Мега-дерадянізація
В деяких попередніх дописах я піднімав тему дерадянізації Києва. Точніше, такого її аспекту, як «монументальна цензура» - інакше кажучи, прибирання пам’ятників-атавізмів радянської доби з вулиць міста до спеціально відведеної території.
*Я вже писав про те, що варто почистити околиці «Арсенальної» та Маріїнського парку. Та, навіть, перейменувати «Арсенальну» для повноти картини.
*Писав про те, що варто змінити на бульварі Шевченка в пам’ятниковому плані. Зокрема, перенести Леніна, що увінчував цей бульвар, до Парку радянської скульптури. Але через кілька місяців від цього Леніну не лишилося й сліду. Лише постамент.
*Писав і про необхідність змін в оздобленні станцій метрополітену. На них, як ви знаєте, теж чимало прикладів радянської ідеології.
Але цим всім перелік радянських монументів не обмежується. То ж, продовжимо.
Наступною жертвою я обрав Арку дружби народів.
На перший погляд, радянського в ньому мало - хіба що фігури чуваків посередині. Та час зведення Арки. Другий погляд враження не змінює. Цей пам’ятник несе в собі не радянський заряд, а імперський. Але це жодним чином не привід для його помилування - радянська ідеологія та імперська є синонімічними за суттю.
Що ж такого імперського я побачив у Арці дружби народів? Хіба дружба народів це погано? Справа в тім, що сама назва «Арка дружби народів» є не повною. По суті, це є пам’ятником дружби конкретних народів - українців та росіян. Що, в принципі, ніким не приховувалось. Чим це стосунки українців та росіян настільки особливі, що лише цій дружбі виділено величезний монумент, та ще й у центрі Києва? Певно, тим, що кількасот років Україною керували саме з Росії. То ж, Арка ця - черговий ідеологічний елемент, який є зайвим у незалежній Україні.
Що можна з нею зробити? Саму арку, я гадаю, чіпати не варто, а от оформлення навколо неї потребує змін.
Можна прибрати всі скульптури коло Арки - і Переяславську раду, і двох східнослов’янських робітників. Перевезти їх до того ж Парку радянської скульптури. Замість них встановити інші скульптури, сучасні. Арка може так і залишитися «Дружби народів», то ж, і тематика скульптур має бути відповідною. Тільки символізуватиметься дружба з різними народами, а не лише винятково з російським.
Простір навколо Арки можна всіяти скульптурами, що символізують різні країни. В тому числі, й Росію. Скульптури, приміром, можуть дарувати представники цих країн. Щоправда, я не впевнений, що багато скульптур помістяться на тій території. А якщо помістяться, чи виглядатиме це красиво?
Можна замість робітників, що стояли під Аркою, зробити постамент, на якому періодично виставляти якусь інсталяцію, що символізує ту, чи іншу країну. Інсталяція стоятиме тиждень, чи більше, а потім перевозитиметься до, створеного під такі потреби, музею. Авжеж, ці інсталяції можуть дарувати відповідні країни.
Можна залишити пам’ятник Переяславській раді, але розбавити його іншою подібною композицією. Наприклад, з іншого боку Арки поставити пам’ятник, що зображає Річ Посполиту. Постаті реальних історичних осіб тих часів можуть зображати Україну, Білорусь, Польщу та Литву. Це так би мовити, врівноважить Переяславську раду, прибере російський перегин.
Такий варіант цілком поєднується з попереднім - із постаментом для презентації різних країн.
Втім, замість цього постаменту, можна встановити фігури, що символізують відкритих до дружби українців - чоловіка й жінку в народних строях. Жінка триматиме хліб та сіль на рушнику, символізуючи гостинність. В чоловіка на поясі висітиме шабля. Вона символізуватиме, що з нами можна лише дружити, але аж ніяк не сваритись.
Можуть бути й інші варіанти, більш креативні та цікаві, я ж поки зупинюсь на цих.
Було б величезною помилкою оминути увагою пам’ятник «Батьківщина-Мати». Не лише через те, що він теж є одним з проявів радянської ідеології, а й тому, що його важко не помітити.
Приводом розглянути цей пам’ятник є не лише герб СРСР на щиті «Батьківщини», а й належність до елементів культу Великої Вітчизняної війни. Зараз такі часи, що всім відомо, як сучасна російська ідеологія експлуатує ті події. Перемога у Другій світовій розглядається мало не як індульгенція: «Якщо ми перемогли фашистів, значить, ми точно фашистами бути не можемо». Щоправда, це кажуть ті, хто народились значно пізніше Другої світової.
То ж, розглядаючи долю Батьківщини-Матері, ми не оминемо увагу і Музей Великої Вітчизняної війни, і парк Слави.
Почну з того, що варто прибрати термін «Велика Вітчизняна війна» із назв. Оперуючи такою термінологією, ми слідуємо радянській пропаганді та закриваємо очі на Другу світову в цілому. Для України такий погляд не є прийнятним, оскільки наші землі опинилися у вирі війни з самого її початку, а не лише з нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз.
Друга світова війна розпочалась в Україні 14 березня 1939 року, коли союзна Німеччині Угорщина напала на Карпатську Україну.
Тому «Музей історії Великої Вітчизняної війни», на мою думку, має стати музеєм Другої світової війни. Її подій на території України. Не бачу жодних причин нехтувати пам’яттю тих, хто вже вмирав за рідні землі в той час, як Радянський Союз співпрацював із нацистською Німеччиною.
Тому, і на вході до парку Слави мають стояти роки не «1941-1945», а «1939-1945». До всього іншого в парку претензій не маю.
Щодо безпосередньо Батківщини-Матері - вона точно не поміститься в Парку радянської скульптури. Я не думаю, що варто прибирати цей пам’ятник. Лунають думки, що варто просто замінити герб СРСР на її щиті, українським гербом. Це було б досить доречно, бо Батьківщина наша це - Україна.
