Once there was a man
who had a little too much time on his hands
he never stopped to think that he was getting older.


( Read more... )

ЛЮДИ СТРАЖДАЮТЬ ВОНИ КРИЧАТЬ МОВ З НАЖАХАНИМИ ОЧИМА. ДИВЛЯТЬСЯ НА СВІТ НЕ ЗНАЮТЬ, ЩО З СОБОЮ РОБИТИ, ЩО РОБИТИ З ІНШИМИ, АДЖЕ ІНШІ ЇМ ПРИНОСЯТЬ БІЛЬ І ВОНИ ВІДЧУВАЮТЬ, ЩО ТЕЖ ПРИНОСЯТЬ БІЛЬ ІНШИМ. ЛЮДИ НАЖАХАНІ ЇМ ТІЛО ВСЕ НЕ МОЖУТЬ НИМ КЕРУВАТИ, НУ ЯК ПЕРЕЛЯК. МИ ВСІ ПЕРЕЛЯКАНІ І ЛИШЕ ТИХЕНЬКО КРИЧИМО. І ЦЕ КРИК ПРО ДОПОМОГУ. ХТОСЬ ВРЯТУЄ НАС. АЛЕ ( Read more... )

Тут просто буду постити фотографії, зроблені в 2014 році

( Read more... )

Вернувся в кімнату, на вулиці дуже тепло, калюжи після невеликого нічного дощу. Дуже тепло і красиво зараз у Києві. А вернувся я зі Львова, теж надзвичайного міста, яке мені сподобалося по багатьох параметрах.

( Детальніше )

І ось я знову стою, застібаю поговки на манжетах. Яскраво зелене сорочка. Заходжу до кухня.

Чути голос Їі Хірасао. Розумію, що це по скайпу. "Що, люба, з Юі говориш?". Чуї у відповідь шалений крик Їі, підходжу до дружини, цілую в шию, вона щось муркоче.

Низькі вібрації, легкий поступ.

Шалені отаку, що ззираються відовкіль.

ШИН тисячоліття. Шини ті ( Read more... )

Припустимо є один паралельний світ. В найближчому часі.

Я заходжу на кухню, застібаючи пуговиці на рукавах чистої білої накрохмаленої сорочки. Поверх неї на мені невеликий жилет без рукавів. На кухні, моя дружина та син. "Ну що, козак?" - потріпав по плечі я малого, а потім приобійняв дружину "Як ти, Яромира? Цьом. Кохана"

Літній вечір, примістя. ( Read more... )

Зараз я буду писати.. чому і нащо не знаю... але це не блядь параноїне "мені байдуже". Ні, мені не байдуже, я просто не розумію чому. Але в біса небайдуже. Зараз мабуть і найобразливішою є байдужість. І водночас чомусь усі її прагнуть. І тоді виникає логічний звязок, що люди прагнуть ображати інших. І де тут нахуй добро? Ще й притому, що люди ( Read more... )