одного раннього березня
ще до сходу весни
коли найсолодші і найправдивіші сни
поезію щось штовхнуло в бік
хотіла ще полежати
під ковдрою прілого листя
сон важкий ще не зовсім зник
та струмок ввімкнуся і дзвенить дзвеніть
довелося розплющити очі
одне око сине як сніг, що розтав
вилився в підземний став
і став пролісковою кров’ю
друге жовте як промінь, що
(
Read more... )