хлам

[logvynenko]

ти знаєш, це так по-ідіотськи - віднайти лист, який я мав прочитати 9 місяців тому.
9 місяців!!! і він лежав завжди тут, поруч зі мною. а я про це не знав. 
не знаю, чи змінилось би щось тоді, якщо б я його прочитав
хоча все стається так як має бути - я не мав тоді його прочитати, виходить.
але знаєш, я повернувся у той серпень, плавно перетікаючий в грудень.
і я можу сказати, що я був щасливий тоді.
це був найстрашніший і водночас один з найщасливіших періодів
в той час стільки всього зламалось усередині,
і водночас
стільки брудного сміття, старих меблів, вазонів і керамічних фігурок стерлося,
викинулось із голови, завдяки тобі
в той час, коли мені боляче було поворухнутися - я був упродовж тижня
якнайдалі в своєму житті від дому на заході, а за кілька днів - найдалі - на сході.
ці відстані, кілометри, вони в голові накручувалися у велетенські спіралі,
на яких моментально виростало жовте листя.
і те, що найбільше мене захоплює, те, що надихає і дає сили, вибач, але
це дорога. і я навряд чи міг зупинитись, розумієш? 
так, я божевільний, ти все правильно написала. і ти теж - божевільна.просто те, заради чого я живу - це якісь яскраві картинки за вікном,
що постійно змінюються, даючи зрозуміти, що життя триває і ти йдеш,
можливо навіть у невідомому напрямку, все одно з якою швидкістю, 
й майже все одно з якою метою. не все одно лише одне - з ким ти долаєш цей шлях.
і ти права, мені, в принципі, нікого для цього не треба.
щоб іти вперед, не зупиняючись, постійно іти...
і я навіть щасливий тоді, коли мені, в принципі, ніхто не заважає робити те, заради чого я...
але тоді я не йду, а скачу на одній нозі, бо як і ти, я теж знаю як, коли...
зі сторони це виглядає смішно, напевно
я звик і так почуватися досить комфортно, але ж є
такий попутник, який живе заради тих самих кольорових ілюстрацій,
мені здається я точно зустрічав таких,  тільки не можу пригадати їхніх імен,
бо ми рухалися в той час у різних напрямках
я днями випадково передивився таке дивне інтерв'ю з одним моїм другом, 
з яким я був напевно найвідвертішим, наскільки мені це вдається, саме тоді,
і він говорить теж про попутника, точно так само, як це виглядає в моїй уяві
але такими словами, такими словами, які примушують зіниці розширюватися.
і ти знаєш, напевно, відповідати на лист, та ще й у такий спосіб і за стільки мільярдів секунд,
це виглядає дивно. але ніщо так іноді не вчить, 
як правильно вжиті слова, навіть якщо їх усього два, у правильний момент
і якось за останні кілька місяців таких уривків фраз накопилося стільки,
що, здається, часу не вистачить до кінця життя, аби їх обдумати,
і тут приходить на допомогу дорога, яка нікуди не веде, дорога, що замикається все одно
і ніяк не доводить до світла, чи навпаки - андеґраунду,
просто дорога, як спосіб пришвидшити рух думок, значно пришвидшивши рух за вікном, 
а тим самим і час.
вимір часу такий само недосконалий, як і вимір власності,
як можна взагалі вважати своїм що-небудь поза картинками у голові?
і я вирішив викинути чи віддати майже все, що мені начебто належить, але чим я вже давно не користуюсь,
я знайшов листа у книжках, які тобі надсилав.
я б знайшов його раніше, якби раніше зустрів ще одного попутника, який усього за місяць
зруйнував усі мої залишки стереотипів про власність,
якби цього всього хламу не існувало навколо, я впевнений, що і лист би цей не загубився б
на довгих дев'ять місяців. можливо,
якби усього цього хламу навколо і всередині можна було б позбутися ще швидше,
час не треба було б пришвидшувати для роздумів.
але. усьому свій час

Click to view

And you run, and you run to catch up with the sun, but it's sinking
Racing around to come up behind you again
The sun is the same in a relative way, but you're older
Shorter of breath and one day closer to death