Про те, як це - бути люб'язним із дівчатами
Останнім часом мені часто спадає на думку, що бути люб'язним із дівчатами ― справа дуже складна. У цьому році мені виповниться 34, і я думаю, що мій досвід спілкування з дівчатами не дуже відрізняється від досвіду пересічного чоловіка, але з віком я почав буквально кожною клітиною тіла відчувати, яке це непросте завдання.
Одразу мушу зазначити, що просто бути люб'язним із дівчиною ― завдання саме по собі не таке вже й складне. Провести дівчину до дому, допомогти їй нести сумку, подарувати щось вишукане, похвалити те, як вона вдягнена, - все це під силу й старшокласнику. Насправді складною справою є поводитися таким чином, щоб дівчина не казала тобі “Ой, Харукі, ти такий люб'язний!”, коли ти робитимеш усі ці речі.
Пояснити, чому дівчина не мусить цього казати, непросто. Мабуть, розуміння цього також приходить із віком.
Згодні?!..
А тепер до того, що я насправді хочу сказати. Колись давно я намагався бути люб'язним із дівчатами, але зазнавав самих лише невдач. Я і тепер пам'ятаю випадок, який стався, коли мені виповнилося 17 років. У ті часи я щодня добирався до старшої школи в Кобе на залізниці Ханкю (залізниця, яка з'єднує міста Кобе, Осака та Кіото).
І от якось уранці я побачив на станції Ашіяґава гарненьку старшокласницю, у якої паперовий пакет затисло між дверима поізда. Не можна було не скористатися такою нагодою. Я підскочив до неї:
- Вам допомогти?
- О, дуже дякую!
До цього все було добре. Але коли я потягнув за пакет, він розірвався навпіл, і весь вміст вивалився на колію. У таких випадках навіть і не знаєш, що краще зробити. Більш люб'язним бути просто неможливо. Я буркнув: “Ааа, умммм, вибачте...” і втік, сподіваючись, що працівник станції допоможе дівчині.
Минуло вже 17 років, але я хочу щиро попросити пробачення в учениці старшої школи Конан за те, що тоді сталося. Я мав найблагородніші наміри.
Харукі Муракамі.
Одразу мушу зазначити, що просто бути люб'язним із дівчиною ― завдання саме по собі не таке вже й складне. Провести дівчину до дому, допомогти їй нести сумку, подарувати щось вишукане, похвалити те, як вона вдягнена, - все це під силу й старшокласнику. Насправді складною справою є поводитися таким чином, щоб дівчина не казала тобі “Ой, Харукі, ти такий люб'язний!”, коли ти робитимеш усі ці речі.
Пояснити, чому дівчина не мусить цього казати, непросто. Мабуть, розуміння цього також приходить із віком.
Згодні?!..
А тепер до того, що я насправді хочу сказати. Колись давно я намагався бути люб'язним із дівчатами, але зазнавав самих лише невдач. Я і тепер пам'ятаю випадок, який стався, коли мені виповнилося 17 років. У ті часи я щодня добирався до старшої школи в Кобе на залізниці Ханкю (залізниця, яка з'єднує міста Кобе, Осака та Кіото).
І от якось уранці я побачив на станції Ашіяґава гарненьку старшокласницю, у якої паперовий пакет затисло між дверима поізда. Не можна було не скористатися такою нагодою. Я підскочив до неї:
- Вам допомогти?
- О, дуже дякую!
До цього все було добре. Але коли я потягнув за пакет, він розірвався навпіл, і весь вміст вивалився на колію. У таких випадках навіть і не знаєш, що краще зробити. Більш люб'язним бути просто неможливо. Я буркнув: “Ааа, умммм, вибачте...” і втік, сподіваючись, що працівник станції допоможе дівчині.
Минуло вже 17 років, але я хочу щиро попросити пробачення в учениці старшої школи Конан за те, що тоді сталося. Я мав найблагородніші наміри.
Харукі Муракамі.