ГАЗЭТА ЖЫЗНЪ
іноді я зустрічаю таких людей, при спілкуванні з якими думаю
- чорт, якби він/вона просто описав своє життя. ну от просто описав би - це був-би, певно бестселлер.
напевно, бо більшість з тих, хто пише тут, в Україні - мають аж надто нецікаве життя, тому їм доводиться вдаватись до деталей алкографії/сексопатології і лише кілька письменників, які мають хист - дійсно цікаві й на часі (хоча бестселлери - зовсім не вони, це я теж розумію). ну або не мають хисту, але читати їх історії - кайф :)
іноді я чую таке й про своє життє, коли починаю розповідати. але мені достатньо щоденника, хисту нема, мотивації нуль. а яка може бути мотивація? книжки майже ніхто не читає, навіть не книжки, а довгі пости), за тексти ніхто не платить, а так, аби самому згадати колись оце шо було - я оце так і роблю тутоньки. а, ще трапляються листи. раніше я писав багато листів. і ніяк не повернуся до цього надзвичайно приємного часопроведення :)
але шо робити з тим, про що говорити не можна, навіть в листах, а так хочеться?
в кожної роботи є свої проф.травми. шахтарі, наприклад - панятна, а от журналісти - знаходячи якусь какашку думають про те, який можна заголовок зліпити з неї.
так от - я травмований капєц!! і це єдина мотивація щось писати кудись просто писати. собі - листи.
і от зараз знову - такий бааабааах по голові.
і розповісти - не можу, принаймні зараз.
і в таке вляпатися - треба вміти.
і міцно стискаю кулаки.
і коли всі незгоди сприймаєш як досвід - легше стає, однозначно.
а, ще 31 серпня - такий знаковий день.
а ще коли отак закінчується життя - це просто... немає слів.
- чорт, якби він/вона просто описав своє життя. ну от просто описав би - це був-би, певно бестселлер.
напевно, бо більшість з тих, хто пише тут, в Україні - мають аж надто нецікаве життя, тому їм доводиться вдаватись до деталей алкографії/сексопатології і лише кілька письменників, які мають хист - дійсно цікаві й на часі (хоча бестселлери - зовсім не вони, це я теж розумію). ну або не мають хисту, але читати їх історії - кайф :)
іноді я чую таке й про своє життє, коли починаю розповідати. але мені достатньо щоденника, хисту нема, мотивації нуль. а яка може бути мотивація? книжки майже ніхто не читає, навіть не книжки, а довгі пости), за тексти ніхто не платить, а так, аби самому згадати колись оце шо було - я оце так і роблю тутоньки. а, ще трапляються листи. раніше я писав багато листів. і ніяк не повернуся до цього надзвичайно приємного часопроведення :)
але шо робити з тим, про що говорити не можна, навіть в листах, а так хочеться?
в кожної роботи є свої проф.травми. шахтарі, наприклад - панятна, а от журналісти - знаходячи якусь какашку думають про те, який можна заголовок зліпити з неї.
так от - я травмований капєц!! і це єдина мотивація щось писати кудись просто писати. собі - листи.
і от зараз знову - такий бааабааах по голові.
і розповісти - не можу, принаймні зараз.
і в таке вляпатися - треба вміти.
і міцно стискаю кулаки.
і коли всі незгоди сприймаєш як досвід - легше стає, однозначно.
Click to viewа, ще 31 серпня - такий знаковий день.
а ще коли отак закінчується життя - це просто... немає слів.