Хроніки одного перекуру...
У цій кімнаті мене спіткають дивні звуки. Так, ніби по стіні бігають, метушаться сотні тарганів. Я перестаю дихати. Прислухаюсь. Звуки не зникають. Лякливий шорох. Ярізко обертаюсь на стіну, що позаду мене, але там немає нічого окрім світлин та газетних вирізок.
Я сідаю на підвіконня і закурюю. У цей момент я відчуваю необгрунтовано шалений прилив сесуальності. Еротичності. На якусь мить пошлості. Це так ніби поцілунок. Пристрасний і водночас прекрасно ніжний. Дотик. Поцілунок із тим, кого я ніколи не бачила. Чиє ім*я я не маю навіть на думці. Із кимось, хто зараз, у цю саму мить сидить на якомусь іншому, своєму, а може і чужому, підвіконні і закурює. У ту саму секунду, що і я торкається губами до фільтру. А потім видихає із напівзаплющеними очима.
Кімната наповнюється частиною диму. Інша його частина виходить по той бік вікна. Вона єднається з повітрям нічного міста. Розчиняється в ньому. Мій дим стає частиною міста. Напевне так само як і дим того з ким я не цілуючись цілуюсь. І потім наші дими єднаються десь високо у повітрі. Десь на рівні останніх поверхів хмарочосів. І поєднавшись підіймаються зовсім високо. Вони кохаються у небі. А під ними нічними вогнями світиться місто. Цей дим, що вийшов з моїх легень - то частина мене. частина, що поєдналась з чиєюсь іншою. Це я. Разом із кимось, про кого навіть не знаю. Це ми кохаємося високо в небі. Над містом і хмарочосами. Це прекрасно.
Таргани, яких не існує. Поцілунок на відстані незліченних кварталів. І кохання, що стало димом. Що народилось з диму. І забулось, як тільки я затушила недопалок... Тепер я нарешті піду спати.
Я сідаю на підвіконня і закурюю. У цей момент я відчуваю необгрунтовано шалений прилив сесуальності. Еротичності. На якусь мить пошлості. Це так ніби поцілунок. Пристрасний і водночас прекрасно ніжний. Дотик. Поцілунок із тим, кого я ніколи не бачила. Чиє ім*я я не маю навіть на думці. Із кимось, хто зараз, у цю саму мить сидить на якомусь іншому, своєму, а може і чужому, підвіконні і закурює. У ту саму секунду, що і я торкається губами до фільтру. А потім видихає із напівзаплющеними очима.
Кімната наповнюється частиною диму. Інша його частина виходить по той бік вікна. Вона єднається з повітрям нічного міста. Розчиняється в ньому. Мій дим стає частиною міста. Напевне так само як і дим того з ким я не цілуючись цілуюсь. І потім наші дими єднаються десь високо у повітрі. Десь на рівні останніх поверхів хмарочосів. І поєднавшись підіймаються зовсім високо. Вони кохаються у небі. А під ними нічними вогнями світиться місто. Цей дим, що вийшов з моїх легень - то частина мене. частина, що поєдналась з чиєюсь іншою. Це я. Разом із кимось, про кого навіть не знаю. Це ми кохаємося високо в небі. Над містом і хмарочосами. Це прекрасно.
Таргани, яких не існує. Поцілунок на відстані незліченних кварталів. І кохання, що стало димом. Що народилось з диму. І забулось, як тільки я затушила недопалок... Тепер я нарешті піду спати.