У київських крамничках металевий кавник, посудину з ручкою для приготування кави, нині називають виключно туркою. Випадково виявив, що практично ніхто з продавців не розумів, коли їх просили показати джезву, звичну для мене з дитинства назву кавника. На варіанти звертають увагу і в художніх текстах:
(
Read more... )
Ще раз про джезву і турку. Правило милозвучності для цих двох синонімів наполягає, що «турка» поступово має витісняти «джезву», бо краща для природньої української артикуляції (мовлення). І походження слова тут ні до чого, бо стосовно запозиченої лексики фонетика має пріоритет над етимологією.
Reply
Для прикладу, коли схема програє, наведу просторічне радіво, яке явно звучить вульґарно, поруч з літературним радіо, але нібито має закрите зіяння -іо-, «немилозвучне» за загальною схемою. Як вище добре помітили, турка неприємне вже тому, що звучить спотвореним турком. І навіть елементарна політкоректність змушуватиме шукати заміну.
Reply
Reply
Традиційне посилання на поганий вплив російської спростовуєтсья дуже просто. Вище в цій темі, окрім вашого зауваження, джезву як щось чуже для себе, як чужий західний вплив, відмітив тільки російськомовний учасник з Москви.
Приклад бджоли, де новий звук [дж] замінив історичне сполучення бьч- свідчить проти вашої теорії про немилозвучність. Навпаки, це пречудове свідчення того, що на початку слова в сучасній українській дж звучить цілком природно: джерело, джбан, джура.
Виведення турки від тури це цікаве припущення, але навряд чи вірне, бо назва з’явилася не для каструльки з ручкою окремо, незалежно від призначення, а саме для заварювання кави по-турецьки, по-східному.
Reply
Reply
Leave a comment