Я поза цим і хочу в гори.
Я устала искать правых,
Мне плевать кто кого трахал,
Мне плевать кто тогда начал -
Это ваши дела - ваша грязь... (c.)
Слухати тупі розмови, дешеві історїї, плітки... Просто бруднитись. Від усього того, що чуєш. Мовчки курити і абстраговуватись від цього бруду. Мріячи про гори.
Тікати. тікати. тікати.
ВІд того, що змушує мене непосміхатись.
А нащо мені те, від чого мої очі перестають світитися?
А ви... друзі. сусіди.
Ви знаєте чого мені коштувало, щоб вони знову почали сяяти. Так як у п*ятнадцять.
Я знаю, що ви не навмисне.
Просто я відвикла від цих розмов і історій.
Просто мені абсолютно не цікаво. Що. Хто. З ким. У якому стані.
Я не хочу до цього повертатися більше ніколи до цього не повернуся.
Я поза цим.
У мене були насправді казкові свята. Веселі, радісні, в оточенні найпрекрасніших людей.
У казку важко просто потрапити. Її варто створити. Люди, емоції, радощі, свята, очі, що світяться... Це все у купі і є казковість.
У мене так і було. У нас був чудовий Новий рік. Сімейний, затишний, радісний. Коли відчуття абсолютного щастя присутнє у кожному.
У мене було прекрасне Різдво (25 грудня). Гори. Лижі. Посиденьки і колибі. Вечірки щовечора. Чудові люди поряд.
У мене було веселе Різдво№ 2 (7 січня). Дім. Приготовлена мною святкова вечеря. Навіть ворожіння. А потім прогулянки. Андріївський. Роут. Танці. Рок-н-ролл. Боулінг.
Я не хочу всю цю радість змішувати з якимось брудом.
Я не хочу завершувати різдвяну відпустку цим всім.
Я люблю вас всіх. Ви ж рідні, і від цього нікуди не подінешся. Просто мені не потрібно зайве. Те, що засмічує мій мозок і робить тускнішими мої очі.
Пробачте.
Але я мабуть все ж таки існуватиму у іншому виміри. У тому, де метелики розривають нутрощі, а очі блищать не від алкоголю.
*Залишаю собі Макса, бо він - святе*
А так - нахуй па-па.
Принаймі до того моменту, коли мені стане абсолютно всеодно, що відбувається навколо. Коли мою увагу важко буде привернути будь чим зайвим, бо вона буде наддто зайнята. Мої очі важко буде замутнити, бо вони будуть надто закохані. Мій глузд важко буде засмітити, бо його буде втрачено на почві знайденого.
Обіцянки, дані у новорічну ніч не можна не виконати.
І тим більше до весни вже зовсім не довго.
Але поки ще зима. Це означає, що поки ще сніг. Поки ще зимові гори.
Їду завтра. Знову в Карпати. Втретє за цю зиму. Проте, думаєтся - не в останнє. Ще два місяці попереду.
Завта знову на зйомки. Повернуся за тиждень.
Чергова порція натхнення не завадить.
Допоки сміливо можу сказати - що це найкраща зима із тих, що зі мною траплялися.
Отже, намагатимусь зберегти у собі ці відчуття. До кінця. До весни.
Тому, позбвляю себе всього, що дає мені відчуття бруду.
Тому зиму проводжу переважно у горах. Там немає нічого подібного. Там добре.
