Трохи дивних фоток.
Спекотне середліття,
за вікном цвіркун.
Коротка літня ніч шарудить між гілок чорних горіхів та осик.
Нечутно летить на полювання сова. Я просто знаю.
І сороки бачать свої блискучі сни.
Застиглі миттєвості. Музика. Десь далеко в океані пливуть-пливуть кити.
Мені спокійно, добре й дивно.
Я ще не знайшла свій новий ритм.
Я ще не вмію розмірено, занадто раптові рухи.
Це вибір, до якого готувалася давно, за який боролась, до якого йшла.
Тепер же, коли революції облишено, залишається тонка, філігранна робота: подружитись з цим новим світом,
навчитись розміреності й плавності, чути мелодію цих інших днів. Навчитися жити не попри, а прямо.
Архітектура мрій, комбінації випадковостей,
світлі боги хвойних лісів.
Дякую людям, що поряд, дякую сорокам, що будять зранку, дякую світу, що близько.
Запах лаванди, паперу, фарб,
довгі вулиці незнайомих міст.
Головне зберегти рівновагу, ти ж знаєш, що це просто туго натягнутий канат.
Ти знаєш, мій маленький Йона, що всі ми в череві великого-великого кита.
І всі ці шляхи, і всі ці мандри, і всі ці рухи - це лиш спосіб зберегти баланс.
