Діалоги з дзеркалами.
Прогулянки поглядом по стелі так і не привели у потрібний мені кут. Лише заплутали мене ще більше.
І я навмисне виходжу за межі. За межі кімнати, де я зможу порахувати кроки до ванної.
На білому кахелі не вистачає чорних квадратів.
Без них ми не зможемо завершити партію. І ніхто не зможе вбити королеву.
А королева малює губи червоним, ніби це зробить її гарнішою, і виходить у вікно.
В однокімнатному палаці забагато порожніх коридорів. Мені страшно заблукати в них.
А раптом у темряві я наштовхнусь на тебе. І я зламаю твій ніж своєю грудною клітиною.
З мене народжуватимуться краплі червоної рідини і нелогічні уривки фраз про ніжність.
Пальцям ніг холодно на цьому кахелі. В газетах сказано, що це надовго.
Краще вигадай мене десь інде. Помісти мене у свою історію.
Я могла би танцювати для тебе і навіть малювати губи червоним.
У спадок від королеви мені дісталась її помада. Я написала нею на дзеркалі повідомлення для себе завтрашньої.
Як довго ще триватиме ця терапія? Я вже перестала чути годинник через власний кашель.
Мені набридло їсти губи, розплітати руки, ковтати звуки. Я краще сховаю себе на книжкову полицю і загублюсь між сторінками.
Доведеться знову навчитись читати. Адже більше нема кому розповідати мені казки.
Королева стрибнула з вікна, так і не закінчивши свою розповідь. Тепер я ніколи не дізнаюсь, чим закінчилась історія про принца.
А я досі присвячую йому більшість своїх рядків. Просто я занадто чесна. Я ж пообіцяла колись, що це назавжди.
Маленька дівчинка, що дивиться на мене з дзеркал, відмовляється визнавати власну старість. Мені так хочеться обійняти її і сказати, що все буде добре. Але соромно брехати своїм дзеркальним проекціям.
Я розповідаю дзеркалу історії. І маленька дівчинка так швидко стає дорослою. Вона харчується моїми розповідями і серед її світло-русявого волосся з’являються сиві волосини.
Вона малює губи червоним і розчиняється у цигарковому димі.
Я розбиваю дзеркало і вимикаю світло. Я ховаю себе всю під ковдрою, щоб з’явитися у новому дні.
А між днями я гулятиму по країні сновидінь. Я робитиму це за руку з принцом. Він буде ніжним до мене і навіть не розпорюватиме мою грудну клітину своїм ножем.
Добре що наш з ним симбіоз можливий у цих снах. Хоч так. Хоч там. Хоч якось.
На дзеркальних уламках червоною помадою я написала своє ім’я , щоб зранку мати можливість згадати, хто я така.
І я навмисне виходжу за межі. За межі кімнати, де я зможу порахувати кроки до ванної.
На білому кахелі не вистачає чорних квадратів.
Без них ми не зможемо завершити партію. І ніхто не зможе вбити королеву.
А королева малює губи червоним, ніби це зробить її гарнішою, і виходить у вікно.
В однокімнатному палаці забагато порожніх коридорів. Мені страшно заблукати в них.
А раптом у темряві я наштовхнусь на тебе. І я зламаю твій ніж своєю грудною клітиною.
З мене народжуватимуться краплі червоної рідини і нелогічні уривки фраз про ніжність.
Пальцям ніг холодно на цьому кахелі. В газетах сказано, що це надовго.
Краще вигадай мене десь інде. Помісти мене у свою історію.
Я могла би танцювати для тебе і навіть малювати губи червоним.
У спадок від королеви мені дісталась її помада. Я написала нею на дзеркалі повідомлення для себе завтрашньої.
Як довго ще триватиме ця терапія? Я вже перестала чути годинник через власний кашель.
Мені набридло їсти губи, розплітати руки, ковтати звуки. Я краще сховаю себе на книжкову полицю і загублюсь між сторінками.
Доведеться знову навчитись читати. Адже більше нема кому розповідати мені казки.
Королева стрибнула з вікна, так і не закінчивши свою розповідь. Тепер я ніколи не дізнаюсь, чим закінчилась історія про принца.
А я досі присвячую йому більшість своїх рядків. Просто я занадто чесна. Я ж пообіцяла колись, що це назавжди.
Маленька дівчинка, що дивиться на мене з дзеркал, відмовляється визнавати власну старість. Мені так хочеться обійняти її і сказати, що все буде добре. Але соромно брехати своїм дзеркальним проекціям.
Я розповідаю дзеркалу історії. І маленька дівчинка так швидко стає дорослою. Вона харчується моїми розповідями і серед її світло-русявого волосся з’являються сиві волосини.
Вона малює губи червоним і розчиняється у цигарковому димі.
Я розбиваю дзеркало і вимикаю світло. Я ховаю себе всю під ковдрою, щоб з’явитися у новому дні.
А між днями я гулятиму по країні сновидінь. Я робитиму це за руку з принцом. Він буде ніжним до мене і навіть не розпорюватиме мою грудну клітину своїм ножем.
Добре що наш з ним симбіоз можливий у цих снах. Хоч так. Хоч там. Хоч якось.
На дзеркальних уламках червоною помадою я написала своє ім’я , щоб зранку мати можливість згадати, хто я така.