Мімімі :*
колись в дитинстві багато слухав радіо. і от якось ввечері одна пані під час інтерв'ю розповідала, що треба, аби день вважати вдало прожитим. вона назвала ряд якихось хороших речей - наприклад, 15 хвилин помріяти, чи щось таке. сильно брехати не буду, бо з того інтерв'ю не пам'ятаю практично нічого. але одну штуку таки не забув: на її думку, щодня потрібно трошки хорошої поезії.
я був дивний чувак, і вірив тому, що кажуть по радіо. у численні більш ніж дивні речі, почуті у ті далекі часи з коробки, вірю й досі (реально з коробки - я в дитинстві так розважався, знаходив вдома непотрібні картонні коробки, і робив з них "репродуктори"). ясний перець, вірю вірую і в цю мульку про поезію. не те щоб без неї погано було - просто з нею добре :)
можливо, саме це наштовхнуло колись на зовсім інше "радіо" (пишу в лапках, бо цей канал існує виключно в інтернетрях). отам вперше й почув абсолютно виняткову авторку з Казані (тільки довго не дивіться, бо ще закохаєтесь):
дуже коротко: це annaruss. отут можна не лише почитати, а ще й послухати внизу сторінки жменю чотких mp3, як вона читає. отут можна заслухати і зацінити стільки, що аж дим з хати піде - власне, так я колись і зробив; і навіть - з величезним, ясна річ, захопленням - бачив/слухав, як вона читає наживо... так ось, на днях у Ані в ЖиЖі з'явився чудовий, неймовірно милий віршик. спішу скомуніздити:
ключики
Начинаешь бояться вещей, как с утра в квартире чужой
Проснулся - хозяина нет, блуждаешь с неспокойной душой,
С трепетом, ищешь нужное, предполагаешь его пути
В доме, где только что спал, ничего не можешь найти
Казалось бы сделай чаю, телевизор пойди включи
Но не хочешь ни есть, ни знать, что случилось за ночь в стране
Только хочешь сидеть и ждать, что за дверью звякнут ключи
Вот эти самые, лежащие у зеркала на столе
* * *
ну добре, ще один - може, не такий новий, але теж дуже милий:)
Лучше таких, как я, принимать наружно,
Не допуская внутрь. Как детский тальк или йод.
Мне ж от тебя вообще ничего не нужно.
Всё, что мне нужно, бог мне и так даёт
Солнышко греет, почва меня питает,
К телу рубашки, к чаю достаточно сухаря.
Да, и ещё,
Под воротник загляни. Пуговки не хватает?
Знай - если что, то это я её срезала втихаря.
я був дивний чувак, і вірив тому, що кажуть по радіо. у численні більш ніж дивні речі, почуті у ті далекі часи з коробки, вірю й досі (реально з коробки - я в дитинстві так розважався, знаходив вдома непотрібні картонні коробки, і робив з них "репродуктори"). ясний перець, вірю вірую і в цю мульку про поезію. не те щоб без неї погано було - просто з нею добре :)
можливо, саме це наштовхнуло колись на зовсім інше "радіо" (пишу в лапках, бо цей канал існує виключно в інтернетрях). отам вперше й почув абсолютно виняткову авторку з Казані (тільки довго не дивіться, бо ще закохаєтесь):
дуже коротко: це annaruss. отут можна не лише почитати, а ще й послухати внизу сторінки жменю чотких mp3, як вона читає. отут можна заслухати і зацінити стільки, що аж дим з хати піде - власне, так я колись і зробив; і навіть - з величезним, ясна річ, захопленням - бачив/слухав, як вона читає наживо... так ось, на днях у Ані в ЖиЖі з'явився чудовий, неймовірно милий віршик. спішу скомуніздити:
ключики
Начинаешь бояться вещей, как с утра в квартире чужой
Проснулся - хозяина нет, блуждаешь с неспокойной душой,
С трепетом, ищешь нужное, предполагаешь его пути
В доме, где только что спал, ничего не можешь найти
Казалось бы сделай чаю, телевизор пойди включи
Но не хочешь ни есть, ни знать, что случилось за ночь в стране
Только хочешь сидеть и ждать, что за дверью звякнут ключи
Вот эти самые, лежащие у зеркала на столе
* * *
ну добре, ще один - може, не такий новий, але теж дуже милий:)
Лучше таких, как я, принимать наружно,
Не допуская внутрь. Как детский тальк или йод.
Мне ж от тебя вообще ничего не нужно.
Всё, что мне нужно, бог мне и так даёт
Солнышко греет, почва меня питает,
К телу рубашки, к чаю достаточно сухаря.
Да, и ещё,
Под воротник загляни. Пуговки не хватает?
Знай - если что, то это я её срезала втихаря.