Джезва і турка
У київських крамничках металевий кавник, посудину з ручкою для приготування кави, нині називають виключно туркою. Випадково виявив, що практично ніхто з продавців не розумів, коли їх просили показати джезву, звичну для мене з дитинства назву кавника. На варіанти звертають увагу і в художніх текстах:
- Це у тебе спеціально для кофе маленька каструлька з держаком? - знову змінив тему Дерев’янко.
- Ага! Турка називається. Вгорі звужена, щоб піна, коли піднімається, утворювала пробку, і аромат не втрачався даремно.
- Маленька дуже.
- А турка чим більша, тим гірша. Піна повинна гарно підніматися. На Сході кажуть: піна - обличчя кави!
- Соня називає нашу таку каструльку джезва, - повідомив Шура знічев’я.
- Певно, арабський варіант, не чув. А у мене по-турецьки...
(Юрій Обжелян, «Останній караван», 2004)
Цікаво, джезва (тур. cezve) і турка це свідчення різного територіального вживання, чи вікового розподілу?