Осінь - це не просто.
Осінь - це не просто календарний відрізок часу.
Подрібнення на тижні, дні, години, миті.
Осінь - не лише кутання у в’язані светри та переховування на прокурених кухнях.
Загострення бронхітів та ненависті до будильників.
Це більше ніж запахи сірості та помаранчево-жовті розфокуси дерев.
Це коли ти навмисне губишся серед вулиць,
рахуючи кроками жовте листя, що всмокталось у змокрілий асфальт.
Осінь - це більше ніж просто музика. Це сукупність саундреків та інтершумів.
Звуки міста і голоси, що безперестанно звучать у голові,
намагаючись пояснити те, що в принципі не потребує пояснень.
Осінь - це не просто парасольки і лимонно-імбирні напої.
Зігріті шкарпетками ноги, замаскована гримом втома, нормалізовані краплями очі…
Це не те щоб дуже небезпечно, але, до божевілля, безсонно.
Осінь це не просто знищення щоденників та повідомлень. Перепрошивання гаджетів та спогадів.
Це більше ніж просто листи до неіснуючих адресатів та щоранкові сеанси аритмії.
Це глибше ніж поринання у самознищення та мрії про теплоту.
А теплота вона так само сурогатна. Батарейна. Не та. Не така, як твоя.
Осінь - це не просто переплетення пальців на опівнічних мостах та безперестанний сумнів, що пальці - не ті.
А що - те? Хто - той? Де шукати відповідь? Адже щоденники спалено.
Гаджети перепрошито а спогади самовинищено...
Осінь - вона не завершується сигаретними недопалками та недосформульваними фразами.
Недозавершеними прозами, недозабутими образами, непрожитими сценаріями та пережитими втратами.
Осінь - це більше ніж просто. Але менше ніж надто.
Це сильніше за обіцянки собі забути твій номер, але все одно слабкіше за ківтень.
Осінь - це не просто…
Подрібнення на тижні, дні, години, миті.
Осінь - не лише кутання у в’язані светри та переховування на прокурених кухнях.
Загострення бронхітів та ненависті до будильників.
Це більше ніж запахи сірості та помаранчево-жовті розфокуси дерев.
Це коли ти навмисне губишся серед вулиць,
рахуючи кроками жовте листя, що всмокталось у змокрілий асфальт.
Осінь - це більше ніж просто музика. Це сукупність саундреків та інтершумів.
Звуки міста і голоси, що безперестанно звучать у голові,
намагаючись пояснити те, що в принципі не потребує пояснень.
Осінь - це не просто парасольки і лимонно-імбирні напої.
Зігріті шкарпетками ноги, замаскована гримом втома, нормалізовані краплями очі…
Це не те щоб дуже небезпечно, але, до божевілля, безсонно.
Осінь це не просто знищення щоденників та повідомлень. Перепрошивання гаджетів та спогадів.
Це більше ніж просто листи до неіснуючих адресатів та щоранкові сеанси аритмії.
Це глибше ніж поринання у самознищення та мрії про теплоту.
А теплота вона так само сурогатна. Батарейна. Не та. Не така, як твоя.
Осінь - це не просто переплетення пальців на опівнічних мостах та безперестанний сумнів, що пальці - не ті.
А що - те? Хто - той? Де шукати відповідь? Адже щоденники спалено.
Гаджети перепрошито а спогади самовинищено...
Осінь - вона не завершується сигаретними недопалками та недосформульваними фразами.
Недозавершеними прозами, недозабутими образами, непрожитими сценаріями та пережитими втратами.
Осінь - це більше ніж просто. Але менше ніж надто.
Це сильніше за обіцянки собі забути твій номер, але все одно слабкіше за ківтень.
Осінь - це не просто…