Твоїми губами Прокрадається червень Неспішно Мурашками Пошепки Кошлаті ночі Задушливі Захлинаються Хвилями І черешнями слів Ти збираєш Зашорені промені У свої кришнаїтські Повіки М’якими долонями Згрібаєш шовк І І тікаєш Навпочіпки Боячись прокинутись
Я Як високе жито Червень-чирва Люблю ковтати Тумани-текіли Розніжена Схиляюсь під твоїми Руками Як маятник В тілі компаса. Ти Як циганське око Гіноз-гонорея Розпещений Цивільно-цинічно Клянешся У поцуплених істинах Коли ти клацнеш пальцями я прокинуся межиріччям у повені крайкою між двома ногами пам’яті і не знатиму хто з нас досі не був живим