Діагноз від вулиць і доріг
Ні, мова не про якість доріг. Про це мені важко судити, бо не по тих дорогах їжджу. Знаю із заяв представників влади, що всі дороги вже відремонтовані, але мені попадаються все якісь довбані, а якщо і залатані, то латки більш схожі на штучні перешкоди типу лежачих правоохоронців.
Мова більше про тих, хто їздить. Почати хоча б з того, що десь років 15-16 тому їхав в одному купе з двома білоруськими молодиками і почув від них доволі оригінальну, хоча і просту формулу, за якою можна визначити, чим живе країна і навіть який в ній режим. Сказали мені приблизно так: «Ви зверніть увагу, скільки на вулиці машин міліції і скільки швидкої допомоги. І порівняйте. Вам стане ясно, що у нас за країна і які в ній справжні пріоритети стосовно людей.» На перший погляд, дуже суперечлива діагностика, але на диво, застосовуючи її в багатьох країнах світу, зрозумів - не 100 відсотків, але в цьому щось таки є.
До речі, тоді якось серед звичайного робочого дня на одній із центральних вулиць Мінська мимохідь відмітив в полі зору одночасно (!) вісім міліцейських машин, що стояли чи рухались. І жодного (!) дня не було, щоб пройти вулицею і не побачити машин ментів, тоді як за шість днів перебування там бачив тільки дві машини швидкої допомоги, причому на той час - обшарпані УАЗики. Випадковість? Можливо.
Дороги можуть розповісти багато чого. Поведінка автомобілістів - це віддзеркалення не тільки їх образу мислення, але й рівня цивілізованості країни. Про автожлобів повторюватися не хочеться. Але й мимо цього пройти важко. От і вчора. Йду по автостоянці від машини до супермаркету. Погода на відміну від сьогоднішньої, весняна. Асфальт сухий і чистий. Розмітку, хоча і минулорічну, видно добре. На стоянку з розгону влітає тачка і зупиняється на перехресті розмітки, та ще й навкосяка, так що одночасно зайняла відразу 4 (!) стояночний місця. Відкриваються дверцята, виходить чмо років за тридцять і, дивлячись перед собою затуманеним згасаючим поглядом вмираючої від нудьги корови, попрямувало до супермаркету.
Розповів дома. Реакція: так молодий же ще, та й дрібниці це.
Можливо. Але дуже люблю дрібнички, штришки, на які часто не звертають увагу. Вони можуть розповісти про глибинні речі і атмосферу в суспільстві більше, ніж усі ЗМІ разом узяті. А щодо молодості, то те чмо було не таке вже і юне, а по-друге… Тут згадалося інше. Америка. Перша половина дев’яностих. Йду по невеличкому містечку. Не буде перебільшенням сказати, що містечко - великий кампус. Тобто більшість - це молодь. Увагу привернуло перехрестя, точніше сукупність знаків на ньому, якої я ніколи не бачив: з усіх чотирьох боків - знаки STOP!? Як автомобіліста вже на той час с певним стажем, це зацікавило. Навіть постояв деяких час, щоб подивитися, як же вони між собою розбираються. Виявилося, як кажуть - легко. Коли з різних боків одночасно під’їжджають машини, звичайно, зупиняються, і починається жестикуляція до смішного - адже у кожного є перешкода справа, яку треба за правилами пропускати. Яка ж з них правіша? )) Показують один одному жестами: проїжджай! І жодного разу за декілька хвилин не побачив, щоб хтось «вліз» або показав: я перший проїду. Спокійний жест, що пропускає, у відповідь жест подяки, проїхав і т.д. Це також молодь. Студенти, хлопці й дівчати, та ще й різнокольорові…
Знов до вчорашньої поїздки. Їду вже додому. Перед світлофором тягучка машин на двадцять. І тут ззаду з правого боку вирулює через бордюр на розмоклий від талого снігу газон одна машина. Перетворюючи газон в багнюку, виїжджає з бруднющими колесами далі на тротуар і ледь не розштовхуючи пішоходів скорочує собі шлях до перехрестя. Поспішає на вокзал чи літак? Все може бути. Але за ним це робить друга машина, третя… І ось вже, під’їжджаючи до самого перехрестя, зустрічаємося з цілою колоною, тепер уже немає сумніву, жлобів, які, щоб знову виїхати на дорогу, місять багнюку на газонах. До того ж, втикаючись у потік машин на дорозі, спричиняють зростанню тягучки.
І знову спогад. Невелике містечко, скоріше навіть село, під Нюрнбергом. Не зважаючи на це, в ньому працює кілька фірм. Від малюсінького, на шість номерів, готелю, де зупинився, до потрібної мені фірми не більше 15 хвилин пішки. Приємно пройтися, кругом гарненько, чистенько. Все аж занадто компактно. Незвично вузький тротуар, і проїжджа частина зовсім не широка - всього дві вузенькі зустрічні смуги, хоча і розділені суцільною білою. Проти якогось будинку, прямо на своїй проїжджій смузі біля тротуару, зупиняється бусик, увімкнув аварійку. З нього, не поспішаючи, виходять четверо літніх людей, водій вивантажує прямо на тротуар речі…
Що в цьому незвичайного? А те, що бусик перегородив смугу руху, а далі - суцільна розподільна! Але жодна машина, а зібралося їх за бусиком за цю хвилину-другу біля десятка, не об’їхала його, перетнувши розподільну лінію, хоча по зустрічній за цей час проїхало всього пару машин. Зрушили з місця тільки тоді, коли поїхав бусик!
Таких прикладів-штришків для порівняння з різних куточків світу - десятки, якщо не більше. Навіть у здавалося б повному автомобільному хаосі азійських країн більше поваги між водіями.
Не з зомбоящика знаю, що немає причин ідеалізувати жодну з тих країн. Як відомо, у кожного свої таргани…
Але справа не в тому, що і хами, і правопорушники, і страшні автокатастрофи бувають всюди. І біда на дорозі може трапитися з будь-ким. А в тому, якої висоти морально-етична планка піднята в ставленні до автожлобів суспільною думкою.
Тому, якщо говорити, що наша країна живе так через те, що у нас запросто у вікно машин викидають на дорогу недопалки, то багато хто ставиться до цього із сміхом, забуваючи геніальний діагноз - «разруха начинается в головах» (с). А справедливість таких геніальних фраз, як і законів природи, відмінити неможливо, як би ми до них не ставилися.
Мова більше про тих, хто їздить. Почати хоча б з того, що десь років 15-16 тому їхав в одному купе з двома білоруськими молодиками і почув від них доволі оригінальну, хоча і просту формулу, за якою можна визначити, чим живе країна і навіть який в ній режим. Сказали мені приблизно так: «Ви зверніть увагу, скільки на вулиці машин міліції і скільки швидкої допомоги. І порівняйте. Вам стане ясно, що у нас за країна і які в ній справжні пріоритети стосовно людей.» На перший погляд, дуже суперечлива діагностика, але на диво, застосовуючи її в багатьох країнах світу, зрозумів - не 100 відсотків, але в цьому щось таки є.
До речі, тоді якось серед звичайного робочого дня на одній із центральних вулиць Мінська мимохідь відмітив в полі зору одночасно (!) вісім міліцейських машин, що стояли чи рухались. І жодного (!) дня не було, щоб пройти вулицею і не побачити машин ментів, тоді як за шість днів перебування там бачив тільки дві машини швидкої допомоги, причому на той час - обшарпані УАЗики. Випадковість? Можливо.
Дороги можуть розповісти багато чого. Поведінка автомобілістів - це віддзеркалення не тільки їх образу мислення, але й рівня цивілізованості країни. Про автожлобів повторюватися не хочеться. Але й мимо цього пройти важко. От і вчора. Йду по автостоянці від машини до супермаркету. Погода на відміну від сьогоднішньої, весняна. Асфальт сухий і чистий. Розмітку, хоча і минулорічну, видно добре. На стоянку з розгону влітає тачка і зупиняється на перехресті розмітки, та ще й навкосяка, так що одночасно зайняла відразу 4 (!) стояночний місця. Відкриваються дверцята, виходить чмо років за тридцять і, дивлячись перед собою затуманеним згасаючим поглядом вмираючої від нудьги корови, попрямувало до супермаркету.
Розповів дома. Реакція: так молодий же ще, та й дрібниці це.
Можливо. Але дуже люблю дрібнички, штришки, на які часто не звертають увагу. Вони можуть розповісти про глибинні речі і атмосферу в суспільстві більше, ніж усі ЗМІ разом узяті. А щодо молодості, то те чмо було не таке вже і юне, а по-друге… Тут згадалося інше. Америка. Перша половина дев’яностих. Йду по невеличкому містечку. Не буде перебільшенням сказати, що містечко - великий кампус. Тобто більшість - це молодь. Увагу привернуло перехрестя, точніше сукупність знаків на ньому, якої я ніколи не бачив: з усіх чотирьох боків - знаки STOP!? Як автомобіліста вже на той час с певним стажем, це зацікавило. Навіть постояв деяких час, щоб подивитися, як же вони між собою розбираються. Виявилося, як кажуть - легко. Коли з різних боків одночасно під’їжджають машини, звичайно, зупиняються, і починається жестикуляція до смішного - адже у кожного є перешкода справа, яку треба за правилами пропускати. Яка ж з них правіша? )) Показують один одному жестами: проїжджай! І жодного разу за декілька хвилин не побачив, щоб хтось «вліз» або показав: я перший проїду. Спокійний жест, що пропускає, у відповідь жест подяки, проїхав і т.д. Це також молодь. Студенти, хлопці й дівчати, та ще й різнокольорові…
Знов до вчорашньої поїздки. Їду вже додому. Перед світлофором тягучка машин на двадцять. І тут ззаду з правого боку вирулює через бордюр на розмоклий від талого снігу газон одна машина. Перетворюючи газон в багнюку, виїжджає з бруднющими колесами далі на тротуар і ледь не розштовхуючи пішоходів скорочує собі шлях до перехрестя. Поспішає на вокзал чи літак? Все може бути. Але за ним це робить друга машина, третя… І ось вже, під’їжджаючи до самого перехрестя, зустрічаємося з цілою колоною, тепер уже немає сумніву, жлобів, які, щоб знову виїхати на дорогу, місять багнюку на газонах. До того ж, втикаючись у потік машин на дорозі, спричиняють зростанню тягучки.
І знову спогад. Невелике містечко, скоріше навіть село, під Нюрнбергом. Не зважаючи на це, в ньому працює кілька фірм. Від малюсінького, на шість номерів, готелю, де зупинився, до потрібної мені фірми не більше 15 хвилин пішки. Приємно пройтися, кругом гарненько, чистенько. Все аж занадто компактно. Незвично вузький тротуар, і проїжджа частина зовсім не широка - всього дві вузенькі зустрічні смуги, хоча і розділені суцільною білою. Проти якогось будинку, прямо на своїй проїжджій смузі біля тротуару, зупиняється бусик, увімкнув аварійку. З нього, не поспішаючи, виходять четверо літніх людей, водій вивантажує прямо на тротуар речі…
Що в цьому незвичайного? А те, що бусик перегородив смугу руху, а далі - суцільна розподільна! Але жодна машина, а зібралося їх за бусиком за цю хвилину-другу біля десятка, не об’їхала його, перетнувши розподільну лінію, хоча по зустрічній за цей час проїхало всього пару машин. Зрушили з місця тільки тоді, коли поїхав бусик!
Таких прикладів-штришків для порівняння з різних куточків світу - десятки, якщо не більше. Навіть у здавалося б повному автомобільному хаосі азійських країн більше поваги між водіями.
Не з зомбоящика знаю, що немає причин ідеалізувати жодну з тих країн. Як відомо, у кожного свої таргани…
Але справа не в тому, що і хами, і правопорушники, і страшні автокатастрофи бувають всюди. І біда на дорозі може трапитися з будь-ким. А в тому, якої висоти морально-етична планка піднята в ставленні до автожлобів суспільною думкою.
Тому, якщо говорити, що наша країна живе так через те, що у нас запросто у вікно машин викидають на дорогу недопалки, то багато хто ставиться до цього із сміхом, забуваючи геніальний діагноз - «разруха начинается в головах» (с). А справедливість таких геніальних фраз, як і законів природи, відмінити неможливо, як би ми до них не ставилися.