І це місто залишиться так само загадково коханим.
Львів воістину прекрасний. Тут насправді повітря наповнене казками. На кожному кроці. На кожній з його затишних вулиць. Люди - як казкові персонажі. Та і ми всі насправді такі самі. Тому що у Львові інакше не можна.
Я приїхала о пів на четверту ночі. З моїх на цей момент вже не лишилось нікого живого, адже їх вечірка тривала ще з п*ятничного вечора. А у мене в суботу були зйомки, після яких я одразу на вокзал і наздоганяти своїх.
Одже Львів. Я на пероні. Ніч. Ловити таксі і їхати на квартиру, де звалені трупи своїх, я не захотіла.
Мені подумалося, що нічний осінній Львів з повним місяцем, що нагадує сир і туманом набагато приємніший.
І я пішла гуляти. Я іду вулицями міста казок. На вулицях не душі. Подекуди проїздять автомобілі. У своїй більшості таксі. І так затишно. По львівськи казково. Дорогою мені зустрівся милий хлопчик, який невідомо чого теж вшивався вулицями Львова о четвертій ночі.
Близько п*ятої з*ясувалолсь, що не всі мої померли. Виявляється прерасний мен - Сімейний Лікар теж гуляє десь Львовом. Він забрав мене і ми пішли у Криївку пити м*ятного спотикача.
Коли вилізли з неї було вже світло.
Потім нарешті почали оживати свої. Прокидатися і виповзати на вулицю.
А потім був Мазах, Дім Легенд, Гора, прогулянки містом, Ще якісь заклади, прекраснійші Львів*яни, які обіцяють за тиждень приїхати, дев*яти поверх готелю, назву якого я не пам*ятаю, розмови, радість, алкоголь, свої, нові, відчуття радості, бажання любити... Прекрасні вихідні.Дякую чарівній феї Моні , за те що я була там. Дякую прекрасному Сімейному Лікарю, який підібрав мене серед ночі і поїв мене до світанку, дякую любому створінню Звірятку, що пішло зі мною в мазах і що завело нам львівську Красуню Принцесу. дякую всім своїм. Я вас люблю.
А ще я люблю Львів. Люблю казки. І люблю любити.
Якби могла собі дозволити, то любила би понад усе на світі.
І все місто було вкрите туманом.Львів надихнув. Заспокоїв. Порадував. Нагадав.
Я приїхала о пів на четверту ночі. З моїх на цей момент вже не лишилось нікого живого, адже їх вечірка тривала ще з п*ятничного вечора. А у мене в суботу були зйомки, після яких я одразу на вокзал і наздоганяти своїх.
Одже Львів. Я на пероні. Ніч. Ловити таксі і їхати на квартиру, де звалені трупи своїх, я не захотіла.
Мені подумалося, що нічний осінній Львів з повним місяцем, що нагадує сир і туманом набагато приємніший.
І я пішла гуляти. Я іду вулицями міста казок. На вулицях не душі. Подекуди проїздять автомобілі. У своїй більшості таксі. І так затишно. По львівськи казково. Дорогою мені зустрівся милий хлопчик, який невідомо чого теж вшивався вулицями Львова о четвертій ночі.
Близько п*ятої з*ясувалолсь, що не всі мої померли. Виявляється прерасний мен - Сімейний Лікар теж гуляє десь Львовом. Він забрав мене і ми пішли у Криївку пити м*ятного спотикача.
Коли вилізли з неї було вже світло.
Потім нарешті почали оживати свої. Прокидатися і виповзати на вулицю.
А потім був Мазах, Дім Легенд, Гора, прогулянки містом, Ще якісь заклади, прекраснійші Львів*яни, які обіцяють за тиждень приїхати, дев*яти поверх готелю, назву якого я не пам*ятаю, розмови, радість, алкоголь, свої, нові, відчуття радості, бажання любити... Прекрасні вихідні.Дякую чарівній феї Моні , за те що я була там. Дякую прекрасному Сімейному Лікарю, який підібрав мене серед ночі і поїв мене до світанку, дякую любому створінню Звірятку, що пішло зі мною в мазах і що завело нам львівську Красуню Принцесу. дякую всім своїм. Я вас люблю.
А ще я люблю Львів. Люблю казки. І люблю любити.
Якби могла собі дозволити, то любила би понад усе на світі.
І все місто було вкрите туманом.Львів надихнув. Заспокоїв. Порадував. Нагадав.