це дуже круто мотатись стопом, не знаючи, де завтра прокинешся
в цьому мало екстріму, в цьому є просто невимовний кайффф і азарт!
але що робити, коли таким стає все життя? я не знаю, що буде завтра,
післязавтра що буде - боюсь навіть уявити.
і тут вже далеко не азарт, тут вже зовсім не кайфф, а страшний напряг
тут треба приймати рішення опираючись лише
(
Read more... )