Місто, розділене Нисою. Частина 1, Згожелець
Давнє місто, розташоване на території сучасної Саксонії, уперше згадується у 1071 році під цілком зрозумілою для нас назвою Goreliz - згоріло там щось. Протягом наступних століть воно переходило з однієї держави в іншу, трансформувалась і його назва. У слов’янському варіанті - Згожелець, у німецькому - Герліц. Обидві назви пригодились після 1950 року, коли новий кордон між Польщею та НДР пройшов по річці Ниса (Нейссе на німецький лад), що ділить місто приблизно навпіл.
У сучасній Європі кордон між Польщею та Німеччиною уже суто символічний, але розірвані частинки так і залишились окремими містами у різних державах. Різні вони і за своєю суттю: Герліц є туристичною перлиною світового масштабу, а Згожелець вважаються містом совкового виду із гарними видами на німецьку частину і точкою, куди мешканці Герліца їздять за дешевими продуктами.
У цій замітці прогуляємось саме Згожельцем і подивимось, чи дійсно там все так погано (ні).
Стартуємо від готелю біля великого спортивного комплексу. На стіні - цікавий тематичний (але вже пошарпаний) мурал.
Трохи північніше - костьол святого Боніфація.
Спадщина соціалістична:
Ратуша?
Ось такі будинки по дорозі до річки-кордону. Скажете, нецікаві?
Місто досить рельєфне, тому час від часу спливають гарні ракурси.
Підходимо до кордону. До мосту веде вулиця Пілсудського, останній на ній із польської сторони ось такий гарний будинок. На картах він не підписаний, а табличку я сфоткати не додумався, не знав, що так мало інформації про Згожелець. Ніби пам’ятається, зараз це якийсь навчальний заклад.
А через дорогу - отака шалена бджілка:
Кордон нині суто символічний. На обох берегах річки стоять прикордонні стовпи, свіжопофарбовані, але це уже швидше просто антураж.
Іще один гарний будинок сховався далі від траси, безпосередньо на березі річки. Це - колишня електростанція.
Вид на північ, за течією. Зліва - Німеччина, справа - Польща.
І, відповідно, проти течії. Тут із польської сторони великий парк.
Так виглядає Згожелець із Герліца. Поруч з симпатичною житловою забудовою виділяється похмура недіюча прикордонна застава.
Чим же їй бути тепер, як не арт-об’єктом?
З польської сторони понад Нисою іде вузька мощена стежка. Це зараз нею можна вільно гуляти, а років 30 назад, певно, про таке і не мріяли. Хоч річка місцями виглядає цілком прохідною вбрід, вертикальні бетонні конструкції на берегах не дуже придатні до теплого прийому гостей. Отакі вони були «дружні» між собою, країни соціалістичного табору.
Прикордонна будка дісталась у спадок ресторану:
Іще одне місце, де добре видно перепади висот. За чорним парканом річка, а на горизонті - недіючі промислові споруди Герліца.
Так як місто знаходиться на історичній землі верхніх лужичан, є їх музей:
Боянчик, але нехай буде. «Ательє уродів»:
Польські котики так само милі і в міру нахабні:)
У Згожельці також варто пройтись шматком вулиці Вольності із переходом у вулицю Партизанів. Це перший поворот направо, як заїхати/зайти по мосту із Німеччини. По праву руку будуть симпатичні вілли:
А по ліву - суцільна історична багатоповерхова забудова.
За віллами починається найбільший у місті парк.
У парку варто побачити будинок культури, чи не найгарнішу споруду Згожельця. Початку 20 ст., будувався як музей та зал пам’яті імператорів Фрідріха ІІІ та Вільгельма І.
Має виразний і багатий скульптурний декор.
Дракониха:
На завершення, іще трохи вулиць Згожельця поблизу парку. Наступного разу вирушаємо на німецьку сторону.
У сучасній Європі кордон між Польщею та Німеччиною уже суто символічний, але розірвані частинки так і залишились окремими містами у різних державах. Різні вони і за своєю суттю: Герліц є туристичною перлиною світового масштабу, а Згожелець вважаються містом совкового виду із гарними видами на німецьку частину і точкою, куди мешканці Герліца їздять за дешевими продуктами.
У цій замітці прогуляємось саме Згожельцем і подивимось, чи дійсно там все так погано (ні).
Стартуємо від готелю біля великого спортивного комплексу. На стіні - цікавий тематичний (але вже пошарпаний) мурал.
Трохи північніше - костьол святого Боніфація.
Спадщина соціалістична:
Ратуша?
Ось такі будинки по дорозі до річки-кордону. Скажете, нецікаві?
Місто досить рельєфне, тому час від часу спливають гарні ракурси.
Підходимо до кордону. До мосту веде вулиця Пілсудського, останній на ній із польської сторони ось такий гарний будинок. На картах він не підписаний, а табличку я сфоткати не додумався, не знав, що так мало інформації про Згожелець. Ніби пам’ятається, зараз це якийсь навчальний заклад.
А через дорогу - отака шалена бджілка:
Кордон нині суто символічний. На обох берегах річки стоять прикордонні стовпи, свіжопофарбовані, але це уже швидше просто антураж.
Іще один гарний будинок сховався далі від траси, безпосередньо на березі річки. Це - колишня електростанція.
Вид на північ, за течією. Зліва - Німеччина, справа - Польща.
І, відповідно, проти течії. Тут із польської сторони великий парк.
Так виглядає Згожелець із Герліца. Поруч з симпатичною житловою забудовою виділяється похмура недіюча прикордонна застава.
Чим же їй бути тепер, як не арт-об’єктом?
З польської сторони понад Нисою іде вузька мощена стежка. Це зараз нею можна вільно гуляти, а років 30 назад, певно, про таке і не мріяли. Хоч річка місцями виглядає цілком прохідною вбрід, вертикальні бетонні конструкції на берегах не дуже придатні до теплого прийому гостей. Отакі вони були «дружні» між собою, країни соціалістичного табору.
Прикордонна будка дісталась у спадок ресторану:
Іще одне місце, де добре видно перепади висот. За чорним парканом річка, а на горизонті - недіючі промислові споруди Герліца.
Так як місто знаходиться на історичній землі верхніх лужичан, є їх музей:
Боянчик, але нехай буде. «Ательє уродів»:
Польські котики так само милі і в міру нахабні:)
У Згожельці також варто пройтись шматком вулиці Вольності із переходом у вулицю Партизанів. Це перший поворот направо, як заїхати/зайти по мосту із Німеччини. По праву руку будуть симпатичні вілли:
А по ліву - суцільна історична багатоповерхова забудова.
За віллами починається найбільший у місті парк.
У парку варто побачити будинок культури, чи не найгарнішу споруду Згожельця. Початку 20 ст., будувався як музей та зал пам’яті імператорів Фрідріха ІІІ та Вільгельма І.
Має виразний і багатий скульптурний декор.
Дракониха:
На завершення, іще трохи вулиць Згожельця поблизу парку. Наступного разу вирушаємо на німецьку сторону.