Хоббіт

[maksymus]

Мовна практика інколи приносить приємні сюрпризи. В Україні щойно завершився прокат кіноепопеї «Хоббіт», знятої за творами Дж. Р. Р. Толкіна. Кожному, хто тримав у руках хоч якийсь український переклад казок про Середзем’я, така назва української версії фільму скаже багато. Прокатники вирішили виправити вживану з видання до видання художню

Comments

[galka__]

Геґрід і Гоґвортс ріжуть око й стають поперек горла

[maksymus]

Там хоч літеру ґ зберегли, це дещо виправдовує їхній вибір. Гірше, коли і g, і h передають одним г.

[euthanasepam]

Не ріжуть і не стають, але трохи завчасні: переважна більшість людей зараз живе у російському фонетичному світі. Треба поступово це виправляти.

[galka__]

століттями українська мова приймала власні назви, які в рідній мови мають дзвінке г, з глухим.
так, в українській фонетиці двінке г є, але у дуже незначній кількості. забувати не пропоную, але яка така потреба штучно збільшувати його вживання, до того ж у словах, де вживатимуться і дзвінке, і глухе?

[irengloria]

Мені теж більше до вподоби, коли англійське h передається як Х, а не Г, бо це ближче до вимови. А от із німецькою складніше: там є g, h i ch. Мабуть, намагання виробити загальне правило буде приреченим на неуспіх.

[maksymus]

Це точно, загальне правило тут неможливе, хай як пробують натягнути відповідність (g, h, ch) - (ґ, г, х). На усталений вжиток завжди впливатиме різний час запозичень, різні мови-посередники.

[gegmopo4]

Тобто наплювали на 30-річну традицію перекладу «Гобіта».

[nik_adams]

От, хоч убийте, не розумію, що такого жахливого ви відчули чи побачили в "гобіті". Можливо, справа в тому, що хоча мені й подобається Толкін, але я ніколи не був його фаном, тому зміна звичних, любих серцю назв на незвичні нічого святого в моїй душі не зачіпає. Чим "хоббіт" краще?

[maksymus]

Відчуваю якусь зайву напругу в цій назві, на відміну від хоббіта. Уже не пам’ятаю, чому не пішла мені ця казка в шкільному віці в українському перекладі, але пригадую, що по її фрагментах з антології «Once Upon a Time» учив англійську. Можливо, що й через не таку назву, яку хотів би бачити. Гадаю, кінопрокатники правильно вчинили, що не пішли за друкованими виданнями.

[stepom]

[nik_adams]

Я комент спочатку відіслав і лише потім завдав, чим мені подобається Толкін. Саме той письменник, в творчості якого кожна літера і кожен звук має першочергове значення. Хоббіт звучить м'якше, легковажніше і більше відповідає образу вигаданого автором народу. Та про те, щоб повністю віддавати формування мову на відкуп комерсантам мені здається ще говорити зарано. Уявляєте, наскільки вигідніше робити переклад відразу російською і наскільки одним махом розширюються ринки збуту? А щоб конкурувати на цьому полі з росіянами талановиті перекладачі у нас вже є.

[pisarczuk]

Мабуть можна позаздріти такій впевненості у тому, що "наша мовна практика тепер збагатилася значно кращим українським варіантом". Не розумію, як можна з такою легкістю й молодим завзяттям відкидати давню українську традицію відтворення "h" з германських мов саме літерою "г" (мабуть же для українців у 16-18 століттях звучання українського "г" здавалося належним відповідником, і маючи літеру й звук "х" українці чомусь таки вибрали саме "г"). Більше того українська традиція вплинула й на Москву, яка слідом за Україною довгий час вживала "г" для передачі "h" з латини, або з германських мов попри те, що, коли в російській літературній мові усталилася вимова "г" як [g] продовжувати цю практику стало абсурдом. Але це практикувалося майже три століття й протривало аж до середини 20го ст. (візьмімо, наприклад, власну назву "Гитлер

[maksymus]

Мені дуже не подобаються спроби передавати іншомовні -і- через -и-. В будь-якій позиції виглядає надто варварською адаптацією назв з тих мов, де немає відповідного розрізнення і-и.

Між ґерманськими діалектами й українськими посередником була переважно польська мова. Але і при староукраїнських контактах уже траплялися варіанти з Х: Ханысъ (Johannes), Херманъ (Herman), Хърцъганъ (Herzog) (XV ст.). Для сучасної мови дивно, маючи г-х, не користуватися всіма можливостями.

[pisarczuk]

Оця фраза про "спроби передавати іншомовні -і- " для мене звучить парадоксально

[maksymus]

Головні міркування, чому варто зберігати в іншомовних власних назвах (наприклад, тут), зводяться до збереження таких назв неадаптованими, неукраїнізованими, щоб в них одразу впізнавалися чужі імена. В перекладній літературі для дітей видавці дотримуються прямо протилежних принципів, спрощують не тільки мову, а й імена намагаються якомога повніше адаптувати, щоб дитина перебувала наче в своєму оточенні. І це часто створює розрив між «дорослою» і «дитячою» літературою.