гладячи вуличну кішку, подумалося: якби ж то люди так само надавалися до пестощів... отак перепинити когось з перехожих, який раптом привернув увагу чимсь примітним, підійти ближче, торкнутися з дозволу, погладити, нашепотіти чогось приємного, подякувати і задоволено прямувати далі ( Read more... )

оце помітила, що вже друга книжка цього автора містить у назві слово щастя... схоже, воно йому ніяк не виходить з голови ( Read more... )

часом зустрічаючи мене на вулиці, сусідка з суміжної квартири поміж інших запитань цікавиться, чи не заважають нам скавуління її псів. я щоразу кажу, що все гаразд, бо дійсно не заважають, хоч часом їх чути вранці, ці звуки не так ріжуть вухо, як майже щовечірні верески з квартири вгорі - особливий штиб спілкування жінки з власною донькою молодшого ( Read more... )

хлопчина в тролейбусі поряд вже перед кінцевою дістав зошит, розгорнув на останній сторінці (було цікаво, який у цього милого хлопчини з кучериками почерк), тож я зазирала у зошит, де прочитала: "у тебе гарні щось закреслене очі ( Read more... )

наближаються... дні божевільних приготувань і виснажливих застіль. я раптом втямила (крім того, що не люблю застіль - то вже відомий для мене факт), що для мене різдвяні свята - привід для родинного збіговиська і я радше навідаюся до бабусі, аніж готуватиму щось вдома ( Read more... )

іноді страшенно важко ходити кудись на самоті, особливо, якщо очікуєш зустріти когось вже на події... втім, все ж краще так, аніж проводити вечір вихідних за комп'ютером з відчуттям пустопорожності власного існування.

коли Орко дуууже втомлюється, то часом розмовляє уві сні..

я до Дема: "Лягай збоку від тата"
Орко: "Не дозволяє нормально"
я: "Що?"
Орко: "Ровер з поїзда"
я: "ЩО?!"
Орко: "Кострукція не дозволяє... бубубу... нормально випхатись з поїзда з ровером"
я встаю: "Чекай, я це запишу, завтра тобі розповім"
Орко: "Захопи зразу відро" О_О

я користуюсь телефоном тільки як телефоном (не сиджу через нього в неті і не користуватимусь новим мобільним додатком - українським аналогом жж і твіттера для короткої творчості), в мене окремо є ноут, плеєр, читалка, я купую паперові книги і пишу паперові листи. судячи з реакції окремих людей, мій вид - вимираючий.

син, зачиняючи за мною двері, опісля обіймів і поцілунків на прощання, вперше:
- Я тебе люблю.
- І я тебе!
- І я...

(залишив за собою останнє слово)

Мирослав Дочинець "Горянин": багато гір, багато спогадів, приємна мова. Хочеться покинути цивілізацію назовсім. Про чоловіка, який намагався побороти стихію, про його життя у горах і його близьких. Про різні долі, часом дуже страшні, а втім, надто реальні, аби про них не згадувати ( Read more... )