Переасичення. всім.
Я страждаю на недосипання. А через нього на галюцинації. Останні два тижні.
Галюцинації мне радують. Бо красиві. Над неадекватні. Недосипання - недуже. Бо страшно. Стає трошки страшно. Не саме недосипання (це якось вже стало нормою). А страшно від іншого: від починання звикати. Звичка. А що потім? Залежність?
Я розумію нікотин. Алкоголь. Молитви на ніч. Ранкові зарядки.
Будь що, проте не недосипання.
Але якось так.
В мені, наразі, відбувається абсолютне божевілля. Стабільно хаотичне.
В місках настільки багато всього, що вони не мають часу це переварити. Насправді.
Надбагато. Подій. Емоцій. Відчуттів. Щосекундних змін всередині. Щогодинних змін зовні.
Написати про щось дуже важко, бо мозок вибухає від отриманої ним інформації. А тіло з ним перестало співпрацювати, бо не спить вже енну добу. важко все це систематизувати хоча б у жж-шний пост. Бо, насправді, написано стільки, що можна продавати на вагу.
Мабуть десь на блошиних ринках неопублікованих емоцій.
Я спробую якось. Якось так щоб вилити це сюди, бо а ні я, а ні мій ноут не ладні боротися з перенасиченням наших систем файлами, що надходять туди без зупинно.
Отже.
Спробую тезисно по подіях і відчуттях.
- Останні два тижні я втратила відчуття часу. Разом із ним, відчуття власних можливостей. І це стосується не лише організму.
- В понеділок я закінчила зйомки о дев’ятій вечора. Допоки зібрались, згорнулись вже буда десь десята. Тож на зустріч я запізнилась десь на пару годин.
- Зустріч була з прекрасною жінкою, за сумісництвом журналісткою. Я давала їй інтерв’ю для одного з київських журналів. Про подорожі. Про мій велосипедний тріп. Закінчили ми десь о третій. Відповідно вдома я була о четвертій ранку. Згадавши, що я не їла вже півтори доби. Я кип’ятила собі воду, щоб кинути у неї непівфабрикатні вареники з сиром.
- Я поспала близько години. С самого ранку я вже була автоматизовано бадьорою за для фото сету цього самого журналу.
- По закінченню, я прийшла до помешкання, де мене надихнули допінгами, щоб я не заснула і ми дружньо поїхали на зйомки.
- Мене знімали за для одного документального фільму, ідея якого, мене доречі, дуже надихає. Мені думається, що в кадрі я виглядала жахливо. Проте концепція фільму передбачає це. Мене трошки тішить цей момент.
- І лише о шостій я доїхала до роботи. І сіла за монтаж.
- Розуміючи, що монтувати доведеться ніч і більше, бо у п’ятницю моя програма вже в ефірі, я їхала глуздом.
- Я сиділа у своїй новій монтажці, нарізаючи відео і паралельно намагалась хоч трошки розчистити завали у місках. І лише за декілька годин монтажу до мене дійшло, що сьогодні останній вечір Тімо в Україні. Моїм мозком (не мною!) було вирішено, що я завершу все за наступні дві доби. І пофіг, що без сну.
- Я залишила монтаж і вирушила у «Портер». До них. До своїх. В першу чергу до нього. І там мене зірвало. Моя емоційність взяла таки верх над здоровим глуздом. Були навіть мої сльози, що в принципі не типово. Вже давно не типово. Додому ми йшли дуже емоційно-неадекватно-дружньо-рятуючись від нахлебу моїх емоцій. Коли від цього намагаються врятуватись більше трьох людей, то це вже не нормально. А нас було більше.
- Я не знаю що було далі, пам’ятаю лише ранок. Він будить мене, бо ми вже запізнюємось в Аеропорт. Я за 10 хвилин відриваю себе від ліжка. Без душу і без косметики. Просто т і йду.
- А далі був Бориспіль. Прощання. Все за канонами емоційних піків.
- Потім довго існування у пробках і знову Київ. З Борисолю одразу на канал.
- Абсолютний ступор, відповідання на некомплімети, чому я така бліда.
- Давання інтерв’ю для журалу, вже іншого.
- Планування зйомок, контроль монтажу, писанина сценаріїв.
- Дзвінки героїв останньої програми і їхнє (абсольно обґрунтоване) бажання подати в суд.
- Розмови з Дашкою по дорозі додому. Незначне полегшення від власної відвертості.
- Квартира. Проте не моя. Та що по сусідству. А там Севастополь. І повне вбивання мене. Допінгами. Усвідомлено. Мною. Щоб не заснути і не дай бо, не задуматись. Хоч про щось. І так до світанку.
- А на ранок холодний душ і ранковий громадський транспорт.
- А на ранок зйомки у пілоті соціального токшоу. Я сиджу у гримерці і гримери малюючи мені обличчя, розказують, такого не бачили ніколи. Це вони про синці під очима. Мила білява дівчинка намагається щось із цим зробити, проте три (!) шари гриму не можуть перекрити цього зелено-трупного тону на моєму обличчі.
- А потім зйомки. Студія. Надбагато світла, як щодо мого сьогоднішнього стану. Тримаючи мікрофон у рухах, я відчуваю свербіння у палцях. І мені вже абсолютно насрати, як я виглядатиму в кадрі. Мені хочется лише вийти покурити. Я заводжу дискурсію зі священником. Ми обговорюємо проблему дитячої порнографії. Він каже, що проблема у антирелігійносі суспільства. Я кажу - що у відсутності любові. Ми кричимо одне на доного. Я сиджу у телестудії і перебиваючи ведучого, пояснюю священнику-ідіоту те, що суспільство ніколи не стане таким, як цього хочуть всі їхні боги, допоки існує жорстокість. А він каже, що мені варто просто завітати до церкви.
- Зйомки затягуються. Таке, завжди відбувається зі студійними шоу. Я звільняюсь лише о другій.
- Одразу в монтажку. І далі.
- З канлу я вийшла о 04:15. І не тому, що все дорізала, а тому, що почала помирати там.
- Всі гроші було залишано в Одесі. У кишені двадцятка. Це значить пішки додому. Це значить наразі вже майже шоста…
- А за сьогодні треба все встигнути. Кров з носу але треба. Бо у вівторок у нас уже стартують зйомки. На цей раз в Одесі. А сьогодні ввечері у мене інтревю на «Інтері». Я навіть досі не знаю, щони там від мене хочуть…
А у середині міксер. Перенасичений інгредієнтами. Я мне маю часу, сил і бажання замислюватись над всім цим божевіллям. Мозок зрозумів команду: нне розглядати, не вивчати, не сприймати, розділяти, фільтрувати. Просто міксувати. Все до купи. Перетворюючи на суцільну однородну масу. І навіть не намагатьсь у цьому розібратись.
Просто до купи. Все.
А потім два пальці до рота і позбавитись.
Не естетично. Не логічно. Неправильно. Знаю. Розумію. Проте у мене насправді не має часу. Тож міксую у собі все, що трапилось зжа ці два тижні. Запиваю це позиченим киснем і вибльовую. Позбавляюсь.
Мозок перевантажено. Чистити задовго. Тож фарматую.
