світоглядної сфери пост
"Якщо тобі хочеться осудити когось, згадай, що не всі люди на світі мали ті переваги, які маєш ти." - Ця фраза з "Великого Гетсбі" спочатку похитнула мій намір писати про це, а потім після кількох світоглядних дискусій я впевнилась, що слід про це сказати. Оскільки якийсь час назад я сама не могла повністю опиратись на це, значить у інших людей, можливо, не було цієї структури в повній мірі або взагалі.
І я знаю, чому. Тому що з дитячого садка ми привчені не спорити з тими, хто має владу над нами, бо від цього буде тільки гірше. Ми звикли до подвійних стандартів, з раннього дитинства ми спостерігали за батьками, вони вчили нас правильним речам, але самі могли чинити не правильно, аргументуючи тільки "підростеш-збагнеш". Ми звикли до фаворитизму у школі, до натягнутих оцінок і дутих відмінників, до куплених заліків і іспитів у ВИШах, до фіктивних дипломів, заучування того, в що не віриш і зневажаєш, тотального збочення у свідомості - коли і малі, і дорослі, і старі грають вар'ятів і симулюють любов до партії і правітєльства і якихось бородачів-кумирів, які майже всі на одне обличчя, крім лисуватого з прищуром дєдушкі, який любив діточок і лампочку. Наслідок - у нас вщент розфокусувалась життєва оптика. "Справедливості на світі немає", - цю фразу нам як собаці кістку, кидають добрі мудрі друзики. А хтось наважиться сперечатись з цим твердженням?
Те, про що піде нижче більшою міроюосмислено мною після спостережень, здебільшого за іноземціями - німцями і британцями найбільше. Протягом неформальних дружніх посиденьок кидається в очі, коли звичні для нас жарти на звичні теми - подружня невірність, наприклад, - часом вводить їх в тривожний ступор, вони різко припиняють спілкування, або сто разів перепитують - "що ви маєте на увазі" - здавалось би, з чого така прискіпливість? Ну, анекдот, ну може не зовсім тактовне питання "а що, може твоя жінка також з кимось грає на роялі, - поки ти тут з нами сидиш"?, - (але це ж жартома!) що тут такого - це ж явище інтернаціонального характеру. А вони так реагують, ніби по морді дали.
А тепер максимально узагальнено і стисло: в нас кругом такий бардак, бо база перегорнута догори ногами. Це ніби як ви заходите до кімнати, і не можете зрозуміти, де стеля, стіни, підлога, а потім уже й не пам'ятаєте, де вихід.
1. Репутація. "Ось Максим Омелянович Косой, він любить людей, вбиває і їсть. Він - начальник району. Та ви проходьте, сідайте, не бійтеся. Тут всі свої, поважне товариство. Своїх він не їсть"
Якщо шериф чи сенатор сидить з відомим злочинцем в обнімку за столом у колі друзів - і таке фото буде оприлюднено в пресі, - це крах його кар'єри. Тому що все його оточення, і люди, які його навіть не знають, прості собі фермери чи ще хто - від найвищого до найнижчого, - своїми діями дадуть зрозуміти, що його зневажають за його вчинок і він покидьок, раз сидить з покидьками. Людина, яка чесно працює, не може миритись з тим, що злодій стоїть поряд або й вище за неї. Це база виховання і поведінки в цілому суспільстві. Твої особисті зв'язки з бандюками свідчать проти тебе, навіть якщо не доведено чи ти отримував нелегальні прибутки, чи проводив оборудки з ними - ти не маєш права надалі знаходитись на державній посаді, вчити людей, тобі не доручать майно і ресурси. Твоїй кар'єрі кінець, неважливо чи ти професор, зірка чи менеджер середньої ланки. Тобі дадуть скрізь зрозуміти, що твоя присутність в доброму товаристві небажана, а то й недопустима. Люди демонструватимуть ставлення: уникатимуть спілкування, вставатимуть із-за столу, за яким ти сядеш, ніхто не вітатиметься і не подасть руки. Як мінімум робити вигляд, що тебе немає, ти ніхтоі ніщо або шарахатись од тебе. Найвірогідніше - тебе виштовхають в плечі чи вимагатимуть покарання. Міністр в Німеччині, звинувачений в плагіаті дисертації тут же був змушений піти у відставку. Він не чекав, як у нас, що може якось обійдеться, або доки будуть погроми і люди вимагатимуть на вулицях, трощачи вікна міністерства і парламенту від уряду його звільнення. Голова уряду звільнить якомога швидше свого підлеглого, аби на нього не падала тінь, що він такий же самий, і заодне з нечесною людиною. Що відбувається в нас - наведіть уже приклади самі.
Я не кажу, що за кордоном немає змов, корупції, - ні, я кажу про поведінку і реакцію пересічної людини, "доброго громадянина", добродія. Демагогія "а хто без гріха" і тому подібне - може спрацювати тільки з людиною, в якої немає бази, про яку йдеться постом нижче. З добродієм вона не спрацює. Бо вибачте, чому я маю чесно здобувати, працювати, а якесь мурло грабує, і ми на шальках соціального статусу - ніби як рівня або він навіть ще вище, бо здобув більше завдяки безпринципності і злочинності, порушуючи моральний і юридичний закон, коли я цим свідомо не користався? Ні, нам не місце поряд. Все суспільство обурюватиметься.
Саме за наругу над суспільною мораллю, над злочином, вчиненим відкрито, на очах у інших - цинічно, зневажливо, закони передбачають суворіше покарання, аніж за таємні злочини. Тому що наноситься удар по суспільній моралі, люди бачать, що покидьок безборонно чинить зло. Це завдає людям страждань, удару. Ви думаєте, у нас завжди так було як нині? В нашому ще з радянських часів кримінальному кодексі за грабіж і розбій (відкрите пограбування) передбачалось покарання, суворіше за крадіжку - саме на цій підставі.
Чому, якщо хтось вчинить злочин, він не в тюрмі? В іноземця це - природнє запитання. Якщо вони дізнаються, що Президент у нас двічі судимий, вони будуть задовбувать тебе питанням - як стало можливо що він став Президентом? Що ти зробив? Що зробили твої друзі, родина, чому порядні і чесні люди мовчать? Чому ви не протестуєте, не вимагаєте імпічменту, якщо довідались про це? Спробуй поясни, чому - не зрозуміє, стоятиме на своєму.
Людина, неперебірлива у зв'язках, судима чи яка була підозрювана у злочині, не отримає посаду і соціальний статус у них, скільки б не було грошей, вважатиметься що тобі не місце за столом навіть в порядному товаристві, якщо ти неетично вчинив чи є плями на твоїй репутації. Якщо ти дружиш зі злодіями - значить ти сам злодій. А тепер згадайте, скількох людей ви знаєте, які порушують закон, якісь етичні норми, але приятельствуєте, вважаєте крутими, прелєсними циніками, ви їх як барани, за компанію - френдите, читаєте, коментуєте? Вчора цілий день пояснювала людям, що лайкають пости Петрова, і вважають себе порядними, свідомими, - чому це не так. Якщо і зрозуміли, то хитрість і звичка до уєбанщини, бо так легше, ніж мати позицію, викручує язика, але результати - себе ж не обдуриш. Мені нічого не доведеш, бо я знаю ціну правді і брехні.
Тепер, скажімо, який толк із вашої репутації чесної людини, яку ви здобували власною кропіткою працею, якщо довкола вас покидьки? Як мінімум, це дає вам можливість назвати речі своїми іменами і нічого й нічого не боятись. Ну не буде на вас компромату. Ви поважатимете себе, матимете гідність і будете унікальними. І ніхто цього не заперечить, принаймні, аргументів не буде, все ж очевидно. А якщо ви самі робите те, що засуджуєте - кого ви можете звинувачувати? Владу? Та подивіться лише на себе в дзеркало, - я оце недавно запропонувала Пилипишину - вірний спосіб побачити ідіота і злодія. Куди не рости в посадах - тебе назавжди міцно триматимуть за яйця наявністю компроматів. І ти завжди залишишся на хиткому тонкому льоді - машина, квартира, все в секунду можна відібрати і кинути в тюрму, і ніхто не заступатиметься, як за Тимошенко - бо рило таки в пушку.
Чия провина, що в самій державі і суспільстві створено ситуацію, що для злочинця і ошуканця створено всі можливості, щоб опинитись на верхівці цієї "перекинутої піраміди" - що нижче принципи і репутація, - то більше грошей і вище посада. Чого ви пишете - "злочинна влада", звідки ці люди? Чому ви возмущаєтесь - ви терпіли. Ви можете сказати, що ваша репутація бездоганна, ви не використовуєте схеми, ви не обманюєте, не крадете? Не можна, як мармулєтка, однією рукою брати гроші у Петрова за проект Рагу.лі, іншою начебто "творити добро", прикриватись проектом "Читанка", - бо повонювать почина і там і сям, і все змішується. Який здобуток? Дебіл може взяти і відсканувати чиюсь книжку, викласти в мережу. Які результати цієї діяльності? Чи не краще такої подвійної діяльності утримання від діяльності сумнівної? Тепер мармулетка не може критикувати уже геть все, що хоче. Якщо Вові не вигідно, вона мусить з ним рахуватись. Якщо є замовлення - Вова може почать вимагать обсміювать навіть мармулетчину маму, вона муситиме підпорядкуватись, або втратить проект, який колупала стільки років, витрачаючи час. Та і що це за рівень - обсміювать рагулів, які дещо виразніші, ніж ти? По суті, це овочі з однієї грядки. А що далі? Хто через одне покоління згадає це пованіваніє з вдячністю чи повагою? І таких мармулеткопроектів - дофіга. Оці постійні демотиватори і регіт з них? Смійтесь, глянувши на себе в дзеркало. Оксана Забужко пише про те, що таять архіви, і про що ми не знаємо, бо ніхто не хоче згадувати, апелює до шляхетності попереднього страченого покоління, про те, що якщо наші батьки знали, але намагались забути, - проте ось новорічна фотографія, де вона позначена в товаристві нєкоєго Третякова - зустрічає в його родині за столом Новий рік. Ап, і другого дня фоточка благополучно зникає. Другим разом Забужко не може пояснити власної хиткої позиції і морального вибору - чи мільйон від Фірташа кращий за продпайок виборцю від депутата? Вкрали в тебе обидва значно більше, і ще вкрадуть. Негарно вийшло, аргументів немає, Забужко почала фиркать і наїзджати "не судіть" і т.д. Це вже заїзджений прийом. Чи буду я читати і чи можу я тепер вірити всьому, що каже Забужко? Я не знатиму уже де правда, де документи, справжні спогади, а де її вигадка.
Репутація і добре ім'я - це засада здорового суспільства. Чествують людей за досягнення, здобуті в чесний спосіб. Скільки в пресі інформації про злочини, шахрайство, корумпованість найвищих осіб, і жодного не бачимо без посади. Або сьогодні усунули, а завтра дали другу, пересидить по-тихому. Проблема в тому, що репутація в нашому суспільстві не має цінності, хоча це неправда, це штучно створена самими ж покидьками "норма", яку ми раптом за замовчуванням прийняли. В законі "Про статус суддів" колись була чітка вимога, що не має права бути суддею особа, близький родич котрої чи член родини (до двоюрідного рідства включно) має судимість або звинувачений по кримінальній статті. У мене, коли двоюрідний брат потрапив в тюрму, а я була студенткою юрфаку і мені прочили суддівську кар'єру, - в голові склалась ясна картина - тепер суддею стати із-за цього покидька мені не світить, як би я не вчилась, що би не робила, він все мені переговнив. І я це прийняла - бо так каже закон. Тепер за якихось 15 років, все змінилось: раніше судимий може стати суддею, і нас це уже не дивує і не обурює. Власне тому, що ми дозволили перевернути наш світ догори ногами, ми лишились тонути в уєбанщині, яка довкола нас, і як би нам не хотілось, ми не можемо на сто відсотків бути впевненими, що не є учасниками злочинної діяльності навіть своєю бездіяльністю і необізнаністю. І виходу не видно.
2. Етика і відповідальність в приватній діяльності і професії. Нормально, якщо за навіть недбальство, вчинене на посаді чи в певній галузі, позбавляли права займати посади чи працювати в цій галузі. Бо за що тобі платить, і де гарантія, що ти не дарма їси свій хліб і не схибиш повторно, з більшою шкодою, а може і жертвами? Можна було за недовірою звільняти працівника, якщо його ловили на чомусь раніше, або наприклад, з каси двічі пропадають кошти, вина не доведена, але ось і втретє - знач ти не робиш належно. Що казать про те, коли людина раніше скоювала правопорушення в своїй галузі. Чи ви сядете в автобус до водія, який скоював ДТП із наслідками - жертвами-пасажирами? Якщо лікар за гроші займався підпільною забороненою практикою чи порушував правила етики - його виключали з спілки, позбавляли звань і тому подібне. Навіть за совка за тим дещо пильнували, ні грамот, ні медалів не давали, якщо у тебе статистика смертей на операціях. Я не кажу, що не було й зворотнього, махінацій, перегинів, очковтирательства і брехні, але якщо у тебе на посаді зав.їдальнею були жигулі, в дружини - волга і триповерхова дача, тобі починали задавати питання чуваки в формі або в штатському. Хто нині найкраще просувається по кар'єрних сходах - той, хто на будь-яку нізость готов, якщо цього зажадає начальство. Ось чому судять і замовників, і виконавців, ось чому конституції нормальних країн містять норма, що ніхто не зобов'язаний виконувати злочинні накази, або й більш суворий варіант - якщо вам дають злочинний наказ і ви не те що не виконаєте, але не донесете на того, хто його дав - ви отримаєте покарання нарівні із тим, хто наказує порушувати закон. Що у нас? Візьмемо юристів - коли в 2000х юристи почали носити бабло в суди майже відкрито, і були встановлені такси за вирішення - я писала на юрфорумі - що ви робите, адже такі речі може робити і ПТУ-шник, для чого вам освіта? Ви скоро не зможете без хабаря зайти до судді в кабінет, з вами ніхто не буде рахуватись, ви підточуєте свою проф.гідність! Більшість не зробила висновків. А ще покручувала мені біля скроні - мовляв, ідеалістка! Результат: в професії більше нічого робити, немає критерія "професіоналізм", тому що вирішує не юридична позиція і підготовка, а бабло. Тепер і вони скиглять, і я змушена піти з професії, бо я не можу заробити чесною працею, а заробляти нечесно не хочу. Бабло може і дебіл принести. Оце хочуть адвокатам як і суддям мантії наказать носить. Рішала в мантії - ну комедія! А хто ти, як не шахрай, коли ти береш в клієнта гроші за роботу із невизначеним і непевним результатом? В чому твоя робота? Які результати нині можна передбачити ознайомившись зі справою? Та ніяких. Це як лікар не поставивши діагноза буде братись лікувати. Од чого? Я сміюсь зі звань "заслужений юрист" - це ті люди, які носили і брали, інакше нічого в злочинної системи не "заслужиш".
А журналістика? Візьмемо Кіпіані - багатьом невдомьок, чого стільки років я послідовно тролю його. Але після випадку з конкурсом "Великі українці", коли Кіпіані оголосив підтасований результат, і лиш потім почав говорити про підтасовку, бракує одного: вибачень. Інакше він - покидьок. Доки Кіпіані не скликав прес-конференцію, чи не написав у блозі, іншими способами намагаючись довести до кожного глядача своє каяття в помилці, він помилку не виправив. Хай він сто раз здібний, і робить непогано свою роботу, але чесний журналіст і чесний громадянин не повинен подавати йому руки, доки він не виправить свою помилку. Про яку професійну етику можна говорити, коли задаючи Кіпіані питання - коли ти вибачишся, він просто почина пускать соплі од злості і хамити - ти сумашедша, ти дура, пішла звідси. В нормальному суспільстві Кіпіані після такого чистив би мешти туристам у готелі, в журналістиці його би не було. Який поважаючий себе канал може взяти його на роботу, як поважаючі себе професіонали можуть сісти з ним за стіл, в президіум, виступати на конференції? Сором блядь.
Ні, я не кажу - давайте його колесувать і мучити тортурами. Але давайте будемо казати щиро в очі, що ми думаємо - позаочі всі називають Кіпіані мудаком, в очі - ні. Хто ми самі після цього?
А Отар Довженко, скажімо, - про які журналістські принципи і стандарти професії може повчально говорити студентам в УКУ, якщо він працюючи в Телекритиці, так званому "альтернативному і чесному" виданні, особисто підтримував цензуру, - тер дописи в блогах, зокрема мої посилання на документ в суперечці з тодішньою його колегою, яка почала нести ахінею, неетично випадаючи проти української публіки, вигадуючи героїчну біографію для свого дідуся, що мовляв він ледь не святий, а в документі говориться про його агентурно-підривну діяльність і троцкізм. Отар став на її бік, все потер. Що потім? Потім прітомілся і пішов з Телекритики назовсім. Рибалив.
Яка репутація має буть в УКУ, якщо там Отар читає дисципліни студентам журфаку, хоч досі Отар не вибачився і не виправив минулу помилку? Він відчуває себе ображеним - ігнорує - ні в зад, ні в пєрьод. Ах, яка поза! Хай Отар сто разів недурний хлоп і тямущий, але гріш ціна, якщо він не дотримується професійної етики в своїй діяльності та ще стає в позу ображеного, перевертаючи з ніг на голову цілком свідомо. Як надалі можна допускати його до репутаційних проектів? Він тоді - така ж проститутка як і Піховшек, яка вже різниця, вибачте, хто брав в рот більше разів?
Деякі покидьки взивають до всєпрощєнія, коли самі попались. Не вірте! Ніякого каяття пост-фактум, коли впіймали на гарячому. Буває, що людина каже "мене підставили", а довести не може. Можуть і справді підставити, якщо так - доведи надалі, що ти не такий, - послідовно, на справі, життям. За тобою будуть роками пильно слідкувать, і коли ти пройдеш випробування, заслужиш кропіткою і чесною працею, послідовною позицією прощення і відновлення довіри, - тільки тоді тебе допустять до столу в нормальному товаристві.
Чи неспроста у нас замакітрило, якщо у нас всі звинувачують всіх? На ток-шоу політики один одному сукають дулі і кричать що опонент корупціонер, краде і те і се. Вибач, як ти знаєш - чому досі не вжив заходів? Я пригадую, коли у Шустера Луценко вивалив компрометуючі речі про Допу і особливо, - Гепу. Він їх так власне, і назвав. Що Гепа має діагноз шизофренія, і що він дилеру носа чи вухо відрізав за неякісний кокс, і ще щось такого. А де ти як міністр був, і чим ти зхаймаєшся, раз ти знаєш таке, і він не в тюрмі, а на посаді? Знач - сідайте обидва - Гепа за діяльність, Луценко - за бездіяльність. Луценко сів, Гепа, на жаль, ні. Але героєм Луценко для нормальної людини вже не вихватиться - вибачте. Мав можливість робити, а не робив. Конкуренти й усунули.
3. Нетерпимість до аморального і злочинного. Феномен того, що в чому би не звинувачували якого шахрая, безпринципний ниций натовп побіжить солідаризуватись і виправдовувати його, хоч може і не поділяє сам його поглядів, не належить до його оточення, і не завжди навіть є підстава сподіватись, що за виправдання і стачу в нагоді йому буде вдячність чи що перепаде від опущеного - я це щоденно спостерігаю в соцмережах і в житті. Тим не менше, хіба від цього "всєпрощєнія і всєпріятія" стало менше зла, пліток, брехні, осуду, ханжества і деградації? Їх кількість тільки збільшується, чому? Ті ж люди, які виправдовують покидька, одночасно можуть звинувачувати тебе в казна чому бо в тебе надто "зверхній вигляд" чи ти заперечила їм в якійсь маячні. Все, ти людина не гідна і дєдушку, возможно топором убіл.
Що таке порядність? Це людська якість і поведінка, коли за можливості зробити не так і не мати покарання, людина все одно вибере важчий, але правильний шлях, і робитиме так, як треба, навіть якщо за нею не пильнувати. Порядність, репутація - це не родимка, що у тебе з дитинства - чи родинний сервіз, ніби ти їх успадкував. Це результат твого вибору щоденно, все життя.
Деякі навіть непогані і доволі чесні люди плутають - якщо людина зробила один раз їм щось добре, допомогла їх друзям безкоштовно, вони готові виправити все решту - і загалом, неправильну або й злочинну діяльність - одним чи кількома хорошими вчинками. Слухайте, ну не поділяється світ на біле і чорне, є відтінки сірого. Але є такі відтінки сірого, що уже й не видно власного носа, так темно. Поговори з нашими депутатами - кожен за моральні принципи, за добро, проти всякого зла. Помага сиротинцю. Дав на церкву. А що він між тим, робить на своїй основній роботі? Є проблема сирітства, скільки людей їздять на лексусах - та хоч би по одній хворій дитині всиновили - це не позначиться на статку абсолютно, вони елітного собачку купують за десять тисяч доларів. Злови злочинця за руку на місці злочину - знайдуться люди, яких він безкоштовно підвіз, дав милостиню чи ще щось. Але чи виправдовує це його злочини? Вчора дєвушку любіл, сєводня дєдушку убіл. Раз було перше, простимо йому друге, виходить - так?
Щойно про когось з'ясується, що він десь із спільної каси тягнув, знайдеться сотня безкоштовних адвокатів, які вигукуватимуть, - "посмотрітє на сєбя" і уже відоме " а хто без гріха?". Ну я, припустимо, без. Я не тирю з спільної каси, то що, я маю терпіти, що хтось це робить? Скільки так званих "друзів", а насправді - друзиків, довічних козачків-побігайл готові сьогодні заспокоїти тебе і заколихати твою совість своєю порадою, схваленням, і ніколи не скажуть прямо і щиро (іноді, - під загрозою втратити в чомусь): "друже, мені здається ти вчинив недобре" або "друже, зупинись, ти уєбанщиною займаєшся". Ви боїтесь втратити друга? Якщо друг, який помутілся в принципах чи помилився і продовжує деградувати, не зупиниться, не замислиться, образиться пошле вас геть за правду - навіщо вам такий "друг?" Оці друзики, які науськують, нашептують, рекомендують "забей на всьо", коли бачать, як ти оступаєшся - будь певен, саме вони почнуть потім від тебе відхрещуватись першими і підставлять ще більше, підштовхнуть до прірви, прийдуть свідчити про твої злодійства, припишуть і свої заодне. А солідаризуються на грунті уєбанщини люди з простої причини: не хочеться відчувати себе покидьком, який ти є. Набагато легше зносити свою нікчемність, коли довкола ще більші нікчеми. Так дуже легко заколихувати свою совість. Що в результаті? Інфляція дружби - нема друзів, одні "друзики", попрошайки, яким постійно щось від тебе треба, які наче мухи, насядуть і поки не висотають свою порцію кровушки, не відстануть.
В нас перекручено поняття схвалення-несхвалення і немає послідовного зв'язку між діями і думками. Немає знання, є "мнєнія експертів", нині чомусь завжди протилежні життю. Відтак, такі експерти. Неважко буть провидцем, щоб передбачати найгірше. Який чинник не візьми - все перекручено з ніг наголову, хіба воно може працювати? А тому суспільство стагнує в цілому, і яким порядним ти не будь - виявиться, що з точки зору середньостатичтичного іноземця - ти такий же злочинець з України як і твоя влада. І довкола тебе покидьки, який Содом і Гомора! І невідомо, чи прийде до тебе спасіння, поки ти не встигнеш законтачитись од нечестивих.
Люди, які сідають за стіл, ручкаються і водять приятельство з покидьками - самі записують себе до їх числа. Крім цього, понукаючи уєбанщині ми всі даємо неправильний фідбек людині, яка чинить недобре. Адже проявляючи терпіння і поблажливість, ми даємо їй зрозуміти, що все в порядку, значить вона зробить висновок, що все робить правильно. В тому що довкола стільки злодійства винні ми - і ніхто інший. Так, так.
4. Відсутність належної особистої реакції. Ми постійно оглядаємось на інших, бо у нас немає власної думки. Якщо ти не належиш до зібрання нікчем, саме тому треба реагувати належно і блискавично: вставати і йти з нікчемного товариства, від злих і дурних людей, від злодійкуватих родичів, бо це все - в'язкий глей, в якому хочеш-не-хочеш плутатимешся, якщо не проявиш стійкості і не відреагуєш одразу, як належить. Скільки людей пішло на манівці завдяки цим "друзикам", які плескають по плечу, мовляв, нічого страшного, а хулє, "будь-хто скористався би". Ні, не будь-хто. Є люди, які не будуть злодійствувати, і навіть якщо впевнені, що ніхто не покарає і не дізнається, - пам'ятаймо про це! Ми ж хочемо щоб довкола було більше добрих людей? Приєднаймося до них, станьмо самі цими людьми, і в нас не буде підстав на стихійну і сумнівну "благочинність" і добрєнькость, - сиротинцю помагать, платячи податки на них в той же час, нормально виховуючи своїх дітей, а не кидати їх напризволяще заради заробітку на машину, квартиру і дачу. Якщо чинимо як слід, в нас не буде підстав для відчуття провини, із-за якої люди все більше заплутуються, де верх де низ. І в цій плутанині і ходінню по болотних вогнях проминає життя - ні задоволення, ні щирості, нічого згадати, тільки провина і сором, всім чомусь винен, батьки соромляться, діти ненавидять, і оце одвічне "ах, якби можна було почати спочатку".
Не було би в юриспруденції доктора Ківалова, в журналістиці Піховшека - який досі (!) ходить на програми, виступає на семінарах і конференціях, якби оточення давало адекватний і правильний фідбек. Навіть якщо оточення таке саме - вони все одно працюють в публічній сфері - є можливість бачить людей і поза оточенням. Якщо всі студенти академії встануть і вийдуть з лекції чи збіговиська з нагоди чествувать Ківалова - всіх не виключать. Навіть якщо не всі. А якщо виключать, - заощадять гроші і час, здобуваючи казна що. Що робити з тим дипломом, якщо власне, Ківалов - почесний доктор, блеадь? Чи це не знак, що краще йти випікати хліб, ремонтувати взуття - завжди копійка і чисте сумління.
Звісно, є перегини, з нетерпимості до злочинності і турботі про репутацію - ханжество, підозрілість і несправедливий осуд, але давайте спочатку наведемо лад з оптикою, якщо вона працюватиме нормально, з перегинами можна справитись - все залежить від розуму і розумності, адекватності відповіді явищу.
5. Наостанок, - якщо в ланцюгу намір-думка-дія-результат є збій, значить ви робите все не так. Якщо є добрий намір, але результат поганий, значить ви не були до кінця щирими в діях і недостатньо уважними в думках. Значить ви були не-по-слі-до-вни-ми. Значить, ви відчуватимете провину і незадоволення собою, оточуючими, ситуаціями, життям. Подумайте зараз про це. Я от тільки намагаюсь бути послідовною - важко, до біса важко. Найважче - що мене мало хто розуміє, більшості вигідніше вважати мене неприємною особою, міською божевільною, сканальною бабою, чим хочеш. Але перші успіхи дають сили, і немає уже відчуття, що життя не має сенсу і котиться з 3,14зди в могилу. І ця сила проявляється, я вам скажу, доволи в цікавий спосіб. Але зараз не про те.
Вміння відповідати за слова і не звинувачувати одним махом усіх в усьому, крім себе, не ставитись до ближнього як до шахрая - це теж я помітила, більше властиво іноземцям, ніж нам. У нас тітка, яка тягне з їдальні вкрадену ковбасу, кляне "злочинну владу". Чи є хто, у кого не покручено совковою свідомістю мізки? Позбутись покручення можна - треба ставати послідовним, уважним і питати з себе.
Із власного спостереження: коли твій шеф іноземець, це не гарантія його порядності, але у тебе є певний карт-бланш довіри. Наш керівник постійно буде на тебе дивитись, ніби тебе щойно зловили і прочитали вирок. Ми самі ставимось до ближнього як до покидька, але не вміємо себе оточувать іншими, не вміємо просіювать і впорядковувать свої зв'язки.
Сьогодні на грунті світоглядного спору відфрендила знайому після того, як вона ну вкрай затято виправдовує Вову Петрова, бо він протидіє таким же покидькам і на її думку, "веселить народ". Покидьок "протидіє" покидькам? Це не оксюморон лі? А чи не тому він "діє", що кругом нього так багато під стать йому, і чи не наша провина, що ми тільки спостерігачі за цим парадом нікчем? А ще й давайте, будемо приплескувать, щоб вони відчували нашу підтримку. Окей, якщо ти виправдовуєш, підтримуєш, позиція Вови тобі ближча - знач і ти з ним заодне. Як інакше? Чого нєгодовать, що я відфрендила? Чи могло бути інакше - якщо ти Вову виправдовуєш, а я водитиму з тобою дружбу, - значить я по суті, сиджу з Вовою поряд, і його пошиба птиця. І всі ми друзі, контачимо. Ні, я би побрезгувала.
Спасибі, що дочитали, і буде результат, якщо осмислили - далі легше, - рухатись разом, ні на кого жалітись не варто допоки на словах ми готові до якісних змін та нічого не робимо на практиці, навіть в приватному житті.
P.S. Хтось з френдів на фейсбуку написав, що події 18 травня проявили невидимий бар'єр між тими, хто має гідність, і тими, хто гідності не має. І в цьому, найголовніше, - розкол України. Якщо згадати "новину" про вечірню забастовку з приводу несплати за участь в денному мітингу, в яку можна цілком повірити - цим висновком "про бар'єр" проблема уже визначена. А значить, вона може бути вирішена. Зараз, сьогодні - тобою і мною, кожним із нас. Від мене і тебе це залежить, не чекай від когось іншого. Часу у нас вобмаль, життю скоро кінець. Яким він буде - зараз вирішується. Продаючи гідність, скільки не проси, - виручиш замало, щоб жити добре.
І я знаю, чому. Тому що з дитячого садка ми привчені не спорити з тими, хто має владу над нами, бо від цього буде тільки гірше. Ми звикли до подвійних стандартів, з раннього дитинства ми спостерігали за батьками, вони вчили нас правильним речам, але самі могли чинити не правильно, аргументуючи тільки "підростеш-збагнеш". Ми звикли до фаворитизму у школі, до натягнутих оцінок і дутих відмінників, до куплених заліків і іспитів у ВИШах, до фіктивних дипломів, заучування того, в що не віриш і зневажаєш, тотального збочення у свідомості - коли і малі, і дорослі, і старі грають вар'ятів і симулюють любов до партії і правітєльства і якихось бородачів-кумирів, які майже всі на одне обличчя, крім лисуватого з прищуром дєдушкі, який любив діточок і лампочку. Наслідок - у нас вщент розфокусувалась життєва оптика. "Справедливості на світі немає", - цю фразу нам як собаці кістку, кидають добрі мудрі друзики. А хтось наважиться сперечатись з цим твердженням?
Те, про що піде нижче більшою міроюосмислено мною після спостережень, здебільшого за іноземціями - німцями і британцями найбільше. Протягом неформальних дружніх посиденьок кидається в очі, коли звичні для нас жарти на звичні теми - подружня невірність, наприклад, - часом вводить їх в тривожний ступор, вони різко припиняють спілкування, або сто разів перепитують - "що ви маєте на увазі" - здавалось би, з чого така прискіпливість? Ну, анекдот, ну може не зовсім тактовне питання "а що, може твоя жінка також з кимось грає на роялі, - поки ти тут з нами сидиш"?, - (але це ж жартома!) що тут такого - це ж явище інтернаціонального характеру. А вони так реагують, ніби по морді дали.
А тепер максимально узагальнено і стисло: в нас кругом такий бардак, бо база перегорнута догори ногами. Це ніби як ви заходите до кімнати, і не можете зрозуміти, де стеля, стіни, підлога, а потім уже й не пам'ятаєте, де вихід.
1. Репутація. "Ось Максим Омелянович Косой, він любить людей, вбиває і їсть. Він - начальник району. Та ви проходьте, сідайте, не бійтеся. Тут всі свої, поважне товариство. Своїх він не їсть"
Якщо шериф чи сенатор сидить з відомим злочинцем в обнімку за столом у колі друзів - і таке фото буде оприлюднено в пресі, - це крах його кар'єри. Тому що все його оточення, і люди, які його навіть не знають, прості собі фермери чи ще хто - від найвищого до найнижчого, - своїми діями дадуть зрозуміти, що його зневажають за його вчинок і він покидьок, раз сидить з покидьками. Людина, яка чесно працює, не може миритись з тим, що злодій стоїть поряд або й вище за неї. Це база виховання і поведінки в цілому суспільстві. Твої особисті зв'язки з бандюками свідчать проти тебе, навіть якщо не доведено чи ти отримував нелегальні прибутки, чи проводив оборудки з ними - ти не маєш права надалі знаходитись на державній посаді, вчити людей, тобі не доручать майно і ресурси. Твоїй кар'єрі кінець, неважливо чи ти професор, зірка чи менеджер середньої ланки. Тобі дадуть скрізь зрозуміти, що твоя присутність в доброму товаристві небажана, а то й недопустима. Люди демонструватимуть ставлення: уникатимуть спілкування, вставатимуть із-за столу, за яким ти сядеш, ніхто не вітатиметься і не подасть руки. Як мінімум робити вигляд, що тебе немає, ти ніхтоі ніщо або шарахатись од тебе. Найвірогідніше - тебе виштовхають в плечі чи вимагатимуть покарання. Міністр в Німеччині, звинувачений в плагіаті дисертації тут же був змушений піти у відставку. Він не чекав, як у нас, що може якось обійдеться, або доки будуть погроми і люди вимагатимуть на вулицях, трощачи вікна міністерства і парламенту від уряду його звільнення. Голова уряду звільнить якомога швидше свого підлеглого, аби на нього не падала тінь, що він такий же самий, і заодне з нечесною людиною. Що відбувається в нас - наведіть уже приклади самі.
Я не кажу, що за кордоном немає змов, корупції, - ні, я кажу про поведінку і реакцію пересічної людини, "доброго громадянина", добродія. Демагогія "а хто без гріха" і тому подібне - може спрацювати тільки з людиною, в якої немає бази, про яку йдеться постом нижче. З добродієм вона не спрацює. Бо вибачте, чому я маю чесно здобувати, працювати, а якесь мурло грабує, і ми на шальках соціального статусу - ніби як рівня або він навіть ще вище, бо здобув більше завдяки безпринципності і злочинності, порушуючи моральний і юридичний закон, коли я цим свідомо не користався? Ні, нам не місце поряд. Все суспільство обурюватиметься.
Саме за наругу над суспільною мораллю, над злочином, вчиненим відкрито, на очах у інших - цинічно, зневажливо, закони передбачають суворіше покарання, аніж за таємні злочини. Тому що наноситься удар по суспільній моралі, люди бачать, що покидьок безборонно чинить зло. Це завдає людям страждань, удару. Ви думаєте, у нас завжди так було як нині? В нашому ще з радянських часів кримінальному кодексі за грабіж і розбій (відкрите пограбування) передбачалось покарання, суворіше за крадіжку - саме на цій підставі.
Чому, якщо хтось вчинить злочин, він не в тюрмі? В іноземця це - природнє запитання. Якщо вони дізнаються, що Президент у нас двічі судимий, вони будуть задовбувать тебе питанням - як стало можливо що він став Президентом? Що ти зробив? Що зробили твої друзі, родина, чому порядні і чесні люди мовчать? Чому ви не протестуєте, не вимагаєте імпічменту, якщо довідались про це? Спробуй поясни, чому - не зрозуміє, стоятиме на своєму.
Людина, неперебірлива у зв'язках, судима чи яка була підозрювана у злочині, не отримає посаду і соціальний статус у них, скільки б не було грошей, вважатиметься що тобі не місце за столом навіть в порядному товаристві, якщо ти неетично вчинив чи є плями на твоїй репутації. Якщо ти дружиш зі злодіями - значить ти сам злодій. А тепер згадайте, скількох людей ви знаєте, які порушують закон, якісь етичні норми, але приятельствуєте, вважаєте крутими, прелєсними циніками, ви їх як барани, за компанію - френдите, читаєте, коментуєте? Вчора цілий день пояснювала людям, що лайкають пости Петрова, і вважають себе порядними, свідомими, - чому це не так. Якщо і зрозуміли, то хитрість і звичка до уєбанщини, бо так легше, ніж мати позицію, викручує язика, але результати - себе ж не обдуриш. Мені нічого не доведеш, бо я знаю ціну правді і брехні.
Тепер, скажімо, який толк із вашої репутації чесної людини, яку ви здобували власною кропіткою працею, якщо довкола вас покидьки? Як мінімум, це дає вам можливість назвати речі своїми іменами і нічого й нічого не боятись. Ну не буде на вас компромату. Ви поважатимете себе, матимете гідність і будете унікальними. І ніхто цього не заперечить, принаймні, аргументів не буде, все ж очевидно. А якщо ви самі робите те, що засуджуєте - кого ви можете звинувачувати? Владу? Та подивіться лише на себе в дзеркало, - я оце недавно запропонувала Пилипишину - вірний спосіб побачити ідіота і злодія. Куди не рости в посадах - тебе назавжди міцно триматимуть за яйця наявністю компроматів. І ти завжди залишишся на хиткому тонкому льоді - машина, квартира, все в секунду можна відібрати і кинути в тюрму, і ніхто не заступатиметься, як за Тимошенко - бо рило таки в пушку.
Чия провина, що в самій державі і суспільстві створено ситуацію, що для злочинця і ошуканця створено всі можливості, щоб опинитись на верхівці цієї "перекинутої піраміди" - що нижче принципи і репутація, - то більше грошей і вище посада. Чого ви пишете - "злочинна влада", звідки ці люди? Чому ви возмущаєтесь - ви терпіли. Ви можете сказати, що ваша репутація бездоганна, ви не використовуєте схеми, ви не обманюєте, не крадете? Не можна, як мармулєтка, однією рукою брати гроші у Петрова за проект Рагу.лі, іншою начебто "творити добро", прикриватись проектом "Читанка", - бо повонювать почина і там і сям, і все змішується. Який здобуток? Дебіл може взяти і відсканувати чиюсь книжку, викласти в мережу. Які результати цієї діяльності? Чи не краще такої подвійної діяльності утримання від діяльності сумнівної? Тепер мармулетка не може критикувати уже геть все, що хоче. Якщо Вові не вигідно, вона мусить з ним рахуватись. Якщо є замовлення - Вова може почать вимагать обсміювать навіть мармулетчину маму, вона муситиме підпорядкуватись, або втратить проект, який колупала стільки років, витрачаючи час. Та і що це за рівень - обсміювать рагулів, які дещо виразніші, ніж ти? По суті, це овочі з однієї грядки. А що далі? Хто через одне покоління згадає це пованіваніє з вдячністю чи повагою? І таких мармулеткопроектів - дофіга. Оці постійні демотиватори і регіт з них? Смійтесь, глянувши на себе в дзеркало. Оксана Забужко пише про те, що таять архіви, і про що ми не знаємо, бо ніхто не хоче згадувати, апелює до шляхетності попереднього страченого покоління, про те, що якщо наші батьки знали, але намагались забути, - проте ось новорічна фотографія, де вона позначена в товаристві нєкоєго Третякова - зустрічає в його родині за столом Новий рік. Ап, і другого дня фоточка благополучно зникає. Другим разом Забужко не може пояснити власної хиткої позиції і морального вибору - чи мільйон від Фірташа кращий за продпайок виборцю від депутата? Вкрали в тебе обидва значно більше, і ще вкрадуть. Негарно вийшло, аргументів немає, Забужко почала фиркать і наїзджати "не судіть" і т.д. Це вже заїзджений прийом. Чи буду я читати і чи можу я тепер вірити всьому, що каже Забужко? Я не знатиму уже де правда, де документи, справжні спогади, а де її вигадка.
Репутація і добре ім'я - це засада здорового суспільства. Чествують людей за досягнення, здобуті в чесний спосіб. Скільки в пресі інформації про злочини, шахрайство, корумпованість найвищих осіб, і жодного не бачимо без посади. Або сьогодні усунули, а завтра дали другу, пересидить по-тихому. Проблема в тому, що репутація в нашому суспільстві не має цінності, хоча це неправда, це штучно створена самими ж покидьками "норма", яку ми раптом за замовчуванням прийняли. В законі "Про статус суддів" колись була чітка вимога, що не має права бути суддею особа, близький родич котрої чи член родини (до двоюрідного рідства включно) має судимість або звинувачений по кримінальній статті. У мене, коли двоюрідний брат потрапив в тюрму, а я була студенткою юрфаку і мені прочили суддівську кар'єру, - в голові склалась ясна картина - тепер суддею стати із-за цього покидька мені не світить, як би я не вчилась, що би не робила, він все мені переговнив. І я це прийняла - бо так каже закон. Тепер за якихось 15 років, все змінилось: раніше судимий може стати суддею, і нас це уже не дивує і не обурює. Власне тому, що ми дозволили перевернути наш світ догори ногами, ми лишились тонути в уєбанщині, яка довкола нас, і як би нам не хотілось, ми не можемо на сто відсотків бути впевненими, що не є учасниками злочинної діяльності навіть своєю бездіяльністю і необізнаністю. І виходу не видно.
2. Етика і відповідальність в приватній діяльності і професії. Нормально, якщо за навіть недбальство, вчинене на посаді чи в певній галузі, позбавляли права займати посади чи працювати в цій галузі. Бо за що тобі платить, і де гарантія, що ти не дарма їси свій хліб і не схибиш повторно, з більшою шкодою, а може і жертвами? Можна було за недовірою звільняти працівника, якщо його ловили на чомусь раніше, або наприклад, з каси двічі пропадають кошти, вина не доведена, але ось і втретє - знач ти не робиш належно. Що казать про те, коли людина раніше скоювала правопорушення в своїй галузі. Чи ви сядете в автобус до водія, який скоював ДТП із наслідками - жертвами-пасажирами? Якщо лікар за гроші займався підпільною забороненою практикою чи порушував правила етики - його виключали з спілки, позбавляли звань і тому подібне. Навіть за совка за тим дещо пильнували, ні грамот, ні медалів не давали, якщо у тебе статистика смертей на операціях. Я не кажу, що не було й зворотнього, махінацій, перегинів, очковтирательства і брехні, але якщо у тебе на посаді зав.їдальнею були жигулі, в дружини - волга і триповерхова дача, тобі починали задавати питання чуваки в формі або в штатському. Хто нині найкраще просувається по кар'єрних сходах - той, хто на будь-яку нізость готов, якщо цього зажадає начальство. Ось чому судять і замовників, і виконавців, ось чому конституції нормальних країн містять норма, що ніхто не зобов'язаний виконувати злочинні накази, або й більш суворий варіант - якщо вам дають злочинний наказ і ви не те що не виконаєте, але не донесете на того, хто його дав - ви отримаєте покарання нарівні із тим, хто наказує порушувати закон. Що у нас? Візьмемо юристів - коли в 2000х юристи почали носити бабло в суди майже відкрито, і були встановлені такси за вирішення - я писала на юрфорумі - що ви робите, адже такі речі може робити і ПТУ-шник, для чого вам освіта? Ви скоро не зможете без хабаря зайти до судді в кабінет, з вами ніхто не буде рахуватись, ви підточуєте свою проф.гідність! Більшість не зробила висновків. А ще покручувала мені біля скроні - мовляв, ідеалістка! Результат: в професії більше нічого робити, немає критерія "професіоналізм", тому що вирішує не юридична позиція і підготовка, а бабло. Тепер і вони скиглять, і я змушена піти з професії, бо я не можу заробити чесною працею, а заробляти нечесно не хочу. Бабло може і дебіл принести. Оце хочуть адвокатам як і суддям мантії наказать носить. Рішала в мантії - ну комедія! А хто ти, як не шахрай, коли ти береш в клієнта гроші за роботу із невизначеним і непевним результатом? В чому твоя робота? Які результати нині можна передбачити ознайомившись зі справою? Та ніяких. Це як лікар не поставивши діагноза буде братись лікувати. Од чого? Я сміюсь зі звань "заслужений юрист" - це ті люди, які носили і брали, інакше нічого в злочинної системи не "заслужиш".
А журналістика? Візьмемо Кіпіані - багатьом невдомьок, чого стільки років я послідовно тролю його. Але після випадку з конкурсом "Великі українці", коли Кіпіані оголосив підтасований результат, і лиш потім почав говорити про підтасовку, бракує одного: вибачень. Інакше він - покидьок. Доки Кіпіані не скликав прес-конференцію, чи не написав у блозі, іншими способами намагаючись довести до кожного глядача своє каяття в помилці, він помилку не виправив. Хай він сто раз здібний, і робить непогано свою роботу, але чесний журналіст і чесний громадянин не повинен подавати йому руки, доки він не виправить свою помилку. Про яку професійну етику можна говорити, коли задаючи Кіпіані питання - коли ти вибачишся, він просто почина пускать соплі од злості і хамити - ти сумашедша, ти дура, пішла звідси. В нормальному суспільстві Кіпіані після такого чистив би мешти туристам у готелі, в журналістиці його би не було. Який поважаючий себе канал може взяти його на роботу, як поважаючі себе професіонали можуть сісти з ним за стіл, в президіум, виступати на конференції? Сором блядь.
Ні, я не кажу - давайте його колесувать і мучити тортурами. Але давайте будемо казати щиро в очі, що ми думаємо - позаочі всі називають Кіпіані мудаком, в очі - ні. Хто ми самі після цього?
А Отар Довженко, скажімо, - про які журналістські принципи і стандарти професії може повчально говорити студентам в УКУ, якщо він працюючи в Телекритиці, так званому "альтернативному і чесному" виданні, особисто підтримував цензуру, - тер дописи в блогах, зокрема мої посилання на документ в суперечці з тодішньою його колегою, яка почала нести ахінею, неетично випадаючи проти української публіки, вигадуючи героїчну біографію для свого дідуся, що мовляв він ледь не святий, а в документі говориться про його агентурно-підривну діяльність і троцкізм. Отар став на її бік, все потер. Що потім? Потім прітомілся і пішов з Телекритики назовсім. Рибалив.
Яка репутація має буть в УКУ, якщо там Отар читає дисципліни студентам журфаку, хоч досі Отар не вибачився і не виправив минулу помилку? Він відчуває себе ображеним - ігнорує - ні в зад, ні в пєрьод. Ах, яка поза! Хай Отар сто разів недурний хлоп і тямущий, але гріш ціна, якщо він не дотримується професійної етики в своїй діяльності та ще стає в позу ображеного, перевертаючи з ніг на голову цілком свідомо. Як надалі можна допускати його до репутаційних проектів? Він тоді - така ж проститутка як і Піховшек, яка вже різниця, вибачте, хто брав в рот більше разів?
Деякі покидьки взивають до всєпрощєнія, коли самі попались. Не вірте! Ніякого каяття пост-фактум, коли впіймали на гарячому. Буває, що людина каже "мене підставили", а довести не може. Можуть і справді підставити, якщо так - доведи надалі, що ти не такий, - послідовно, на справі, життям. За тобою будуть роками пильно слідкувать, і коли ти пройдеш випробування, заслужиш кропіткою і чесною працею, послідовною позицією прощення і відновлення довіри, - тільки тоді тебе допустять до столу в нормальному товаристві.
Чи неспроста у нас замакітрило, якщо у нас всі звинувачують всіх? На ток-шоу політики один одному сукають дулі і кричать що опонент корупціонер, краде і те і се. Вибач, як ти знаєш - чому досі не вжив заходів? Я пригадую, коли у Шустера Луценко вивалив компрометуючі речі про Допу і особливо, - Гепу. Він їх так власне, і назвав. Що Гепа має діагноз шизофренія, і що він дилеру носа чи вухо відрізав за неякісний кокс, і ще щось такого. А де ти як міністр був, і чим ти зхаймаєшся, раз ти знаєш таке, і він не в тюрмі, а на посаді? Знач - сідайте обидва - Гепа за діяльність, Луценко - за бездіяльність. Луценко сів, Гепа, на жаль, ні. Але героєм Луценко для нормальної людини вже не вихватиться - вибачте. Мав можливість робити, а не робив. Конкуренти й усунули.
3. Нетерпимість до аморального і злочинного. Феномен того, що в чому би не звинувачували якого шахрая, безпринципний ниций натовп побіжить солідаризуватись і виправдовувати його, хоч може і не поділяє сам його поглядів, не належить до його оточення, і не завжди навіть є підстава сподіватись, що за виправдання і стачу в нагоді йому буде вдячність чи що перепаде від опущеного - я це щоденно спостерігаю в соцмережах і в житті. Тим не менше, хіба від цього "всєпрощєнія і всєпріятія" стало менше зла, пліток, брехні, осуду, ханжества і деградації? Їх кількість тільки збільшується, чому? Ті ж люди, які виправдовують покидька, одночасно можуть звинувачувати тебе в казна чому бо в тебе надто "зверхній вигляд" чи ти заперечила їм в якійсь маячні. Все, ти людина не гідна і дєдушку, возможно топором убіл.
Що таке порядність? Це людська якість і поведінка, коли за можливості зробити не так і не мати покарання, людина все одно вибере важчий, але правильний шлях, і робитиме так, як треба, навіть якщо за нею не пильнувати. Порядність, репутація - це не родимка, що у тебе з дитинства - чи родинний сервіз, ніби ти їх успадкував. Це результат твого вибору щоденно, все життя.
Деякі навіть непогані і доволі чесні люди плутають - якщо людина зробила один раз їм щось добре, допомогла їх друзям безкоштовно, вони готові виправити все решту - і загалом, неправильну або й злочинну діяльність - одним чи кількома хорошими вчинками. Слухайте, ну не поділяється світ на біле і чорне, є відтінки сірого. Але є такі відтінки сірого, що уже й не видно власного носа, так темно. Поговори з нашими депутатами - кожен за моральні принципи, за добро, проти всякого зла. Помага сиротинцю. Дав на церкву. А що він між тим, робить на своїй основній роботі? Є проблема сирітства, скільки людей їздять на лексусах - та хоч би по одній хворій дитині всиновили - це не позначиться на статку абсолютно, вони елітного собачку купують за десять тисяч доларів. Злови злочинця за руку на місці злочину - знайдуться люди, яких він безкоштовно підвіз, дав милостиню чи ще щось. Але чи виправдовує це його злочини? Вчора дєвушку любіл, сєводня дєдушку убіл. Раз було перше, простимо йому друге, виходить - так?
Щойно про когось з'ясується, що він десь із спільної каси тягнув, знайдеться сотня безкоштовних адвокатів, які вигукуватимуть, - "посмотрітє на сєбя" і уже відоме " а хто без гріха?". Ну я, припустимо, без. Я не тирю з спільної каси, то що, я маю терпіти, що хтось це робить? Скільки так званих "друзів", а насправді - друзиків, довічних козачків-побігайл готові сьогодні заспокоїти тебе і заколихати твою совість своєю порадою, схваленням, і ніколи не скажуть прямо і щиро (іноді, - під загрозою втратити в чомусь): "друже, мені здається ти вчинив недобре" або "друже, зупинись, ти уєбанщиною займаєшся". Ви боїтесь втратити друга? Якщо друг, який помутілся в принципах чи помилився і продовжує деградувати, не зупиниться, не замислиться, образиться пошле вас геть за правду - навіщо вам такий "друг?" Оці друзики, які науськують, нашептують, рекомендують "забей на всьо", коли бачать, як ти оступаєшся - будь певен, саме вони почнуть потім від тебе відхрещуватись першими і підставлять ще більше, підштовхнуть до прірви, прийдуть свідчити про твої злодійства, припишуть і свої заодне. А солідаризуються на грунті уєбанщини люди з простої причини: не хочеться відчувати себе покидьком, який ти є. Набагато легше зносити свою нікчемність, коли довкола ще більші нікчеми. Так дуже легко заколихувати свою совість. Що в результаті? Інфляція дружби - нема друзів, одні "друзики", попрошайки, яким постійно щось від тебе треба, які наче мухи, насядуть і поки не висотають свою порцію кровушки, не відстануть.
В нас перекручено поняття схвалення-несхвалення і немає послідовного зв'язку між діями і думками. Немає знання, є "мнєнія експертів", нині чомусь завжди протилежні життю. Відтак, такі експерти. Неважко буть провидцем, щоб передбачати найгірше. Який чинник не візьми - все перекручено з ніг наголову, хіба воно може працювати? А тому суспільство стагнує в цілому, і яким порядним ти не будь - виявиться, що з точки зору середньостатичтичного іноземця - ти такий же злочинець з України як і твоя влада. І довкола тебе покидьки, який Содом і Гомора! І невідомо, чи прийде до тебе спасіння, поки ти не встигнеш законтачитись од нечестивих.
Люди, які сідають за стіл, ручкаються і водять приятельство з покидьками - самі записують себе до їх числа. Крім цього, понукаючи уєбанщині ми всі даємо неправильний фідбек людині, яка чинить недобре. Адже проявляючи терпіння і поблажливість, ми даємо їй зрозуміти, що все в порядку, значить вона зробить висновок, що все робить правильно. В тому що довкола стільки злодійства винні ми - і ніхто інший. Так, так.
4. Відсутність належної особистої реакції. Ми постійно оглядаємось на інших, бо у нас немає власної думки. Якщо ти не належиш до зібрання нікчем, саме тому треба реагувати належно і блискавично: вставати і йти з нікчемного товариства, від злих і дурних людей, від злодійкуватих родичів, бо це все - в'язкий глей, в якому хочеш-не-хочеш плутатимешся, якщо не проявиш стійкості і не відреагуєш одразу, як належить. Скільки людей пішло на манівці завдяки цим "друзикам", які плескають по плечу, мовляв, нічого страшного, а хулє, "будь-хто скористався би". Ні, не будь-хто. Є люди, які не будуть злодійствувати, і навіть якщо впевнені, що ніхто не покарає і не дізнається, - пам'ятаймо про це! Ми ж хочемо щоб довкола було більше добрих людей? Приєднаймося до них, станьмо самі цими людьми, і в нас не буде підстав на стихійну і сумнівну "благочинність" і добрєнькость, - сиротинцю помагать, платячи податки на них в той же час, нормально виховуючи своїх дітей, а не кидати їх напризволяще заради заробітку на машину, квартиру і дачу. Якщо чинимо як слід, в нас не буде підстав для відчуття провини, із-за якої люди все більше заплутуються, де верх де низ. І в цій плутанині і ходінню по болотних вогнях проминає життя - ні задоволення, ні щирості, нічого згадати, тільки провина і сором, всім чомусь винен, батьки соромляться, діти ненавидять, і оце одвічне "ах, якби можна було почати спочатку".
Не було би в юриспруденції доктора Ківалова, в журналістиці Піховшека - який досі (!) ходить на програми, виступає на семінарах і конференціях, якби оточення давало адекватний і правильний фідбек. Навіть якщо оточення таке саме - вони все одно працюють в публічній сфері - є можливість бачить людей і поза оточенням. Якщо всі студенти академії встануть і вийдуть з лекції чи збіговиська з нагоди чествувать Ківалова - всіх не виключать. Навіть якщо не всі. А якщо виключать, - заощадять гроші і час, здобуваючи казна що. Що робити з тим дипломом, якщо власне, Ківалов - почесний доктор, блеадь? Чи це не знак, що краще йти випікати хліб, ремонтувати взуття - завжди копійка і чисте сумління.
Звісно, є перегини, з нетерпимості до злочинності і турботі про репутацію - ханжество, підозрілість і несправедливий осуд, але давайте спочатку наведемо лад з оптикою, якщо вона працюватиме нормально, з перегинами можна справитись - все залежить від розуму і розумності, адекватності відповіді явищу.
5. Наостанок, - якщо в ланцюгу намір-думка-дія-результат є збій, значить ви робите все не так. Якщо є добрий намір, але результат поганий, значить ви не були до кінця щирими в діях і недостатньо уважними в думках. Значить ви були не-по-слі-до-вни-ми. Значить, ви відчуватимете провину і незадоволення собою, оточуючими, ситуаціями, життям. Подумайте зараз про це. Я от тільки намагаюсь бути послідовною - важко, до біса важко. Найважче - що мене мало хто розуміє, більшості вигідніше вважати мене неприємною особою, міською божевільною, сканальною бабою, чим хочеш. Але перші успіхи дають сили, і немає уже відчуття, що життя не має сенсу і котиться з 3,14зди в могилу. І ця сила проявляється, я вам скажу, доволи в цікавий спосіб. Але зараз не про те.
Вміння відповідати за слова і не звинувачувати одним махом усіх в усьому, крім себе, не ставитись до ближнього як до шахрая - це теж я помітила, більше властиво іноземцям, ніж нам. У нас тітка, яка тягне з їдальні вкрадену ковбасу, кляне "злочинну владу". Чи є хто, у кого не покручено совковою свідомістю мізки? Позбутись покручення можна - треба ставати послідовним, уважним і питати з себе.
Із власного спостереження: коли твій шеф іноземець, це не гарантія його порядності, але у тебе є певний карт-бланш довіри. Наш керівник постійно буде на тебе дивитись, ніби тебе щойно зловили і прочитали вирок. Ми самі ставимось до ближнього як до покидька, але не вміємо себе оточувать іншими, не вміємо просіювать і впорядковувать свої зв'язки.
Сьогодні на грунті світоглядного спору відфрендила знайому після того, як вона ну вкрай затято виправдовує Вову Петрова, бо він протидіє таким же покидькам і на її думку, "веселить народ". Покидьок "протидіє" покидькам? Це не оксюморон лі? А чи не тому він "діє", що кругом нього так багато під стать йому, і чи не наша провина, що ми тільки спостерігачі за цим парадом нікчем? А ще й давайте, будемо приплескувать, щоб вони відчували нашу підтримку. Окей, якщо ти виправдовуєш, підтримуєш, позиція Вови тобі ближча - знач і ти з ним заодне. Як інакше? Чого нєгодовать, що я відфрендила? Чи могло бути інакше - якщо ти Вову виправдовуєш, а я водитиму з тобою дружбу, - значить я по суті, сиджу з Вовою поряд, і його пошиба птиця. І всі ми друзі, контачимо. Ні, я би побрезгувала.
Спасибі, що дочитали, і буде результат, якщо осмислили - далі легше, - рухатись разом, ні на кого жалітись не варто допоки на словах ми готові до якісних змін та нічого не робимо на практиці, навіть в приватному житті.
P.S. Хтось з френдів на фейсбуку написав, що події 18 травня проявили невидимий бар'єр між тими, хто має гідність, і тими, хто гідності не має. І в цьому, найголовніше, - розкол України. Якщо згадати "новину" про вечірню забастовку з приводу несплати за участь в денному мітингу, в яку можна цілком повірити - цим висновком "про бар'єр" проблема уже визначена. А значить, вона може бути вирішена. Зараз, сьогодні - тобою і мною, кожним із нас. Від мене і тебе це залежить, не чекай від когось іншого. Часу у нас вобмаль, життю скоро кінець. Яким він буде - зараз вирішується. Продаючи гідність, скільки не проси, - виручиш замало, щоб жити добре.