаборець на чолі білих хорватів став до бою проти них над рікою Латорицею, вийшовши із твердині на горі коло Мукачева, де сьогодні стоїть замок Варполянка. Угри звичаєм орди вдарили попередньою лавою і повтікали в гори, гонені Лаборцем. Утішений Лаборець серед гір святкував уже перемогу та почастував своє військо вином. Воно, як каже народна традиція, весело гостилося [2] й усе позасипляло кам’яним сном. Тоді угри позаймали всі верхи та плаї й оточили княжий табор з усіх боків. Лаборець схопився зі сну, вдарив у бубни на сонне військо. Воїни позривалися до бою, але опинилися у пастці угорської орди. Серед бою полягло все військо, тільки хоробрий князь Лаборець пробився та втік на захід. Але над річкою Свіржавою упав під ним кінь, - його мадяри дігнали й повісили на дереві. З того часу, відколи то згинув славний князь Лаборець, річка Свіржава зоветься Лаборцем. [3]

Союзне з уграми військо Олега зайняло землі білих хорватів і почало ставити станиці. Такою станицею було місто Орошвар коло Братислави, яку поставив Олег для охорони, либонь, копалень золота та срібла у Кремниці й Щавниці. А білі хорвати прийняли підданство київському князеві з ім’ям русинів і брали участь у походах київських князів на Царгород за Олега, Ігоря та Святослава, що тут вербував коні до походів. По смерті Святослава Хороброго, під час міжусобиці його синів, білі хорвати відірвалися від Руси так, що Володимир Великий, збираючи розсипану державу, мусив ходити походом на них 981 р. й зайняв їх знову під свою руку. Тоді поставлено вздовж південного узбіччя Карпат багато городищ із земляними укріпленнями, рештки яких збереглися у городищі «Богослав» коло Арданова у Підгірянах, Дідовім, Оборині та Древенику як охоронний вал перед нападами сусідів. Пізніше Володимир уклав мир на тому пограниччі «з Болеславом польським, Стефаном угорським і Андрихом чеським» і туди за свідченням начального літопису, пролягла границя руської княжої держави.

РУСЬКА КУЛЬТУРА ЗА АРПАДОВИЧІВ
Вплив княжої Руси на угрів. Верховна влада слов’ян за Арпадовичів. Закарпаття у Галицько-Волинській державі.

По смерті Володимира Великого 1015 р. вибухла міжусобиця між синами Святополком і Ярославом за київський стіл. Святополків тесть, князь польський Болеслав Хоробрий зайняв, вертаючи із Києва, Червенські городи 1019 р. Тоді Стефан І (997-1038), угорський король, іменував сина Емерика князем русинів (dux Ruissorum). Стефан засновував церкви та монастирі східного обряду. Між ними жіночий монастир сестер Василіанок у Веспримській долині. Ті монахині вишили йому коронаційну кирею, прикрашену іконами грецького стилю. На мошонці вишили слова старослов’янськими буквами: «Буди Господи милость Твоя на нас нынъ и во въки», а на окраях: «Господи ущедри ны и благослови ны, просвъти лице Твоє на ны і помлуй ны». Цією киреєю коронували усіх королів, й вона збереглася досьогодні як доказ старовинности слов’янської культури в наддунайській низині.

По смерті Стефана засів на престол Андрій І, зять Ярослава Мудрого, одружений з Анастазією Ярославною. Цей Андрій заснував у Вишеграді монастир Святого Андрея, до якого привів монахів із Київсько-Печерської лаври. Його жінка Анастазія заснувала жіночий монастир у Толмові в бігарській жупі.

Про Анастазію Ярославну ходить в народі легенда, що вона спить у підземеллі під замком у Хусті. «Сюди можна, - кажуть селяни, - зайти від Росвігова підземним хідником, а пак у пивниці під городом. В одній скелі є 12 кадей, повних золота та срібла. У другій половині є залізна домовина, а в ній друга з жовтої міди, а в тій третя з чистого золота. В ній спить руська царівна (Ярославна). Вона спить, а на Святий Вечір і на Купала будиться та охороняє те золото. В неї на грудях одна грушка. Царівна деколи попахає грушку, а пак засне до другого Свят-вечора».

В Богоревиці на Закарпатті знайдено срібний дзвін із часів Ярослава Мудрого з руським написом із 1034 р. Під час якогось нападу закопано цей дзвін у мочарі, а він вийшов з-під землі 1917 р. «Кінь ударив копитом, а дзвін вийшов тогди з землі. Він був двоякої фарби. Коли дуже файно надворі било, тогди він був жовтий. А коли хмарно на дворі, то він був синім і смутним. Він був із срібла - його взяли на війну» [4] - оповідає народ.

Династія Арпадовичів (995-1301) дружилася з нашими князівними з Києва й Галича, королі говорили у дворі українською мовою, бо кожен мав або матір, або жінку з українського роду. Вони окружалися слов’янськими вельможами, між якими українці грали передову роль. Угри були примітивною ордою скотарів, яка до часів угорського Белі ІІІ (1173-1194) та Романа Великого (1200-1205) сиділа в шатрах між Дунаєм і Тисою. Доказом їх малокультурності було те, що вони перейняли всі назви осілої культури із життя родини від русинів або від інших слов’ян у свою примітивну мову. [5]

Угорські королі з династії Арпадовичів хиталися між Римом і Візантією, підтримували східний обряд під впливом Руси, встрявали в міжусобиці українських князів як родичі їх по жінках і матерях. Так, наприклад, Гейза ІІ, оженений із Євфрозиною, донькою київського князя Мстислава І-го, підтримує Ізяслава ІІ-го в боротьбі за київський престол із Юрієм. А по його смерті підтримує Ярослава Осмомисла, зятя Юрія, та заручує свого сина за доньку Ярослава. Але Ярослав прихилився до грецького царя Мануїла й взяв свою доньку з Угорщини.

Це відбилося у народній легенді Закарпаття про Летячу ладу (літак) князя Ярослава. Ярославові принесли слуги ладу, він відчинив її, а вона почала підлітати. Князь сів у ладу й полетів у Туреччину в город Царгород. Там дізнався, що султанська дівка замкнена в дуже високій турні (вежі), аби без дозволу султана ніхто її не видів. Ярослав полетів на вежу та полюбив її, а вона дарувала йому золотий перстень, бо думала, що то бог турецький». [6]

Королі Арпадовичі споріднені з руськими князями, забезпечили українцям у себе самоуправління. Закарпатська Русь звалась «Universitas populorum Ruthenorum», мала окрему адміністрацію та судочинство. Потомки руських княжих і боярських родів служили на королівському дворі як великі достойники. На Закарпаття прибували громадно поселенці з княжої української держави за Коломана, Андрія ІІ-го, Бели IV-го, Володислава IV-го. Це були політичні емігранти, що зміцнювали на Закарпатті наш елемент.

Угорські королі посягали не раз по Галичину, як отряслися від великої поразки Коломана під Перемишлем 1099 р. Після смерти Романа Великого угорський король прийняв навіть титул «Rex Galiciae et Lodomeriae», тобто король Галичини та Володимирії (від Володимира на Волині). На основі цього титулу цісарева Марія-Терезія відібрала опісля Галичину від Польщі під час розбору 1772 р. Та ніколи королі ці не встигали напостійно захопити Галицьке князівство, тільки мусили приймати своїх прибічників із Галичини після невдалої кампанії як поселенців на Закарпаття. Так мимо їх волі міцніла українська людність в Угорщині.

Як татари напали на Угорщину, король Бела IV-й вислав палятина русина Діонізія на країнські вали та засіки боронити країну. Татари прорвалися біля Сваляви через плоти та розбили на голову угорські війська над рікою Солоною 11 травня 1242 р. Вони сиділи два роки в Угорщині та дуже спустошили Закарпаття. Беля IV, вернувшись із Далмації, заселив спустошені на Закарпатті міста німцями, а села українцями. На Закарпатті поселилися німецькі колоністи в таких містах: Вишково, Довге Поле, Хуст, Тячево, Берегово, Німецьке, Пряшів та Бардиїв.

На Угорщину прийшло потім 40 тисяч половців, що втікали перед татарами. Їх поселено між Дунаєм і Тисою. А на Закарпатті по нападі татарів князь Ростислав, син Михайла Чермного, зять Бели IV-го, одержав усі маєтки Мармарошу, Углі, до Земліну й Шарошу, та володів ними від 1243-1262 року. Заселяв він цілі простори смердами зі свого попереднього князівства чернігівського й київського, а потім із Галичини.

Коли по приході половців в Угорщину там зміцніла реакція проти слав’янщення, галицько-волинський князь Лев І Данилович зайняв Закарпатську Русь у 1280 р. за короля Володислава IV-го. Він уважав себе управненим до того, бо як оженений з угорською королівною Констанцією, донькою Бели IV, дістав у віно за Констанцією посілості після Ростислава Михайловича на Закарпатті. Військо Льва напало на Угорщину й спустошило поріччя Тиси та забрало всю Карпатську Україну під владу Галицько-Волинської держави. Одна колядка малює князя Льва як перемиського пана, перед яким «пляше» - танцює - молоде по угорськи вдягнене паненя, тобто посол Закарпаття. А до князя Лева приїхали його брати Роман, Шварно, Мстислав у гостину:

Сталися його вивідовати,
Що там доброго в Уграх слишати.
- «Добре слишано, бо юж поорано,
Пав’яним перцем заволочено,
Юж поорано, злотом засіяно,
Золотим мечем загороджено».

На віродостойність цієї події маємо ще дві грамоти, з яких одна грамота з 1299 р. Гриця, берегівського наджупана, що називав себе «урядником Льва, князя руського». З того часу місто Берегово має український герб галицького Льва. Друга грамота замку Мак (Machk) на західній закарпатській землі в Шариші зазначує підлеглість 1320 р. українському князеві. Отже, на всьому просторі від сходу аж до Маковиці в Шарищині Закарпатська Русь 40 літ належала до Галицько-Волинської держави.

_________________________________________

[1] Див.: Олександер Мицюк: Нарис із соціально-господарської історії Підкарпатської Руси. Том І. Ужгород. 1936.
[2] «Народні оповідання про давнину», зібрані учнями берегівської гімназії, видані Корнилом Заклинським 1925 р.
[3] Див.: Василь Пачовський. Князь Лаборець, поема. Літер.-Наук. Вісник. 1923. Кн. ІІІ-ІV.
[4] Ті легенди, списані учениками берегівської гімназії, видав Корнило Заклинський. Я зложив про сплячу царівну драму «Замок заклятої царівни», як лібретто до опери. Написав я також про дзвін Ярослава поему «Сріберний дзвін», яка стала популярною на Закарпатті.
[5] Гляди: Василь Пачовській «Исторія Підкарпатськоъ Руси», вид. в Ужгороді 1911 р. Ось на зразок мадярські слова: baba - баба, barány - баран, batyko - батько, besred - бесіда, borona - борона, cseled - челядь, szuka - щука, deak - дяк, drot - дріт, garmada - громада, haluska - галуша, javor - явір, kolacs - колач і т.д. без кінця. Слово karacsony - укр, корочун, взято з укр. Поганської назви Різдва, в них означає Різдво.
[6] Гляди: Заклинського «Оповідання про давнину»