Місто, розділене Нисою. Частина 2, Герліц
Погулявши польською частиною роздвоєного міста, відправляємось у німецьку. І тут на нас чекає уже популярний туристичний центр з неймовірною історичною атмосферою. Особливість Герліца в тому, що він майже не постраждав у Другу Світову. При відступі німці підірвали мости через Нису, от в принципі і все. Кількість пам’яток архітектури тут якась просто захмарна - понад 4 тисячі!
А статус знімального майданчика №1 історичних фільмів у Європі і прізвисько Герлівуд говорять самі за себе. «Безславні виродки», «Довкола світу за 80 днів», «Готель Гранд Будапешт», деякі серії «Гри престолів» і ще купа менш відомих фільмів. У них Герліц успішно впорався з роллю Лондона, Парижа, Берліна, Москви, при чому охоплював часовий простір від середньовіччя до Другої Світової війни.
Інтер’єр ось цього універмагу побував «готелем Гранд Будапешт». Тільки так втрапили, що там зачинено і ремонт.
По всьому місту розкидані колишні укріплення, наприклад, барбакан. Так як вони завжди руйнувались у першу чергу, збереження такої пам’ятки особливо цінне.
Хоч місто й невелике (55 тис.), є діюча трамвайна система.
Багато нетривіальних пам’ятників.
І особливо - неймовірної архітектури:
Головпоштамт:
Костьол францисканців на площі Верхній Ринок:
Стара ратуша на площі Нижній Ринок та її деталі:
Годинники на ратуші. Той, що на 24 позначки, показує фази місяця:
Фрагменти Нижнього Ринку:
Узагалі цілісної картинки центру у мене не склалось, прогулянки містом являли собою розірвані уривки вранці та ввечері. Зате вдалось побачити кілька менш попсових точок.
Але Герліц дуже крутий майже весь. По всьому місту - масштабні фрагменти укріплень, стіни та вежі.
Башта і гуси:
Із маловідомих пам’яток варто відзначити церкву св. Миколая на кладовищі на півночі міста, що веде свою історію з пізнього середньовіччя. На перший погляд, вона нічим особливо не примітна:
Але якщо придивитись уважніше, вся всипана готичним декором.
Окрім того, стіни собору є величезною старовинною гробницею із фактично вмурованими в себе могилами.
Не менш вражаюче і кладовище навколо. До речі, знаходиться у приватній власності; такий собі суровий німецький капіталізм.
Іще однією визначною (принаймні, нетривіальною) пам’яткою міста є храм Гробу Господнього. Ага, саме він і саме тут.
Річ у тім, що у столітті так 15-16 добиратись до Єрусалима було трохи проблематично (лоукости не літали, погана візова підтримка і все таке), тому місцеві розумники вирішили звести зменшену копію цього священного місця прямо в Європі. З пропорціями трохи налажали, бо 3G теж тоді був не ахти який, нормальну фотку оригіналу не змогли переслати.
Пам’ятка знаходиться у дворі ось такої маленької церкви, який зранку був зачинений.
Довелось цілком по-українськи пробиратись до неї попід парканами, через Оливковий сад. Оливковий - це дослівний переклад назви, хоча по факту там росли яблуні. Сад займає узвишшя, з якого відкривається непогана панорама міських шпилів:
Ну а храм Гробу Господнього у німецькому середньовічному варіанті - ось він який:
Далі переміщуємось на берег Ниси до одного із символів міста - готичного собору Петра і Павла. Неймовірний і масштабний храм вкрай важко помістити у кадр зблизька.
На виступах його 84-метрових веж усілись горгульї, і щоб побачити їх, довелось пустити в хід ледь не максимальний зум свого фотоапарату.
Добра тьотя десь недалеко від собору:
Найкраще ж його дивитись все ж здалеку, з польського берегу або пішохідного мосту між державами. Міст з’явився зовсім недавно, само собою. У минулому столітті таке і уявити не могли.
Річка-кордон. Німеччина зліва:
Вид із польського берегу:
Також дуже привабливою у Герліці є його промислова забудова (не певен, правда, що скрізь саме промислова… скажімо так, нежитлова).
Як це багато де було в НДР, після об’єднання Німеччини чимало заводів не витримали конкуренції і закрились (у Герліці не вижив оптичний завод, наприклад). Але міцні стіни старих фабричних приміщень протримаються ще довго. І в закинутому стані виглядають вкрай атмосферно:
Ось це прямо на березі Ниси, але за бажання можна було б видати за фото десь із сільського Поділля:
І тільки прикордонні стовпи та застава видають, де ми є насправді.
Так і стоїть воно неприкаяне над річкою і дивиться на Польщу порожнечею своїх віконниць.
Дещо перетворили на арт-об’єкти.
А якщо таки заглянути у вічко, там таке:
Наостанок, солянка із цікавих, на мою думку, фото, які не пригодились вище. Їх будинки:
Їх авто:
Парк:
Телебачення - до побачення:)
Вокзал.
І ще пару кадрів із машини на ходу:
А статус знімального майданчика №1 історичних фільмів у Європі і прізвисько Герлівуд говорять самі за себе. «Безславні виродки», «Довкола світу за 80 днів», «Готель Гранд Будапешт», деякі серії «Гри престолів» і ще купа менш відомих фільмів. У них Герліц успішно впорався з роллю Лондона, Парижа, Берліна, Москви, при чому охоплював часовий простір від середньовіччя до Другої Світової війни.
Інтер’єр ось цього універмагу побував «готелем Гранд Будапешт». Тільки так втрапили, що там зачинено і ремонт.
По всьому місту розкидані колишні укріплення, наприклад, барбакан. Так як вони завжди руйнувались у першу чергу, збереження такої пам’ятки особливо цінне.
Хоч місто й невелике (55 тис.), є діюча трамвайна система.
Багато нетривіальних пам’ятників.
І особливо - неймовірної архітектури:
Головпоштамт:
Костьол францисканців на площі Верхній Ринок:
Стара ратуша на площі Нижній Ринок та її деталі:
Годинники на ратуші. Той, що на 24 позначки, показує фази місяця:
Фрагменти Нижнього Ринку:
Узагалі цілісної картинки центру у мене не склалось, прогулянки містом являли собою розірвані уривки вранці та ввечері. Зате вдалось побачити кілька менш попсових точок.
Але Герліц дуже крутий майже весь. По всьому місту - масштабні фрагменти укріплень, стіни та вежі.
Башта і гуси:
Із маловідомих пам’яток варто відзначити церкву св. Миколая на кладовищі на півночі міста, що веде свою історію з пізнього середньовіччя. На перший погляд, вона нічим особливо не примітна:
Але якщо придивитись уважніше, вся всипана готичним декором.
Окрім того, стіни собору є величезною старовинною гробницею із фактично вмурованими в себе могилами.
Не менш вражаюче і кладовище навколо. До речі, знаходиться у приватній власності; такий собі суровий німецький капіталізм.
Іще однією визначною (принаймні, нетривіальною) пам’яткою міста є храм Гробу Господнього. Ага, саме він і саме тут.
Річ у тім, що у столітті так 15-16 добиратись до Єрусалима було трохи проблематично (лоукости не літали, погана візова підтримка і все таке), тому місцеві розумники вирішили звести зменшену копію цього священного місця прямо в Європі. З пропорціями трохи налажали, бо 3G теж тоді був не ахти який, нормальну фотку оригіналу не змогли переслати.
Пам’ятка знаходиться у дворі ось такої маленької церкви, який зранку був зачинений.
Довелось цілком по-українськи пробиратись до неї попід парканами, через Оливковий сад. Оливковий - це дослівний переклад назви, хоча по факту там росли яблуні. Сад займає узвишшя, з якого відкривається непогана панорама міських шпилів:
Ну а храм Гробу Господнього у німецькому середньовічному варіанті - ось він який:
Далі переміщуємось на берег Ниси до одного із символів міста - готичного собору Петра і Павла. Неймовірний і масштабний храм вкрай важко помістити у кадр зблизька.
На виступах його 84-метрових веж усілись горгульї, і щоб побачити їх, довелось пустити в хід ледь не максимальний зум свого фотоапарату.
Добра тьотя десь недалеко від собору:
Найкраще ж його дивитись все ж здалеку, з польського берегу або пішохідного мосту між державами. Міст з’явився зовсім недавно, само собою. У минулому столітті таке і уявити не могли.
Річка-кордон. Німеччина зліва:
Вид із польського берегу:
Також дуже привабливою у Герліці є його промислова забудова (не певен, правда, що скрізь саме промислова… скажімо так, нежитлова).
Як це багато де було в НДР, після об’єднання Німеччини чимало заводів не витримали конкуренції і закрились (у Герліці не вижив оптичний завод, наприклад). Але міцні стіни старих фабричних приміщень протримаються ще довго. І в закинутому стані виглядають вкрай атмосферно:
Ось це прямо на березі Ниси, але за бажання можна було б видати за фото десь із сільського Поділля:
І тільки прикордонні стовпи та застава видають, де ми є насправді.
Так і стоїть воно неприкаяне над річкою і дивиться на Польщу порожнечею своїх віконниць.
Дещо перетворили на арт-об’єкти.
А якщо таки заглянути у вічко, там таке:
Наостанок, солянка із цікавих, на мою думку, фото, які не пригодились вище. Їх будинки:
Їх авто:
Парк:
Телебачення - до побачення:)
Вокзал.
І ще пару кадрів із машини на ходу: