Анікон 2014, фотки та враження
Вернувся в кімнату, на вулиці дуже тепло, калюжи після невеликого нічного дощу. Дуже тепло і красиво зараз у Києві. А вернувся я зі Львова, теж надзвичайного міста, яке мені сподобалося по багатьох параметрах.
Отож, у четвер зібрав речі, взяв ноут, щоб сидіти втентаклях та викладати лампові фоточки, взяв книгу Буковскі ("Поштамт", чотка річ) і гайда на вокзал, зібратися із друзями з векашної конференції, з якими їхав разом у Львів та на "Анікон" (анімешний фестиваль), зокрема.
З Андрієм Дроздом, до речі, їхали на вокзал в одному трамваї, хоча були дуже далеко і я його не бачив. Та й людей було багато. Він мене догнав, коли я вже вийшов. На вокзалі зустріли Тіну, яка познайомила з своїми батьками. Батько попередив, що вона може тупити з часом і що в потягах треба бути обережним - підсиплять клофеліну і спиздять речі. На вокзалі чекав Антон, парніша приїхав з Вінниці (ну там працює і живе зараз, принаймні). Потяг до Львову був досить раннім, відправлення коло 16тої години, тому значну частину дороги ми балакали та грали в ігри. Трохи почитали. Та трішки петингу.
О 4 ранку були вже у Львові, вирушили до нашої квартири. Взагалі не очікував, що Львів настільки компактний. До квартири, що знімали, дійшли за хвилин 30, не більше. Звідти до центру ще менше - 7-10 хвилин (5 моїм ходом). Квартира була дуже красивою, а хазяйка, що жила в сусідній, - дуже милою. Звати її Зоряна. Не зважаючи, що традиційно заселяються о 13тій годині, ми вже були там о 5тій. Спробували заснути, але вийшло лише у Андрія.
Виходили купити щось поїсти, зустрів знайомого, якого не бачив 5 років. Дуже приємно і цікаво.
Далі вже пішли гуляти, зустрілися із іншими людьми з конференції, Ульою (ветераном Грушевського), Куркою (дослідник аніме-культури), Соломією (14річна тянка з Луцька), Костею з Криму. Обійшли центр, побували в одному з корпусів університету імені Франка, де перекусили, сходили в Криївку, втім там було, на жаль, недостатньо місця для нас.
Тому ми пішли у Мазох-кафе.
Замовили щось таке чудернацьке і з цікавою назвою. Поки готували побігли по бухло, бо вже був досить пізній час, а у Львові продають алкоголь лише до 22 години. Коли я прийшов, вирішив спробувати екстріму. Є у цьому кафе така можливість - отримати 20 ударів пліткою, мені було цікаво. Власне, є відео (якщо не робить тут, то ось є посилання).
You can watch this video on www.livejournal.com
Було досить таки боляче, але цікаво. Адреналін, емоції, надіявся, що лишаться сліди, але виявилось, що я надто товстошкірий для цього. ХОЧУ ЩЕ!
Алкоголь, який ми купили, ми так і не випили. Це "до речі".
А вночі ще приїхав Віталя. Приїхав із Польше, де вже не вчиться, але працює. Казав, що його сусідка теж хотіла приїхати, бо мріє переспати зі мною.
Уранці я насмажив картошки з часником і ми разом вирушили на фестиваль. Ще в трамваї почали зустрічатися інтєрєсниє лічності. Наприклад, симпатична крихітна дівчинка, що косплеїла якусь Анну з якогось К-прожекта. З нею я і сфотографувався, вийшовши з трамваю.
Потім зустріли веселого і життєрадісного Кончіту.
Ну і ще встиг сфотографувати з класними людьми і персонажами...
Увесь "Анікон" подивитися не зміг. В одного хлопця від того, що косплеї анімешників були надто яскраві, стався припадок епілепсії (sic!), доглядали з Антоном за ним.
Сам "Анікон", наскільки я його побачив, мені дуже сподобався. Звісно, були нуднуваті дефіле, але деякі номери були надзвичайними, атмосферними, веселими, цікавими, захоплюючими. Замітив для себе, що було у них дуже багато еротизму і трішки навіть пошлості. Видно, що підлітки таким чином підлітки та молодь сублімують свою сексуальну енергію. Але водночас все було просякнуте наївністю, романтикою і інфантильністю. Немов потрапляєш у якийсь світ, де сповнюються фантазії, межі якої немає взагалі. Люди дуже старалися для своїх номерів, дивлячись аніме, готуючись до фестивалю, всі вони рухалися вперед, вдосконалювали себе і, певен, насолоджувалися самим процесом. Це ДУЖЕ круто!
Познайомився з bf_109e та його красивою дружиною. Справив прекрасне враження, хоча особливо поспілкуватися не мали змоги.
А повертаючись назад у трамваї, ми зустріли японця, що подорожує Україною. Поговорили з ним трішки. Він був досить відкритим, а розмова панібратська. Врешті, я зробив з ним фото.
Далі ми пішли у "Челентано" і навалилися піци. У Тіни було якраз день народження і вона пригостила усіх (а людей все прибувало - до нас приєднався Антон, львів'янин, Рома там один тіпа "хей чікка я хікка", і Костя, з яким я перетинався теж у вк) молочним коктейлем. Куштував надзвичайну гостру Дьяболу та Гавайську, яку я готовий визнати улюбленою піцою. Розмовляли про "Меланхолію Судзумії Харухі", чорт, раджу всім це аніме, красиві два сезони і повнометражка - шедевр сам по собі і катарсис франшизи.
У кімнаті ми завалилися в вк, втомилися дуже. Сиділи переписувалися між собою і говорили водночас. Інша частина конфи, що не зуміла чи не хотіла приїхати, навіть трішки заздрила. Скажу, що спілкування тих, що зустрілися, перейшло на геть новий рівень.
Останній день, вчорашній, пройшов спокійніше (я був обезсилений і навіть меланхолійний). Виспалися, відправили у дорогу Віталіка та Курку, що захотів подивитися на митницю. Потім пішли в центр, надіючись найти десь палатку Правого сектору та взяти візитівки Яроша. На площі перед оперою зіграли в пантоміму. Потім по Соломію (бака! загадувала різну яойну фігню!) приїхали батьки і з нею ми попрощалися. Далі, Андрій зробив нам ще невелику екскурсію по центрі Львова, ми покуштували китайської лапші з куркою та відправилися на вокзал.
Ми покидали Львів, що запам'ятався недоцільною, але красивою архітектурою, внутрішніми двориками, вузенькими вуличками, красивими дівчатами (дуже багато дівчат саме мого смаку - темноволосих і струнких), купою кнайп/кафешок/ресторацій. Прекрасне місто.
У купе ми трішки побалакали і я відчув, що хочу спати. Ліг, власне. І тут крізь сон чую, що Тіна щось розказує про мене (почув "Цейво" і відразу прокинувся), слухав, що вони там говорять, потім признався, що не сплю (Антон помітив) і приєднався до розмови. Розклали по поличках мене, деякі там приколи, порозсмоктували всі можливі кісточки скелетів, захованих у наших шафах, дуже інтимна і цікава розмова відбулася тоді. Було жарко, я роздягувся до трусів.
О шостій ми прокинулися. О шостій сорок, були вже на київському вокзалі. Свіже і тепле повітря після дощу. Ось... цікава подорож завершилася, принісши КУПУ емоцій і вражень. Це було прекрасно. Дякую, пацани.
Намасте.
+ кілька селфі в бонус
