Хоббіт
Мовна практика інколи приносить приємні сюрпризи. В Україні щойно завершився прокат кіноепопеї «Хоббіт», знятої за творами Дж. Р. Р. Толкіна. Кожному, хто тримав у руках хоч якийсь український переклад казок про Середзем’я, така назва української версії фільму скаже багато. Прокатники вирішили виправити вживану з видання до видання художню адаптацію назви «Гобіт» на нормальну, якою вона і мала б бути з першого перекладу. Намагалися обрати «найкращий і наймилозвучніший варіант», як пояснили вони.
Рекламний білборд завершальної частини кінотрилогії «Хоббіт». Київ, станція метро «КПІ», січень 2015 р.
Вибір комерційної назви «Хоббіт» для прокату просто і легко посунув у бік працю літературних кабінетів, де викувані штучні схеми завжди важливіші за мовну стихію. Не уявляю, скільки за останні три десятиліття втратили в грошовому розрахунку українські книговидавці через вибір справді жахливого варіанта «Гобіт» на обкладинці, але кінопрокатники не наважилися відмовлятися від своїх прибутків просто через чиїсь пуристичні витребеньки. Тепер неважливо, скільки було перекладів і видань з «гобітами», всього за три кінопрем’єри варіант хоббіт у мережі переважає в десятки разів, назву на стендах і в рекламі побачило значно більше українців, ніж усі попередні наклади перекладів разом узяті.
При передачі англійської назви Hobbit ми стикаємося з двома проблемами. Це передача звука [h] і вибір між подвоєнням і неподвоєнням. Кожен з цих пунктів давно став ареною зіткнення прихильників різних способів адаптації іншомовних запозичень.
Хитання між Г та Х в запозиченнях стало патологією не саме по собі, а як наслідок політичної історії літери Ґ. Мовну норму кидало в крайнощі через спроби виробити якесь загальне правило. І під час правописних притирань 20-х, і під час репресій 30-х, і під час останніх унормувань у центрі уваги знаходилося питання Г-Ґ, до якого запозичення з Х йшли неважливим вагончиком (УП, § 87). У теперішній літературі загальним місцем є твердження про те, що поява Х це наслідок російського втручання, а тому варто б щось зробити смішне і зі звичними хокеєм, хобі, ноу-хау, не кажучи вже про власні назви (Холмс, Хаус, Хіросіма). Через цю понадідею і постраждав свого часу безневинний хоббіт, названий гобітом.
Цікавішим є питання подвоєння. Прихильники примітивізації українського правопису свого часу перемогли при формулюванні відповідних правил (УП, § 89). Перемогли майже всюди, окрім власних назв. І питання подвоєння тепер полягає в тому, чи є етноніми (міфоніми, теоетноніми тощо) власне онімами чи апелятивами, власними назвами чи загальними. Кожна сторона має своїх прихильників і ворогів. (Колись Леся Українка у листі до Гнатюка пропонувала писати власну назву Тролль з подвоєнням.) Проте, незалежно від дискусій, спрощення зрештою дісталося і до останніх редакцій правопису, де фінни стали фінами й потрапили в перелік загальних назв. (Непродумана зміна призвела до плутанини, коли нормою є етноніми і з подвоєнням, і без: гун, фін, кімерієць, але пруссак, голландець тощо.)
Отже, у наших видавців перекладів казок Толкіна майже не було можливості розумного вибору. Примітивізація назви за загальною схемою визначила написання «Гобіт». На щастя, для сучасних кінопрокатників подолати консерватизм літературного цеху не стало проблемою; вони на нього ніколи не зважали. Далебі, якщо назва не годиться, то її краще змінити, ніж продовжувати перетягувати з публікації до публікації. Завдяки світовому кіно й комерційному інтересові наша мовна практика тепер збагатилася значно кращим українським варіантом - Хоббіт. Напевно, колись і видавці перевидадуть черговий переклад казки з такою назвою.