ОБ'ЄДНАНІ СПІЛЬНОЮ ДОЛЕЮ (вул. Костьольна, 3-5; кол. 10-12)
Два сусідні будинки під №№ 3 та 5 мають схожі архітектурні форми. На перший погляд може, навіть, здатися, що це одна споруда. Насправді, історії у них різні. Наріжна ділянка № 12 (сучасна № 3) виходила на Думську площу та вулиці Костьольну і Михайлівську, сусідня № 10 (тепер № 5) - також одночасно на дві вулиці. Забудова землеволодінь спочатку велася з боку Михайлівської, а на Костьольній росли сади. Приміром, ще 1838 року домовласник Іван Цибульський (садиба № 10) просив продати йому пустопорожнє місце, яке прилягало до новопрокладеної Костьольної саме для розведення саду. 1840-го брати Цибульські без дозволу Київського будівельного комітету щось побудували на ділянці. Догану за це порушення з арештом на цілий тиждень отримав... пристав Старокиївської частини - не догледів і не виконав своїх обов'язків.
У 1860-х роках наріжна садиба № 12 належала Єгору Яковичу Федорову, колезькому регістраторові. Кут ділянки займав двоповерховий кам'яний будинок, зведений у середині ХІХ ст. за типовим "смирновським" проектом, на червону лінію вулиці Михайлівської виходив дерев'яний флігель.
Хрещатицька площа 1860-х років. 1 - будинок Смирнова, 2 - будинок Федорова
1871-го домовласникові дозволили спорудження двоповерхових цегляних служб на вулиці Михайлівській та триповерхового будинку по вулиці Костьольній. Проект служб виконав інженер, штабс-капітан І. Запорожський. Скоріше за все, і будівництво на Костьольній також велося за його проектом.
Єгор Федоров з 1862 року був власником двох книгарень на Хрещатику та на Подолі. При них він відкрив читальні і давав книжки й журнали додому за гроші. Мабуть, бізнес розвивався успішно, бо Федоров зміг придбати власну нерухомість. У перші роки видавець друкував видання, розраховані на невибагливий смак: сонники, оракули і тому подібне. Незабаром перейшов до друку української художньої літератури та підручників із медицини, що взагалі стали як знахідкою на книжковому ринку. Але видавати таку літературу було дорого, продавалася вона не так швидко, як сонники. І вже у середині 1880-х років справи погіршилися. 1884-го Єгор Іванович був вимушений продати свою друкарню, а незабаром і садибу на Костьольній.
Сусідньою садибою № 10, яка вузькою смугою з'єднувала Костьольну і Михайлівську вулиці, володіла з 1867 року Луїза Федорівна Давиденко. Того ж таки 1871 року, як і її сусід Федоров, Давиденко дістала дозвіл на зведення на Костьольній триповерхового кам'яного будинку за проектом Петра Григоровича Тустановського - популярного в 1860-1870-х рр. архітектора.
Будинок він вирішив у дусі історизму з яскраво вираженими ренесансними стилізаціями. На фасаді привертали увагу ажурний балкон на другому поверсі та виразне завершення центральної частини, декороване акротерієм (наріжна скульптурна прикраса фронтону у вигляді статуї чи пальмети - орнаментальної рослинної фігури; виробляється з мармуру або теракоти - керамічного однорідного неглазурованого виробу з кольорової глини з пористою будовою) та вазами.
Цікаво, що Луїза Давиденко була дружиною власника ще однієї друкарні. Її чоловік, Віктор Іванович Давиденко, 1864 року започаткував свою справу спочатку разом із Стефаном Кульженко, а потім, 1873-го, влаштував власну друкарню в садибі дружини. Друкарня була зареєстрована на Михайлівській, 4 - другій адресі наскрізної садиби Давиденко. 1874 року Луїза Федорівна отримала дозвіл на будівництво в глибині ділянки двоповерхового з дерев'яною мансардою флігеля. Можливо, він і призначався для друкарні. Проекту склав той самий інженер-капітан І. Запорожський, який працював у сусідньому помісті Федорова кілька років до того.
Згодом садиба разом з друкарнею перейшла до Григорія Корчак-Новицького. Саме в його закладі вперше вийшла окремою книжкою повість Тараса Шевченка "Музикант".
Із часом обидва землеволодіння стали власністю однієї людини - Бернарда Яковича Семадені - родича господаря відомої кав'ярні на Хрещатику. 1885 року він купив садибу № 12 y Єгора Федорова, a y 1887-го - № 10 у Корчак-Новицького. Значних змін у забудову новий господар не приніс.
Наріжний будинок садиби № 12, що виходив на Думську площу, займав дуже вигідне місце. Тому більшу частину його приміщень орендували магазини. Тут-таки містився готель "Сан Ремо". У 1890-х роках в будинку розташовувалося Київське товариство сільського господарства - дуже авторитетна організація в цій галузі.
Після селянської реформи 1861 року виявилося, що багато поміщиків не знають та не вміють вести бізнес за капіталістичними законами. Більш того, багато селян теж не розуміли, як далі жити "без пана". Допомогти тим та іншим були призвані різні сільськогосподарські товариства, які повсюдно виникали на теренах Російської імперії. Одним з провідних в цій царині стало Київське товариство сільського господарства, відкрите 1874 року.
Про значимість організації свідчить список його членів: промисловець та колекціонер Богдан Іванович Ханенко, вчений у галузі сільського господарства та політик Сергій Михайлович Богданов, економіст та журналіст Дмитро Іванович Піхно, агроном та один із засновників сільськогосподарської дослідної справи в Україні Володимир Григорович Ротмістров.
Заснування Товариства не дало результатів одразу: справа була нова, і досвіду набирали "на ходу". Для обговорення подальших заходів скликали з'їзд сільських господарів. І тут виявилося, що майже немає статистичних даних, які б дозволили розробити якісь наукові рекомендації. Тому першим завданням Київського товариства стали збір та систематизація точних статистичних даних про стан сільського господарства у краї.
Після проведення цієї кропіткої розвідки Товариство змогло приступити до подальших кроків. Були запроваджені різноманітні аграрні та промислові дослідження, результати яких та рекомендації землеробам викладалися в спеціалізованому часопису, що мав назву "Труди". Товариство заснувало найпершу в краї спеціалізовану бібліотеку, яка у 1912 році налічувала 2760 примірників видань фахової літератури.
Організація взяла безпосередню участь у створенні системи аграрної освіти краю. За сприянням товариства було відкрите аграрне відділення Київського Політехнічного інституту, курси сільськогосподарської промисловості у Києві (1901 р.), Боярської школи рільництва I розряду (1902 р), Гуменської (Волинська губернія) практичної школи садівництва й сільського господарства (1902 р.) та Житомирської школи садових робітників (1909 р.). Товариство опікувалися цими навчальними закладами і подалі: були запроваджені стипендії талановитим студентам та учням, нагороджували переможців різних конкурсів, організовували відрядження для підвищення кваліфікації за кордон, працевлаштовували випускників у господарства приватних маєтків.
Ще однією справою Товариства стало влаштування різноманітних виставок та конкурсів. Улітку 1895 року в наріжному будинку садибу № 12 була проведена виставку плодів та квітів. Свої напрацювання демонстрували видатні київські садоводи: Олександр Осипов - ініціатор зеленого засадження вулиць, Карл Мейер - засновник Сирецького дендропарку, Оттонія Анна-Катерина Крістер - предстаниця відомої фамілії Крістерів.
1891 року до кутового будинку на Думській площі переїхав адвокат, журналіст, гласний міської Думи, один із засновників Київського вільного пожежного товариства Сергій Григорович Ярон (1850-1913). Тут він приймав відвідувачів із дев'ятої ранку та після обідньої перерви з п'ятої-шостої вечора. Нині особа Ярона широко відома любителям київської старовини завдяки його бестселерам "Київ у вісімдесятих роках. Спогади старожила" (1910 р.) та "Спогади про театр" (1898 р.).
Шаржи з книги С.Г. Ярона "Київ у вісімдесятих роках. Спогади старожила"
1895 року домогосподарства №№ 10-12 успадкували діти Бернарда Семанеді. Невдовзі, у 1898-му, вони продали нерухомість присяжному повіреному Григорію Наумовичу Цельтнеру. Останній розбудовою садиб не переймався - вони й без того приносили прибуток, лише трохи збільшив площу землеволодіння № 10: придбав у 1911 році у сусіда зверху Олександра Козеровського невеличку незабудовану ділянку.
Згодом, у вересні 1914-го Цельтнер продав майно купцю 1-і гільдії особистому почесному громадянинові купцю Янкелю (Якову) Нафталовичу Каплеру (1863 - 1930-?) - наймоднішому київському кравцеві, чиї вироби вирізнялися високою якістю та помірними цінами.
Ім'я та популярність Яків Нафталович зробив собі тим, що шив мундири та шинелі. А ви уявляєте, скільки тоді в Києві було військових, чиновників, студентів та гімназистів? І всі купували мундири та шинелі у Каплера, його майстерня та магазин розташовувалися на Хрещатику в наймоднішому тоді місці - у старому Пасажі (тепер там праве крило Київради) . Сукно підприємець закуповував закордонне, фасони запозичував у петербурзьких стилістів, шив дуже якісно та швидко.
Навіть незважаючи на дорогі матеріали, кравець виявляв гнучкість до студентів. Він керувався принципом: "Сьогодні студент, а завтра чиновник та клієнт". Значні знижки, надані молодим людям, робили свою справу - вчорашні випускники вищів залишалися прихильниками одягу "від Каплера". Згодом купець розширив сферу бізнесу, почав виробляти цивільний одяг за закордонними лекалами, що привернуло до нього ще більше клієнтів.
Про відомість та успішність бізнесу Якова Нафталовича говорить той факт, що коли 1910-го року він покинув справу кравця, четверо його найближчих помічників об’єдналися під назвою "Перше Київське товариство закрійників", і у своїй рекламі вони заявили: "Багаторічна практика в магазині Я. Каплера і виконання замовлень особисто, без посередництва найманих службовців є найкращою гарантією зразкового виконання замовлень".
Знали у Києві Якова Каплера і як багатого домовласника: загальна вартість його нерухомості сягала мільйонних сум, і як власника "Московських лазень" на вул. Костянтинівській, 22/17, і як дуже впливового члена Київського купецького товариства взаємного кредиту.
Але нам прізвище Каплер відоме перш за все завдяки непростій біографії його сина Лазаря (Олексія), чудового кінодраматурга ("Смугастий рейс", "Людина-амфібія"), письменника. Роман Каплера з донькою Сталіна Світланою Алілуєвою привів його в табори.
Алілуєва та Каплер
Та до тих страшних часів ще далеко. Поки ж шанований киянин Яків Каплер розбудовує придбані садиби відповідно до нових економічних і будівельних вимог, значно підвищуючи прибутковість свого майна. На його замовлення головні будинки вздовж вулиці Костьольної надбудували двома поверхами, а фасади однаково переоформили в стилі модерн-класицизму - прикрасили крупними композиціями з пальмет та завитків аканту, античними вазами, гірляндами, квітковими букетами, раковинами. Так будники стали дуже схожими між собою. Ім'я автора цих перетворень встановити не вдалося.
Костьольна, 5
Костьольна, 5
Костьольна, 3
Костьольна, 3
1915 року в глибині садиби № 12 побудували шестиповерховий флігель (сучасна адреса - вулиця Михайлівська, 2в), Деталі цього будівництва ми знаємо завдяки Олександру Козеровському - власникові землеволодіння № 8 (зараз - № 7). 10(23) квітня 1914 року він поскаржився на Каплера, що той під час будівництва порушив підпірну стіну і відкрив фундаменти будинку № 8. У відповідь на скаргу було вжито заходів, про що повідомив інженер-технолог Лев Йосипович Толтус, який керував спорудженням флігеля. Отже, зі скарги ми дізналися й можливе ім'я автора флігельного будинку, хоча проект його не зберігся.
Михайлівська 2в. Щоб потрапити у під'їзд, треба пройти сходами над прибудинковою ямою. Позаду Костьольна, 3-5
Михайлівська 2в. Праворуч Михайлівська, 6а
Яків Каплер залишався власником майна до 1920 року - до самої націоналізації. Того ж року він за брав зі своєї справи у Кредитному товаристві план садиби, креслення будівель та подав їх до совєтського Житлового відділу. Там вони й загубилися.
Документально зафіксовано, що в 1930 році Яків Нафталович Каплер ще мешкав в одній з квартир колишнього свого будинку на Костьольній. А в спогадах Світлани Аллілуєвої про Олексія Каплера трапляється навіть фраза, що і в 1948 році його київські батьки були живі.
Будинок, що виходив на колишню Думську площу, у 1930-х роках підріс на один поверх та протримався в такому вигляді аж до 1978 року.
Черга на тролейбус у 1959-1960 роках. Наріжний будинок колишньої садиби № 12 ліворуч
1970 рік. Наріжний будинок праворуч
У 1981-му на цьому місці побудували восьмиповерховий житловий будинок (сучасна Мисайлівська, 2/1). Багато років у ньому працювала одна з найкращих книгарень Києва - "Поезія". Тут жив і сам архітектор новобудови - Олександр Володимирович Комаровський (1945-2002), який спроектував власне і реконструкцію Майдану 1976 - 1981 років, коли він отримав назву площа Жовтневої Революції.
Наказом Міністерства культури і туризму України № 1285/0/16-08 від 07.11.2008 року будинки по Костьольній, 3 та 5 визнані пам'ятками архітектури та містобудування, охоронні №№ 527/1-Кв та No527/3-Кв відповідно.
Джерела:
- Олена Мокроусова Лінія долі на долоні Києва - К.: Либідь, 2018 - 96 с.
- Лисенко М. С. Діяльність київського товариства сільського господарства з опису маєтків українських губерній (кінець XIX - початок XX ст.) // Збірник наукових праць "Гілея: науковий вісник", випуск 134 - К.: Видавництво Української академії наук ТОВ "ВІР" - С.22-26
- Лисенко М.С. Сільськогосподарські товариства і формування освітньо-культурного простору українських губерній Російської імперії (1861-1917 рр.)
- Зелена вулиця // Музей Однієї Вулиці
- Оксана Денисова Яков Каплер - он одевал и раздевал киевлян
- Где одевались киевляне в первой половине 20 века // Мій Київ
- Роздягнути й одягнути киян // Інтересний Київ
- Новий звіт пам'яток історії та культури