Після попереднього треку з Олімпоса в Текірову Уляна сказала: «Я більше пішки не піду. Хочете - ідіть, а я побуду тут, десь у пансіоні». І ще вона сказала: «Ааа, чому ми так проти матрацного відпочинку? Тепер він видається мені вельми привабливим!» І ще в процесі додавала таке: «Господи, ну я вже доросла, ну чого я сюди поперлася, ну навіщо воно ( Read more... )

За кермом старої газельки сидів чоловік, він одразу представився: «Владимир с Донецка». Нам виявилося по дорозі кілометрів із 500, і я тішилася, що аби добратися до місця не муситиму міняти машину. Але 500 кілометрів обіцяли багато розмов, і я знала ту тему, яка обов’язково постане: тема мови.

Володимир щирий, простий і віруючий. Пропрацював водієм ( Read more... )

Всю дорогу до Маналі я була дуже серйозна і похмура. Думала про те, що треба починати проект. Я дала собі багато часу, аби втягнутися, майже тиждень. Між тим, ті місця, в яких я мала би інтенсивно працювати, лишаються нерозгаданими за спиною. Бо ж часу у мене не так вже й багато.  Я їду і вирішую прибути в Маналі. Написати ряд листів, а далі ( Read more... )

Прекрасна, незрівнянна, чудова Оля Гаврилова lokly створила для нашого проекту обличчя - неймовірний промо ролик! Презентую його тут!
УРА! )))

Click to view

Наш повний маршрут.


( Read more... )

( Read more... )

Автостоп - це бездоганний вчитель толерантності. Терпимості. Розуміння. Ти хочеш-не-хочеш, а мусиш вислухати людину, посміхатися їй, піддакувати. Раніше, коли мені було 17-22, мені всередині геть усе переверталося. Я не піднімала теми політики чи релігії, мовні питання. Бо коли ці теми поставали, а мій "драйвер" не розділяв моєї думки, то я горіла ( Read more... )

( Read more... )

Ми витратили практично півдня для того, аби вибратися з Донецька. Місто зустрічало нас ненав’язливим морозцем і натовпами вранішнього народу. Десь зверху нами координував Нято, агітуючи їхати на Макіівку. Але зрештою ми все-таки заблукали у купі Донецьких міст-сателітів, просуваючись невеличкими “перебіжками” від села до села, подовгу зависаючи на ( Read more... )

Весняні чи літні мандрівки завжди захлинаються у емоціях, мандражі, веселощах, реготі. Моя осіння мандрівка зовсім не така. Я спокійна, меланхолійна...не знаю, куди себе приткнути, не знаю, що пакувати і куди бігти. Недороблені справи, загублений рекордер (мені ж необхідно писати грузинів, але на що?), забитий ніс і хвора голова... Де ж ти, ( Read more... )