Навіяне дорогою. Абсолютно не відповідає реальним реаліям
Гуцули давно знали, що буде війна. Вони, здається, вже відмежувались від світу. Принаймні дороги сюди немає. Пів кавальчика зі Львова, кавальчик у самому Франику. Від Бурштина і Галича далі - тоненька кладочка, на якій машини намагаються втриматись з усіх сил, ніби в бурхливій течії гірської річки навесні.
Поїздів теж поменшало. Пані Наталя каже, що це все через брак фінансування. А мені здається, що гроші просто конвертуються у щось на кшталт бринзи, у щось, що справді буде корисним у цю війну, що можна буде з'їсти.
Дороги скоро стануть окопами, з криївок та подвір'їв викопаються кулемети та інша зброя. Яка ще в гуцулів зброя? Я не знаю. Звичайно, ворог не зможе сюди потрапити. А може й забуде про цю землю, заким дійде до її кордону. А по цей бік кордону в заростях гір стоятимуть вартові, гуцулки ділитимуть оті запаси, конвертовані з грошей, що врятували цей край від доріг, збиратимуть суниці (хоча який з них толк? То радше заняття для дітей) та афени на афенівку.
Вівчарі стригтимуть вівці сім разів поспіль, аби потім їхні жінки зібрались та витворили з тої овечої шерсті ліжник, що накрив би усі гори Карпати, а поверх нього буде візерунок, що зображатиме гуцульське життя.
І те виткане на ліжнику гуцульське життя можна буде побачити аж з космосу. Інопланетяни у своїх тарілках з висоти своїх зірок вивчатимуть його, як наскельний напис, поки під ним триватиме збір афенів та грибів, приготування бринзи, вурди та всіляких м'ясних страв - адже чоловіки мусять бути готові. Перш за все - стати на варті по цей бік кордону, що і є межею. Тільки встигнути б вибратись на інший її бік. Бо я - частина цієї війни, народжена для неї деталь...
(Далі буде?)
Поїздів теж поменшало. Пані Наталя каже, що це все через брак фінансування. А мені здається, що гроші просто конвертуються у щось на кшталт бринзи, у щось, що справді буде корисним у цю війну, що можна буде з'їсти.
Дороги скоро стануть окопами, з криївок та подвір'їв викопаються кулемети та інша зброя. Яка ще в гуцулів зброя? Я не знаю. Звичайно, ворог не зможе сюди потрапити. А може й забуде про цю землю, заким дійде до її кордону. А по цей бік кордону в заростях гір стоятимуть вартові, гуцулки ділитимуть оті запаси, конвертовані з грошей, що врятували цей край від доріг, збиратимуть суниці (хоча який з них толк? То радше заняття для дітей) та афени на афенівку.
Вівчарі стригтимуть вівці сім разів поспіль, аби потім їхні жінки зібрались та витворили з тої овечої шерсті ліжник, що накрив би усі гори Карпати, а поверх нього буде візерунок, що зображатиме гуцульське життя.
І те виткане на ліжнику гуцульське життя можна буде побачити аж з космосу. Інопланетяни у своїх тарілках з висоти своїх зірок вивчатимуть його, як наскельний напис, поки під ним триватиме збір афенів та грибів, приготування бринзи, вурди та всіляких м'ясних страв - адже чоловіки мусять бути готові. Перш за все - стати на варті по цей бік кордону, що і є межею. Тільки встигнути б вибратись на інший її бік. Бо я - частина цієї війни, народжена для неї деталь...
(Далі буде?)