Залишилася втома і глухий біль. Спустошено.
Вже скільки всього пройдено, зроблено, а ще скільки попереду.
Тоді в листопаді потрібні були метаморфози, потрібно було скинути з себе броню аполітичності, вимкнути фільтри інформації, закрити художні книги і розбудити в собі громадянина, вийти на площі, стати на захист важливих ідей.
Сьогодні треба знову ( Read more... )

Маленький внутрішній монстр, що харчується увагою, теплом і любов'ю. А коли йому бракує, він починає їсти мене.

( Read more... )

Я йшла собі дорогою, в мокрих кедах. Свіжо після дощу. Яскрава скибка Місяця. І увесь цей сутінковий світ переповнений через вінця акацієвим цвітом.
Літають шпаки, стрімко темніє.
До тонкого, до дивного і незбагненного самотньо.

Ці літні довгі вечори вимагають споріднених душ.

Листопад - наймістичніший місяць року.
Останні дні шелесту дерев,
ще кілька тижнів і з усіх голосів, залишиться лиш містичний скрип і шкрябання об скло.
Під листям у коричневій, липкій мов ранковий сон волозі, завмерли слимаки, жуки і мухи. 
Під землею нечутно, риють глибші нори кроти.
Сороки збирають у гнізда перші листопадові зорі. У сріблі важких ( Read more... )

Пошуки ритму, рим, мелодій в голові.
Осінь під шкірою рук, 
терпкість хурми, довгий шарф, м'яке повітря дивних днів.

Осінній дух самотніх дерев. 

( Read more... )

А десь там глибоко-глибоко в небі, крізь розріджену темряву й пронизливий холод, летить маленький перший Вояджер.
У цій безмежній самотності він летить уже 35 років, а все ще чує тихі сигнали з Землі.
Жаль, що одного дня він не відгукнеться й залишиться назавжди наодинці з Всесвітом.


( Read more... )

За тиждень я повернуся додому.
Вриваю останні шматки цієї солодкої осені, цих срібних жовтневих дощів.
Доглянутий затишний світ, горгулі на вежах, святі в храмах, троянди плетуться по мурах,
червоні очі кущів шипшини, холодні смуги прозорого сонця на опалому листі, качки в озерах, в повітрі зависають бабки, духмяні вечори, допитливі очі вільшанок, ( Read more... )

Мені сняться неіснуючі люди і їх меблі. Прокидатися дивно, прокидаюся в тиші, ніби риба викинута хвилею на сушу.
Пропускаються яскраві враження крізь кристали внутрішньої будови сонячними зайчиками на поверхні душі.
Дивно і добре.

Тут можна невеличким паромом перетнути бухту і їхати крихітним потягом, якому сто років по довгому-довгому пірсу. Якщо ( Read more... )

Спекотне середліття, 
за вікном цвіркун.
Коротка літня ніч шарудить між гілок чорних горіхів та осик.
Нечутно летить на полювання сова. Я просто знаю.
І сороки бачать свої блискучі сни.
Застиглі миттєвості. Музика. Десь далеко в океані пливуть-пливуть кити.


( Read more... )