Відчуття моря.
Мені сняться неіснуючі люди і їх меблі. Прокидатися дивно, прокидаюся в тиші, ніби риба викинута хвилею на сушу.
Пропускаються яскраві враження крізь кристали внутрішньої будови сонячними зайчиками на поверхні душі.
Дивно і добре.
Тут можна невеличким паромом перетнути бухту і їхати крихітним потягом, якому сто років по довгому-довгому пірсу. Якщо дивитися крізь вікна майже іграшково потягу, то ніби їдеш прямісінько по морю.
І містечко таке крихітно-затишне, з смішними псами і запахом старого паперу в книгарнях. А ще, знаєте, з такими барвистими прапорцями між будинків.
Це місто пахне морем й індійською їжею. Сьогодні пахло сліпими дощами і сонячними смугами на опалому липовому листі. Осінь в якій колись народилася я має сумний запах мокрої кори осик...
Сюди приїздиш, з думкою про автентичне, про охайні будинки з чорними балками, про шумні паби з добрим елем, про гарну вимову літніх людей, про джеми, про після обідні чаювання. І бонусно отримуєш побачення з усім світом. Химерна квітка маракуї дивиться з огорожі дивним оком, сушені японські водорості, індійські прянощі, трансатлантичні лайнери, різні люди і сірі нахабні американські білки. Тут ширший світ, акумулюю це всередині.
Тут так близько море. Яхти похитують щоглами, нагадуючи про сміливі мрії.
І хоч так тендітно, так хитко і дивно, мені зараз добре, закохано й затишно.
Я вірю, все вдасця, з усім справимoся.
А це моя торба з совою :)
Пропускаються яскраві враження крізь кристали внутрішньої будови сонячними зайчиками на поверхні душі.
Дивно і добре.
Тут можна невеличким паромом перетнути бухту і їхати крихітним потягом, якому сто років по довгому-довгому пірсу. Якщо дивитися крізь вікна майже іграшково потягу, то ніби їдеш прямісінько по морю.
І містечко таке крихітно-затишне, з смішними псами і запахом старого паперу в книгарнях. А ще, знаєте, з такими барвистими прапорцями між будинків.
Це місто пахне морем й індійською їжею. Сьогодні пахло сліпими дощами і сонячними смугами на опалому липовому листі. Осінь в якій колись народилася я має сумний запах мокрої кори осик...
Сюди приїздиш, з думкою про автентичне, про охайні будинки з чорними балками, про шумні паби з добрим елем, про гарну вимову літніх людей, про джеми, про після обідні чаювання. І бонусно отримуєш побачення з усім світом. Химерна квітка маракуї дивиться з огорожі дивним оком, сушені японські водорості, індійські прянощі, трансатлантичні лайнери, різні люди і сірі нахабні американські білки. Тут ширший світ, акумулюю це всередині.
Тут так близько море. Яхти похитують щоглами, нагадуючи про сміливі мрії.
І хоч так тендітно, так хитко і дивно, мені зараз добре, закохано й затишно.
Я вірю, все вдасця, з усім справимoся.
А це моя торба з совою :)