"Геть, чортова кацапня, з наших українських тюрмів! Чого поналазили сюди?!", 1907 р.
Продовжу тему « русифікація в літературі». Сьогодні оповідання В. Винниченка «Уміркований та щирий». Це шикарне, дуже смішне оповідання. Всім рекомендую прочитати повністю походеньки двох українофілів. Один скромний, тихо в душі патріот, а інший воює з усіма русскоязичними, з кацапами та ін:
Все вийшло з-за того божевільного Недоторканого. Знаєш його? Той самий, що був у нас торік на Великдень і мало не побився з справником за те, що цей назвав українську мову "великорусским наречием". Пам'ятаєш? Такий високий, здоровенний чолов'яга з довгими козацькими вусами. Раз у раз ходить в вишиваній сорочці з стьожкою. Та, мабуть, пам'ятаєш. Так оцей гевал і посадив мене.
Дуже тонка іронія про поміркованого патріота, що боїться іншим показати, що він українець:
Я вже мав виїжджати додому та на гріх і подумав собі: "Ану, дай зайду до своїх, до українців. Тепер воля, то воно й не так небезпечно уже заявитись справжнім українцем. Як не як, а любові до рідного з серця не викинеш".
....А розсердився він, бач, того, що я одяг комірчики з галстуком, а не вишивану сорочку з стьожкою. (Найшов дурного, щоб всяке бачило, що я українець). Насилу виправдався тим, що сказав, ніби забув узяти з собою сорочку. А то вже і "ренегат", і "кацап", і "зневага національної культури". На смерть образився.
Кумедний діалог, як наш «щирий» домахався до візника за те, що той назвав Б. Хмельницького «хохлацьким генералом»:
От хоч би тобі таке. їдемо ми звощиком повз пам'ятник батькові нашому Богдану Хмельницькому. Балакаємо собі. Коли це Недоторканий торк звощи-ка у спину.
- Звощику!.. А, звощику! Той обертається.
- Ась? - каже.
Ну, що тут такого? Спитав чоловік по-своєму. Ні, Недоторканому це не подобається.
- Не "ась", а "що",- поправляє того. Звісно, звощик не розуміє:
- Чего изволите?
- Не "ась", кажу, "що" треба казать! Розумієш? Хто це на коні?
- Это? - показує звощик пужалном на Богдана.
- Еге ж.
- А ато какой-то хахлацкий генерал.
- Чого ж хахлацький?
- Вели б наш, так он прямо сидел бы, а зтот, ишь, как набок свалился. Пустяшной генерал...
...Аж підстрибнув Недоторканий од цих слів. Як шарпне того нещасного звощика за пояс та як закричить:
- Що?? "Пустяшной"?! Ах ти ж, кацапська твоя морда! Та ти не знаєш, що всі ваші кацапські генерали й у підметки йому не годяться. Га? Це гетьман України! Чуєш ти?!
Звощик попався сердитий. Не подобалось йому це.
- Тьі,- каже,- барин, потише, не лайся. Я ведь то-же могу словечко сказать. Я хоть й кацап, да одной леригии с государем!
Потім щирий Недоторканий причепився до касира, що продавав білети на вокзалі за те, що той не говорить українською:
Іду до каси, дивлюсь: народу, народу там. А коло каси стоїть жандарм, а проти його Недоторканий і щось сердито кричить. Прислухаюсь я.
- Він не має права! - чую, говорить Недоторканий.- По маніфесту усі мови рівноправні... Він повинен розуміти мене. Скажіть на милість, шишка яка: касир нещасний!
Жандарм перебиває його.
- Та плювать мені! - гука Недоторканий.- Хай позиває! Він на Україні, а не в Кацапії, мусить і балакати по-українському!
От я жалів потім, що тут його не арештували! На моє нещастя, якось обійшлось благополучно. Чи жандарм дурний був, чи хто його зна.
Після купівлі білетів почались проблеми з провідником, той був українцем, який забув рідну мову:
Взяли ми багажного і пішли в вагон. А вже вдарив перший дзвінок. Багажний пхав-пхав на полицю наші чемодани, але там вони не поміщались, він і поставив одного під лаву. Недоторканий це побачив.
- А хіба на полиці не можна? - каже до того.
- Что-с? Полицию? - не зрозумів той.
- Ничего, ничего,- поспішно вмішуюсь я і починаю шукати в гаманці злота.
- Ти - українець? - тим часом похмуро звертається Недоторканий до багажного.
- Как изволили сказать? - ввічливо нахиляється цей.
- Хохол ти чи кацап?
- Я-с? Хахол! Самый настоящий хахол! Чернигов-ской губернии.
- А по-своєму й говорити не вмієш?
"Ну, от! - думаю.- Ще з цим зчепиться! Ну, й пеня!" А тут, як на зло, ніяк злота не найду. А гривеника дать мало, двадцять копійок багато.
- Давненько из деревни, барин. Запомнил по-мужиц-кому,- делікатно посміхається багажний, поглядаючи на мої руки.
Недоторканий ще більше похмурюється:
- Та не "по-мужицькому", а "по-українському"! Мужики всякі бувають. Є мужик француз, є німець, є поляк... О! Є і пани такі ж самі...
Далі дискусія загострюється, і все знову ледь не закінчується жандармом.
Історія продовжується і в поїзді:
Я зручніше вмощуюсь, з полегкістю зітхаю і починаю дрімати. Славно так задрімав був, коли це чую - чийсь знайомий голос вигукує:
- Україна спасла Росію!
Я розплющую очі і озираюсь. І уяви собі: коло нас цілий мітинг.
....- Україна спасла Росію! - кричить мій Недоторканий.
- Почему же Украйна? - питає його якийсь білявий студент.
- Бо Росія ще спала, як наші селяни в 1902 році підняли повстання.
Я так і задубів. Чи не сказився чоловік: найшов чим хвалитись.
- Извините,- каже студент.- Вы ошибаетесь. "Ага! - думаю.- Найшовсь-таки благоразумний чоловік". І що ж би ти думала?
- Извините,- каже,- революционные действия бы-вали в России еще раньше полтавских беспорядков. Если уж говорить о спасений, то спасла Россию толь-ко интеллигенция й народ.
Один хлопець почав українською мовою пропихати соціалістичні ідеї пролетарської єдності з Росією, і отримав навіть за свою «кацапську сорочку»:
Бачу, Недоторканий починає сопти й червоніти, значить, сердиться:
- І це говорить українець? Ви - українець? У кацапській сорочці?!
- Українець.
- Та ви... ви кацапський прихвостень, а не українець! Ви...
- Чого ж ви лаєтесь? - похмурившись, питає студент.- Я з вами як з людиною говорю, а ви... як чорносотенець який-небудь...
Тут Недоторканий як спалахне, як ревне:
- Що?? Я - чорносотенець?! Ах, ти шпиг кацапський!.. Та я тобі.
Все закінчилось тюрмою, де щирий українець продовжив проклинати «чортову кацапню»:
P.S. А Недоторканий і тут не кається. Перелаявся зо всіма товаришами по тюрмі. "Геть,- кричить,- чортова кацапня з наших українських тюрмів! Чого поналазили сюди?!" Ну, й не ідол, скажи на милість?!
В тему: О русификации украинской Кубани в литературе, 1883 г.
Джерело.